ВІРШ 17

Господь захищає всі живі істоти, бо Він є їхній верховний проводар. Гімни Вед підтверджують, що Господь    —    Верховна Особа серед інших осіб. Відмінність в тому, що одна жива істота, Бог-Особа, забезпечує всім потрібним усіх інших істот, і ті, хто пізнав Його, досягають вічної вмиротворености («Катга Упанішад»). Різним видам живих істот Господь надає захист і опіку через Свої різноманітні енерґії. Однак Своїх бездомісних відданих Господь захищає особисто. Тому Махараджа Парікшіт перебував під Його захистом від початку свого життя, ще бувши у материнському лоні. З того, що Господь так дбайливо захищав дитину, вже було знати, що з цієї дитини виросте першорядний відданий Господа, кому притаманні всі добрі якості.

Існує три рівні відданих: маха-бгаґавата, мадг’яма-адгікарі й каніштга-адгікарі. Тих, що ходять до Господнього храму і шанобливо поклоняються Божеству, але, не мавши достатніх знань з теології, не шанують відданих Господа, називають матеріалістичними відданими, або каніштга-адгікарі, відданими третього рівня. Дальший, другий, рівень    —    це віддані, що розвинули в собі щире бажання служити Господеві і тому дружать тільки з такими, як вони самі, відданими, приязно ставляться до відданих-початківців, а атеїстів уникають. А вже ті, хто бачить, що все перебуває в Господі та дане від Нього, а також розуміють вічний зв’язок усього з Господом, і для чийого зору тому не існує нічого опріч Господа,    —    це маха-бгаґавати, віддані Господа, що перебувають на найвищому рівні. Такі віддані Господа досконалі у всьому. В кожному відданому, що перебуває на будь-якому з цих рівнів, самі собою проявляються всі добрі якості, а відданий маха-бгаґавата, яким був Махараджа Парікшіт, напевно досконалий у всьому. У вірші брахмани назвали Махараджу Юдгіштгіру маха-бгаґою, тобто найщасливішим, тому що в його родині народився Махараджа Парікшіт. Родина, в якій народжується маха-бгаґавата, щаслива, бо коли в родині з’являється відданий найвищого рівня, цілий рід    —    нинішній і сто колін минулих та майбутніх    —    отримує звільнення милістю Господа, що в такий спосіб виказує шану до Свого улюбленого відданого. Отже, найбільше благо своїй родині робить людина, яка стає бездомісним відданим Господа.