ВІРШ 16
даівенпратіґгтена
укле састгм упейуші
рто во ’нуґрахртгйа
вішун прабгавішун
даівена — надприродною силою ; апратіґгтена — необорною; укле—бездоганного; састгм—загибель; упейуші—що був приречений; рта — відроджений; ва — для тебе; ануґраха-артгйа — щоб появити до тебе ласку; вішун — всепроникаючим Господом; прабгавішун — всемогутнім.
Брахмани мовили: Цю бездоганну непорочну дитину повернув до життя всемогутній, всепроникаючий Господь Вішну, Бог-Особа, так появивши Свою ласку до тебе. Приречена на загибель від нездоланної надприродної зброї, дитина була врятована.
Всемогутній і всепроникаючий Вішну (Господь Крішна) врятував дитя Парікшіта з двох причин. Першою причиною було те, що цей хлопчик був чистий відданий Господа і тому вже в лоні матері був бездоганний. Друга причина була, що Парікшіт залишився єдиним нащадком роду від Пуру, побожного предка праведного царя Юдгіштгіри. Господь хоче, щоб спадкоємність праведних царів не переривалась і щоб вони правили Землею від Його імені, забезпечуючи справжній поступ, мир і процвітання. Після битви на Курукшетрі з цілої великої царської родини в живих не лишилося жодного чоловіка аж до наступного після Махараджі Юдгіштгіри покоління, і продовжувати рід не було кому. Єдиним живим спадкоємцем роду був Махараджа Парікшіт, син Абгіман’ю — і він був приречений на загибель від нездоланної надприродної зброї, брахмастри, яку випустив Ашваттгама. Те, що в цьому вірші Господа Крішну змальовано як Вішну, також не випадково. Коли Господь Крішна, відначальний Бог-Особа, виступає в ролі оборонця чи нищителя, Він діє у Своєму аспекті Вішну. Господь Вішну — це повне поширення Господа Крішни. І Свою всепроникливість Господь проявляє за посередництвом цього Свого аспекту. Маленького Парікшіта у вірші названо бездоганним, тому що він — бездомісний відданий Господа. Такі віддані приходять на Землю єдино щоб виконати доручену їм від Господа місію. Господь прагне повернути зумовлені душі, що блукають матеріальним творінням, додому, до Бога, і тому допомагає їм — укладаючи трансцендентні писання, як оце Веди, та посилаючи до них місіонерів — святих і мудреців, а також духовного вчителя, що представляє Його Самого. Трансцендентні писання, посланці та представники Господа всі бездоганні, бо скверна матеріальних якостей не може їх навіть торкнутися. Коли їм загрожує загибель, Господь завжди захищає їх. Небезпека приходить з боку позбавлених розуму матеріалістів. Нищівна сила брахмастри, що її Ашваттгама випустив проти маленького Парікшіта, була певно надприродною, і протидіяти цій всепроникаючій зброї не могло ніщо в матеріальному світі. Але всемогутній Господь, що присутній скрізь — і всередині, і назовні, — Своєю всесильною енерґією знешкодив брахмастру. Він хотів врятувати Парікшіта, бо той був істинний слуга Господа і потомок іншого відданого, Махараджі Юдгіштгіри, якому Господь зі Своєї безпричинної ласки завжди був радий прислужитися.