ВІРШІ 13-15
татра татропавна
сва-пӯрвеш махтманм
праґійама ча йаа
кша-мхтмйа-сӯчакам
тмна ча парітртам
аваттгмно ’стра-теджаса
снеха ча вші-пртгн
теш бгакті ча кеаве
тебгйа парама-сантуша
прітй-уджджмбгіта-лочана
мах-дганні вссі
дадау хрн мах-ман
татра татра—скрізь, куди прибував цар; упавна— він знов і знов чув; сва-пӯрвешм — про своїх предків; мах-тманм — що всі були великі віддані Господа; праґійамам—ті, хто до них так звертався; ча—також; йаа— слава; кша — Господь Крішна; мхтмйа — славетні подвиги; сӯчакам—вказуючи; тмнам—на нього самого; ча — також ; парітртам — що її випустив; аваттгмна — Ашваттгама; астра — зброя; теджаса — могутнє випромінення; снехам—приязнь; ча—також; вші-пртгнм—що зв’язувала нащадків Врішні та нащадків Прітги; тешм — усіх їх; бгактім — відданість; ча — також; кеаве — Господеві Крішні; тебгйа — до них; парама — надзвичайно ; сантуша — задоволений; прті — прихильність; уджджмбгіта — від задоволення розплющеними; лочана — той, в кого такі очі; мах-дганні — цінні багатства; вссі — вбрання; дадау — роздавав дари; хрн — намиста; мах-ман — широкоглядний.
Скрізь, куди прибував цар, він чув хвалу своїм великим предкам, що всі були віддані Господа, а також подвигам Господа Крішни. Чув він і оповіді про те, як Господь оборонив його самого від страшного жару Ашваттгаминої зброї. Крім того, говорили про велику приязнь між нащадками Врішні й Прітги, причиною якої була велика відданість нащадків Прітги Господу Кешаві. Цар, надзвичайно задоволений зі співців, котрі здіймали хвалу його предкам, у радіснім захваті широко розкривав очі. Великодушний з природи, він обдаровував усіх коштовними намистами та пишними строями.
Царів та великих державних діячів заведено зустрічати вітальними промовами. Так ведеться від непам’ятних часів. Махараджу Парікшіта, одного з найславетніших імператорів світу, у всіх країнах, в які він прибував, теж вітали шанобливими промовами. Усі ті вітальні промови були безпосередньо пов’язані з Господом Крішною. «Крішна» завжди означає «Крішна та Його віддані», так само як «цар» означає «цар та його близькі слуги».
Крішна невіддільний від Своїх бездомісних відданих, а тому уславлювати відданих — то уславлювати і Господа, а уславлювати Господа означає уславлювати і Його відданих. Махараджу Парікшіта не радували б оповіді про славетні діяння його предків — Махараджі Юдгіштгіри та Арджуни, якби вони не були пов’язані з Господом Крішною. Господь приходить власне щоб звільнити Своїх відданих (парітрйа сдгӯнм). Відданих прославляють через те, що вони завжди з Господом: вони не можуть жити без Господа та Його різноманітних енерґій і хвилі. Господь являє себе відданим в оповідях про Його славетні діяння та велич, і тому коли Господа уславлювали за Його діяння, а надто коли описували, як Він врятував Махараджу Парікшіта ще в лоні матері, Парікшіт живо відчував Його присутність. Відданим Господа ніколи нічого не загрожує, однак у матеріальному світі, в якому небезпека чигає на кожному кроці, трапляється, що віддані опиняються у різних, як видається, небезпечних ситуаціях; і коли Господь приходить їм на порятунок, це тільки примножує Його славу. Якби віддані Крішни, як оце Пандави, не брали участи у битві на Курукшетрі, Він не повів би «Бгаґавад-ґіти». У привітаннях, що ними зустрічали Махараджу Парікшіта, були уславлені всі такі діяння Господа, і Махараджа Парікшіт, цілковито задоволений, щедро винагороджував усіх, хто вітав його. Між сучасними та колишніми вітальними промовами є різниця: колись такі промови виголошували на честь таких осіб, як Махараджа Парікшіт, наводячи факти та цифри, і промовці отримували щедру нагороду. Натомість сучасні вітальні промови часами не спираються ні на які правдиві відомості і призначені тільки для задоволення високопоставленої особи, причому часто в них повно облудних лестощів. До того ж ті, хто виступає з вітальною промовою, винагороди майже ніколи не отримують, бо «шановані особи» не мають що дати.