ВІРШ 18
рі-рджовча
апй еша вайн рджаршін
пуйа-локн махтмана
анувартіт свід йаас
сдгу-вдена саттам
рі-рдж — благословенний цар (Махараджа Юдгіштгіра); увча — сказав; апі — чи; еша — цей; вайн — родини; рджа-шін — праведних царів; пуйа-локн — саме ім’я яких свідчить за побожність ; мах-тмана — усі великі душі; анувартіт—послідовник; світ—буде; йаас — своїми ділами; сдгу-вдена — славою; сат-там — о великі душі.
Благословенний цар [Юдгіштгіра] запитав: О великі душі, скажіть, чи стане він так само праведним царем, як інші представники цього піднесеного царського роду? Чи буде його ім’я так само доброчесне, а його велич та видатні діяння так само славетні?
Усі предки царя Юдгіштгіри були великі праведні царі, побожні і вкриті славою великих діянь. Це були святі на царському троні, і тому всі їхні піддані процвітали, були щасливі, доброчесні, ввічливі і володіли духовним знанням. Великі праведні царі виховувалися під проводом великих душ у строгості й повній відповідності до духовних настанов, і завдяки тому в царстві було багато святих, а ціла держава була щасливим краєм духовного життя. Махараджа Юдгіштгіра у всьому нагадував своїх славетних предків і сам, природно, прагнув, щоб цар, який заступить його на троні, був подібний до них. Для нього було великою радістю почути від вчених брахман, що за астрологічними обрахунками народжена дитина мала бути найвищого рівня Господнім відданим. Махараджа Юдгіштгіра ще хотів бути певним, що дитина йтиме стопами своїх великих предків. Отакою має бути справжня монархія. Правити державою повинен праведний цар, безстрашний відданий Господа, який був би уособленням страху для всіх, хто порушує спокій. Він повинен також лишити по собі спадкоємця, що був би здатний правити доброчесними громадянами так само вміло, як він. За сучасного стану справ у демократичних країнах усе суспільство складають падші люди рівня шудр, ба й нижчі від них, а уряд очолює представник тих шудр, позбавлений навіть уявлення, які якості за писаннями слід виховати в собі людині, щоб мати право посідати адміністративну посаду. Тому атмосфера просякнута хтивістю та жадобою — виявами якостей, що притаманні шудрам. Не минає дня, щоб такі правителі не сварилися між собою. Через егоїстичні мотиви різних партій та угруповань раз по раз один кабінет міністрів приходить на зміну іншому. Кожне прагне користуватися державними коштами до останнього віддиху. Ніхто не зрікається урядових посад сам — хіба що його змушують зробити це. Яке благо здатні зробити такі ниці люди для народу? Внаслідку скрізь панує продажність, інтриґи й лицемірство. Тож, перш як отримати право обійняти якусь з посад, треба навчитися з «Шрімад-Бгаґаватам», якими мають бути справжні проводарі суспільства.