ВІРШ 24
рджа-мрґа ґате кше
двракй кула-стрійа
хармйй рурухур віпра
тад-ікшаа-махотсав
рджа-мрґам — центральними вулицями ; ґате — проходячи; кше — Господа Крішни; двракй — міста Двараки; кула-стрійа — жінки з шанованих родин; хармйі — на дахи палаців; руруху — піднялися; віпра — о брахмани; тат- ікшаа — щоб подивитися на Нього (Крішну); мах-утсав — що було для них найбільшим святом.
Коли Господь йшов центральними вулицями, всі жінки шанованих родин Двараки сходили на дахи своїх палаців, щоб подивитися на Нього. Це було для них найбільше свято.
Побачити Господа — це, безсумнівно, велике свято, і жіноцтво столичного міста Двараки було певне цього. Побожні жінки в Індії йдуть за прикладом цих жінок і понині. І сьогодні храми Господа, в яких поклоняються Його трансцендентній формі, заповнюють численні жінки, а надто на свята Джгулан-ятра чи Джанмаштамі. Трансцендентна форма Господа, що її встановлено в храмі, невідмінна від Самого Господа. Таку форму Господа називають арча- віґраха, тобто втілення арча; і Господь поширює Себе за допомогою Своєї внутрішньої енерґії, щоб Його незліченні віддані, які перебувають у матеріальному світі, мали змогу віддано служити Йому. Матеріальними чуттями не збагнути духовної природи Господа, і тому Господь прибирає форми арча-віґраха, яка видається зроблена з матеріальних елементів, як-от глина, дерево, камінь, але насправді не осквернена матерією. Господь є кайвал’я (єдиний) — в Ньому немає нічого матеріального. Всемогутній Господь єдиний і іншого немає, а тому Він може з’являтися в будь-якій формі і водночас лишатися вільним від скверни матеріальних концепцій. Тож сучасні свята, які відзначають у храмі Господа, не відрізняються від свят у Двараці п’ять тисяч років тому, коли Господь був проявлений там. Істинні ачар’ї, що досконало знають науку поклоніння Господу, відповідно до приписів засновують Його храми, щоб допомогти звичайним людям. Однак люди менш розумні, тої науки не знаючи, хибно вважають цю велику справу за ідолопоклонство. Вони сунуть свого носа в речі, що недоступні для них. Отже, жінки чи чоловіки, що збираються на свята у храмах Господа просто щоб подивитися на Його трансцендентну форму, гідні шани в тисячу разів більшої, ніж ті, що в трансцендентну Господню форму не вірять.
З цього вірша випливає, що всі жителі Двараки мали великі палаци. Це вказує на те, що місто було дуже багате. Щоб подивитися на хід і на Самого Господа, жінки піднялися на дахи. Додержуючи пристойности, вони не пішли в натовп на вулицю. За тих часів не існувало штучної «рівности» жінок та чоловіків. Тримаючись осібно від чоловіків, жінка має змогу найвишуканіше зберігати жіночу гідність. Жінки й чоловіки не мають спілкуватись без ніяких обмежень.