ГЛАВА ЧОТИРНАДЦЯТА

ВІРШ 1: Сута Ґосвамі сказав: Арджуна вирушив до Двараки, щоб відвідати Господа Шрі Крішну та інших своїх друзів, а також довідатися в Господа про Його дальші наміри.

ВІРШ 2: Минуло кілька місяців, але Арджуна не повертався. Тоді Махараджа Юдгіштгіра почав помічати всілякі лиховісні знаки, що самі по собі викликали страх.

ВІРШ 3: Він побачив, що потік вічного часу тече у зворотному напрямку, і це навіювало страх. Чітка послідовність пір року порушилася. Люди зробилися жадні, злі і брехливі. Він побачив, що люди почали заробляти на життя нечесними способами.

ВІРШ 4: Усі повсякденні стосунки та справи, навіть між друзями, осквернив обман. У родинах зникла злагода між батьками, матерями й синами, між близькими та братами. Навіть стосунки між чоловіком і дружиною зробилися натягнуті і зійшли на безупинні сварки.

ВІРШ 5: З плином часу жадність, злість, гординя і таке інше чимдалі більше ставали рисами людської вдачі. Побачивши всі ті недобрі знаки, Махараджа Юдгіштгіра звернувся до молодшого брата.

ВІРШ 6: Махараджа Юдгіштгіра сказав до Бгімасени, молодшого брата: Я вирядив Арджуну до Двараки, щоб він відвідав своїх друзів і дізнався в Бога-Особи Крішни про Його дальші наміри.

ВІРШ 7: Від часу його від’їзду минуло сім місяців, але він досі не повернувся. Я навіть не уявляю, що там робиться.

ВІРШ 8: Невже Господь збирається завершити Свої земні розваги, як за це казав Деварші Нарада? Невже цей час вже надійшов?

ВІРШ 9: Всім    —    нашими царськими маєтками, добрими дружинами, своїми нащадками, владою над підданими, перемогою над ворогами, майбутнім піднесенням на вищі планети і самим життям,    —    ми зобов’язані тільки Йому. Всього цього ми досягли лише завдяки Його безпричинній милості до нас.

ВІРШ 10: Поглянь-но, чоловіче тигриної сили, скільки нещасть, що виявляються у впливах небесних тіл, у змінах на Землі й у тілесних стражданнях і що вкрай загрозливі вже самі собою, затьмарюють наш розум, віщуючи близьке лихо.

ВІРШ 11: Ліву частину мого тіла, ноги, руки та повіки знов і знов проймає дрож, серце від страху несамовито б’ється. Це все    —     прикмети якихось небажаних подій.

ВІРШ 12: Онде, Бгімо, виє на схід сонця шакалиха, виригуючи полум’я, а ось пес гавкає на мене без ніякого страху.

ВІРШ 13: О Бгімасено, тигре серед людей! Корисні тварини, як оце корови, обминають мене зліва, а тварини нижчі, як ось віслюки, обходять мене довкола. Мої коні, здається, плачуть, як бачать мене.

ВІРШ 14: Поглянь-но на цього голуба: він наче вісник смерти! Від пронизливих криків сов та їхніх суперників-ворон у мене холодіє серце. Здається, вони хочуть перетворити увесь всесвіт на пустку.

ВІРШ 15: Ти бачиш, як дим затягує небо? Здається, що гори й земля двигтять. Послухай, як гуркотить грім в небі, в якому ні хмарини, подивись на цю блискавку серед ясного неба!

ВІРШ 16: Несамовитий вітер здіймає куряву, від якої западає темрява. Хмари проливають криваві нещастя.

ВІРШ 17: Сонячні промені блякнуть, зірки наче б’ються між собою. В замішанні живі істоти плачуть, цілі немов охоплені полум’ям.

ВІРШ 18: Річки з притоками, озера, водойми і розум неспокійні. Масло вже не здатне розпалити вогню. Що то за дивні часи настали? Що то гряде?

ВІРШ 19: Телята вже не ссуть вимені корів, та й корови більше не дають молока    —    вони просто стоять з повними сліз очима. І бики вже не радіють пасовищам.

ВІРШ 20: Божества у храмі, здається, плачуть від горя і вкриваються потом, ніби зібралися покинути нас. Усі великі та маленькі міста, селища, сади, копальні та оселі самітників втратили привабливість і стали смутні. Я не годен навіть уявити, які нещастя насуваються на нас.

ВІРШ 21: Я думаю, що всі ці порушення є виявом якогось більшого лиха, яке затьмарило щастя цілого світу. Землі випало щастя мати на своїй поверхні відбитки лотосових стіп Господа. Але нині все свідчить, що тому щастю настав край.

ВІРШ 22: Отак, брахмано Шаунако, роздумував Махараджа Юдгіштгіра над поганими ознаками, що проявилися на Землі. А тимчасом з міста Ядав [Двараки] повернувся Арджуна.

ВІРШ 23: Коли він схилився перед царем, той зауважив, що Арджуна в небаченому горі. Голова Арджуни була понурена, з лотосових очей котилися сльози.

ВІРШ 24: Побачивши Арджуну, зблідлого через велику скорботу, цар одразу пригадав слова мудреця Наради і звернувся до Арджуни перед друзями.

ВІРШ 25: Махараджа Юдгіштгіра сказав: Любий брате, скажи нам, будь ласка, чи щасливо живеться нашим друзям Мадгу, Бгоджам, Дашархам, Архам, Сатватам, Андгакам та Ядавам?

ВІРШ 26: Чи радісно минає дні мій вельмишановний дід Шурасена? І як ведеться моєму дядькові по матері Васудеві та його молодшим братам?

ВІРШ 27: А його семеро дружин з Девакі на чолі, всі рідні сестри,    —     чи щасливі вони разом зі своїми синами та невістками?

ВІРШІ 28-29: Чи ще живе на світі батько підступного Камси, Уґрасена, та його молодший брат? Чи щасливі Хрідіка та його син Крітаварма? Чи все гаразд в Акрури, Джаянти, Ґади, Сарани й Шатруджіта? Як ведеться Баларамі, Богові-Особі, заступнику відданих?

ВІРШ 30: Як живе Прад’юмна, великий полководець родини Врішні? Чи він щасливий? Чи все гаразд в Аніруддги, повного поширення Бога-Особи?

ВІРШ 31: Чи все гаразд у найзначніших синів Господа Крішни    —    Сушени, Чарудешни, Самби (сина Джамбаваті), Рішабги та в їхніх синів?

ВІРШІ 32-33: А Шрутадева й Уддгава, Нанда, Сунанда та інші провідні особи серед звільнених душ, вічні супутники Господа, кого захищають Господь Баларама і Крішна    —    як їхні справи? Чи цікавляться вони, зв’язані з нами вічною дружбою, про наш добробут?

ВІРШ 34: Чи втішається разом з друзями зібранням Своїх праведних жителів Дваракапурі Господь Крішна, Верховний Бог- Особа, той, хто дарує радість коровам, чуттям і брахманам і хто дуже любить Своїх відданих?

ВІРШ 35 – 36: Відначальний Бог-Особа     —     той , хто насолоджується, і Баларама, первинний Господь Ананта, входять до океану роду Яду задля добробуту, захисту й поступу всього всесвіту. А члени роду Яду під захистом Господніх рук насолоджуються життям так само, як жителі духовного неба.

ВІРШ 37: Просто виконуючи найважливіше служіння    —    догоджаючи лотосовим стопам Господа    —    цариці Двараки з Сат’ябгамою на чолі домоглись того, що Господь пішов воювати з півбогами. Господь підкорив півбогів, завдяки чому цариці мали змогу насолоджуватися тим, чим володіють тільки дружини повелителя блискавок.

ВІРШ 38: Під захистом рук Господа Шрі Крішни славетні витязі роду Яду ніколи й ні перед чим не знають страху. Тому їхні ноги ступають по Судгармі, палацу зібрань, який відібрано в найліпших півбогів, дарма що ті були гідні володіти ним.

ВІРШ 39: Брате, любий Арджуно, скажи, чи здоровий ти сам? Ти ж геть змарнів! Чи це тому, що тебе не вшановували як слід, чи, може, тебе зневажили через те, що ти лишався у Двараці надто довго?

ВІРШ 40: Може, хтось звернувся до тебе неприязно чи хтось погрожував тобі? Може, ти не дав милостині, коли в тебе прохали, чи зламав своє слово?

ВІРШ 41: Ти завжди заступаєшся за гідних цього істот    —    брахман, дітей, корів, жінок і хворих. Невже хтось з таких істот звернувся до тебе по захист, а ти не оборонив їх?

ВІРШ 42: Чи, може, ти вступив у зв’язок з жінкою недоброї слави або не повівся як слід з жінкою достойною? А, може, дорогою ти зазнав поразки від рівного чи й нижчого за тебе?

ВІРШ 43: Або сталося таке, що ти не потурбувався про старших людей чи дітей, з якими мав би розділити обід? Невже ти пішов обідати сам, покинувши їх голодними? Чи, може, ти вчинив якийсь непростимий проступок, що викликає у всіх огиду?

ВІРШ 44: А може, ти відчуваєш спустошеність через те, що втратив свого найближчого друга, Господа Крішну? Брате Арджуно, іншої причини для твого відчаю я просто не можу уявити.