ВІРШ 35 – 36
маґалйа ча локн
кшемйа ча бгавйа ча
сте йаду-кулмбгодгв
дйо ’нанта-сакха пумн
йад бху-даа-ґуптй
сва-пурй йадаво ’рчит
крӣанти парамнанда
мах-паурушік іва
маґалйа — для добра; ча — також; локнм — всіх планет; кшемйа — для захисту; ча — та; бгавйа — для піднесення; ча — також; сте — чи є; йаду-кула-амбгодгау — в океані роду Яду; дйа — відначальний; ананта-сакга — в товаристві Ананти (Баларами); пумн — верховний той, що насолоджується; йат — чиїми; бху-даа-ґуптйм — захищені Його руками; сва-пурйм — у Своєму місті; йадава — члени родини Яду; арчіт — заслужено; кріанті — насолоджуються; парама-нандам — трансцендентним блаженством; мах- паурушік — жителі духовного неба; іва — як.
Відначальний Бог-Особа — той , хто насолоджується, і Баларама, первинний Господь Ананта, входять до океану роду Яду задля добробуту, захисту й поступу всього всесвіту. А члени роду Яду під захистом Господніх рук насолоджуються життям так само, як жителі духовного неба.
ПОЯСНЕННЯ: Як ми вже казали не раз, Бог-Особа Вішну перебуває в кожному всесвіті у двох подобах — як Ґарбгодакашаї Вішну і як Кшіродакашаї Вішну. Кшіродакашаї Вішну має Свою планету біля північного полюсу всесвіту: там є великий океан молока, посеред якого Господь спочиває на Своєму ложі — Ананті, втіленні Баладеви. Отже, Махараджа Юдгіштгіра порівнює рід Яду до молочного океану, а Шрі Балараму — до Ананти, на якому спочиває Господь Крішна. Дварачан він порівнює до звільнених істот Вайкунтгалоки. Поза матеріальним небом, там, куди не сягає наш зір, поза сімома оболонками всесвіту лежить Причиновий океан, і в ньому, немов м’ячі, плавають усі всесвіти; за Причиновим океаном простирається безмежне духовне небо, яке називають сяйвом Брахмана. В тому сяйві перебувають незліченні духовні планети Вайкунтги. Будь-яка планета Вайкунтга у багато разів більша від найбільшого всесвіту в матеріальному світі, і кожну таку планету населяють безліч істот, що зовні у всьому подібні до Господа Вішну. Цих істот називають маха-паурушіки, тобто ті, хто безпосередньо служить Господеві. Вони щасливі на тих планетах, вони не знають, що таке нещастя і, вічно юні, втішаються життям у повному блаженстві та знанні, вільні від страху народження, смерти, старости й хвороб і не зазнаючи впливу кали, вічного часу. Махараджа Юдгіштгіра порівнює дварачан до маха-паурушік на Вайкунтгалоці, тому що дварачани мають велике щастя жити поруч з Господом. У «Бгаґавад-ґіті» за Вайкунтгалоки згадано багато разів, і там сказано, що вони є мад-дгма, тобто царство Господа.