ВІРШ 24

Остання настанова Господа Шрі Крішни в «Бгаґавад-ґіті» проголошує, що людина має покинути все і піти за Господом. На жаль, немудрі люди, від котрих відвернулась удача, прийняти цієї піднесеної настанови Господа не хочуть. Але ті, котрим даний розум, одразу засвоюють цю піднесену настанову і так здобувають величезне благо. Людям без розуму не зрозуміти, що наші якості виховує оточення, в якому ми перебуваємо. Навіть у випадку з матеріальними предметами це так: якщо примістити якусь річ у вогонь, вона розжариться. Тому зв’язок з Верховним Богом-Особою дозволяє набути таких самих якостей, як у Господа. Ми вже з’ясовували, що завдяки близькому спілкуванню з Господом можна розвинути в собі до сімдесяти восьми відсотків Його божественних якостей. Виконувати вказівки Господа    —    це безпосередньо спілкуватися з Ним. Господь    —    не матеріальний об’єкт, і спілкування з Ним не вимагає Його особистої присутности. Господь присутній скрізь і завжди. Нема нічого неможливого в тому, щоб спілкуватися з Ним, просто додержуючи Його настанови: адже Господь тотожний Своїм настановам, і так само тотожний Він Своєму імені, славі, атрибутам, оточенню, бо все це    —    абсолютне знання. Махараджа Парікшіт спілкувався з Господом від часу, як перебував у лоні матері, і аж до останнього дня свого гідного життя, внаслідок чого набув усіх притаманних Господеві добрих якостей.

Рантідева. Цар з давніх часів, що жив ще до описаних у «Махабгараті» подій. Це на нього посилався Нарада Муні, коли напучував і повчав Санджаю (за що йдеться у «Махабгараті», «Дрона-парва» 67). Рантідева був великий цар; мавши широку натуру, він був дуже гостинним і щедро годував усіх. Хвалу щедрості й гостинності Махараджі Рантідеви підносив навіть Сам Господь Шрі Крішна. Напоївши Васіштгу Муні прохолодною водою, він отримав від нього благословення, завдяки якому піднісся на райську планету. Він забезпечував різних ріші плодами, коріннями й листям, і вони його благословляли, щоб збулися всі його бажання. Він, хоча народився кшатрією, ніколи в житті не їв м’яса. Він проявив особливу гостинність до Васіштги Муні і просто завдяки його благословенню піднісся на вищі планети. Рантідева    —    один з тих побожних царів, чиє ім’я прийнято згадувати вранці і ввечері.

Яяті. Великий імператор світу і прабатько всіх великих народів світу, що належать до аріїв та індоєвропейської сім’ї. Він    —    син Махараджі Нахуші, а імператором над світом він став, коли його старший брат досяг звільнення і зробився великим святим та містиком. Він правив світом впродовж кількох тисяч років і здійснив багато жертвопринесень та доброчесних діянь, що ввійшли в історію, дарма що в молодості Махараджа Яяті відзначався хіттю і був героєм багатьох романтичних історій. Він закохався в Деваяні, найулюбленішу дочку Шукрачар’ї, і вона хотіла вийти за Яяті заміж, але спочатку він відмовився одружитися з нею, бо Деваяні була дочка брахмани. В шастрах сказано, що побратися з дочкою брахмани може тільки брахмана. За тих часів люди дбали за те, щоб не народжувати на світ варна- санкари. Але Шукрачар’я вніс до закону, що забороняв такі шлюби, певні поправки і переконав імператора одружитися з Деваяні. Деваяні мала подружку на ім’я Шарміштга, і та дівчина також закохалася в Яяті і пішла до нього разом з Деваяні. Шукрачар’я заборонив імператорові Яяті кликати на своє ложе Шарміштгу, проте Яяті виконати тої настанови не зміг. Він потай став чоловіком і Шарміштги також і мав від неї кількох синів. Дізнавшись про це, Деваяні пішла до свого батька скаржитися. Яяті, дуже прив’язаний до Деваяні, пішов до дому свого тестя за нею. Коли Яяті прийшов туди, розгніваний Шукрачар’я прокляв його втратити чоловічу силу. Яяті став благати тестя, щоб той забрав прокляття назад, на що мудрець сказав Яяті попрохати в своїх синів чоловічу силу взамін за його старість та немічність. В Яяті було п’ятеро синів, двоє від Деваяні і троє від Шарміштги: 1) Яду, 2) Турвасу, 3) Друх’ю, 4) Ану і 5) Пуру, що стали засновниками п’яти славетних родів: 1) Яду, 2) яванів (турків), 3) Бгоджів, 4) млеччг (греків) та 5) Паурав. Нащадки цих родів розселилися цілим світом. Завдяки доброчесним вчинкам Яяті пішов на вищі планети, але впав звідти через те, що вихваляв себе і гудив інші великі душі. Після його падіння дочка з онуком подарували йому свій запас доброчесних дій, і за допомогою свого друга Шібі й онука він знову піднісся до райського царства і став членом зібрання при дворі Ямараджі, де перебуває і нині як відданий Ямараджі. Махараджа Яяті відправив більш як тисячу різних жертвопринесень, надзвичайно щедро роздавав милостиню і був дуже могутнім царем. Його царська влада поширювалась на цілий світ. Коли його непокоїла хіть, його найменший син погодився подарувати йому свою юність на цілих тисячу років. Зрештою Махараджа Яяті, розвинувши неприв’язаність до мирського життя, повернув юність своєму синові Пуру. Він хотів передати йому і своє царство, однак його вельможі та піддані заперечували проти цього. Та коли Яяті змалював їм високі якості Пуру, вони погодилися, щоб той став їхнім царем. Тоді імператор Яяті зрікся сімейного життя і пішов жити до лісу.