No edit permissions for Ukrainian

ВІРШ 19

ва-ві-вархошра-кхараі
састута пуруша пау
на йат-кара-патгопето
джту нма ґадґраджа

ва  —  собака; ві-варха  —  сільська свиня, що поїдає випорожнення; ушра  —  верблюд; кгараі  —  і ослами; састута  —  вкрита хвалою; пуруша  —  особа; пау  —  тварина; на  —  ніколи; йат  —  його; кара  —  вуха; патга  —  дорога; упета  —  досягало; джту  —  хоч коли; нма  —  святе ім’я; ґадґраджа  —  Господа Крішни, спасителя від усіх бід.

Люди, подібні до собак, свиней, верблюдів та ослів, здіймають хвалу тим, хто ніколи не слухав про трансцендентні ігри Господа Шрі Крішни, визволителя від нещасть.

ПОЯСНЕННЯ: Якщо в людях всебічно не виховувати вищої системи духовних цінностей, вони будуть нічим не ліпші від тварин. А цей вірш конкретно порівнює їх до собак, свиней, верблюдів та ослів. Сучасна університетська освіта, готуючи студентів до служіння могутнішому хазяїну, практично привчає людину мислити по-собачому. Завершивши свою так звану освіту, «освічені» люди, наче собаки, ходять від дверей до дверей і просяться на службу. Їх, здебільшого, проганяють, повідомивши про брак вакансій. Як собака, що до неї всі ставляться зневажливо, вірно служить своєму хазяїнові за якийсь шматок хліба, так і людина починає вірно служити хазяїнові, не отримуючи належної винагороди.

Тих, хто їсть усе підряд і напихається всілякими покидьками, порівнюють до свиней. Свиням дуже до вподоби їсти випорожнення. Звісно, випорожнення    —    це теж їжа для певних тварин. Навіть камені становлять їжу для певних тварин чи птахів. Однак людині не пристає їсти все підряд. Їй годиться їсти зерно, овочі, фрукти, молоко, цукор і т. ін. Їсти плоть тварин людині не годиться. Для твердої їжі вона має зуби певного типу, призначені пережовувати фрукти та овочі. Два ікла, які теж дано людині,    —    це поступка тим, хто ладен на все, аби тільки їсти м’ясо. Усім відомо: що для одного їжа, для іншого отрута. Людина повинна харчуватись рештками їжі, запропонованої Господу Шрі Крішні, а Господь приймає як підношення листя, квіти, плоди і т. ін. (Б.-ґ. 9.26). За ведичними приписами, Господеві ніколи не пропонують плоть тварин. Отже, людині визначено цілком конкретний тип їжі, і не треба наслідувати тварин, женучись за так званими вітамінами. Якщо людина їсть все що завгодно, її прирівнюють до свині.

Верблюд    —    це така тварина, що для неї велика втіха їсти колючки. Тому людину, яка хоче насолоджуватись сімейним життям чи так званими земними втіхами, порівнюють до верблюда. Життя матеріаліста суцільно всіяне колючками, тому, щоб отримати з цієї поганої угоди максимум зиску, треба неухильно дотримуватись ведичних приписів. Щоб підтримувати в матеріальному світі життя, треба платити своєю кров’ю. Головна принада матеріальної насолоди    —    це секс. Насолоджуватись сексом    —    це все одно що ссати власну кров, і роз’яснювати тут багато нема чого. Верблюд теж п’є власну кров, пережовуючи колючки. Колючки ранять його язик, і пащу наповнює кров. Змішані з кров’ю колючки припадають дурному верблюду до смаку, і він насолоджується цією оманною втіхою. Так само великі промислові маґнати і бізнесмени, що в поті чола різними методами, часто сумнівними, заробляють гроші, поїдають колючі плоди своєї праці наполовину з власною кров’ю. Тому «Бгаґаватам» відводить таким хворим людям місце між верблюдами.

Осел знаменитий своєю незрівнянною глупотою навіть у світі тварин. Надсаджуючись, він носить найважчі тягарі без ніякісінької користи для себе.* Найчастіше ослів використовують пральники, не вельми шановний суспільний прошарок. Ще одне часте явище для осла, це те, що ослиця зазвичай хвицяє його по морді. Коли осел домагається статевих зносин з ослицею, представниця прекрасної статі відповідає ударом копита, але він все одно не відходить від неї в надії насолодитися сексом. Тому чоловіка, який сидить під каблуком дружини, порівнюють до осла. Більшість людей дуже тяжко працює, а надто ж за епохи Калі. За цієї епохи, насправді, людина нерідко працює замість осла: тягає на собі важкі тягарі, впрягається у тгели та рикші. Так званий проґрес людської цивілізації тільки змусив людину виконувати роботу віслюка. Робітники на великих заводах та фабриках змушені цілий день гарувати як осли, а після виснажливого робочого дня такі бідолахи дістають вічні принизливі стусани від прекрасної статі, навіть коли йдеться не про секс, а про звичайне сімейне життя.

* Людське життя призначене для того, щоб набути чогось цінного. Людське життя називають артгадам    —    «те, що може дати щось цінне». А що найцінніше у житті? Найцінніше    —    це можливість повернутись додому, до Бога, як зазначено в «Бгаґавад-ґіті» (8.15). Свій егоїзм ми повинні проявити в старанні повернутись до Бога. Осел не розуміє свого інтересу, і тому просто гарує на інших. Якщо людина просто тяжко працює на інших, забуваючи про власний інтерес, який вона може вдовольнити у людській формі життя, її порівнюють до осла. У «Брахма-вайварта Пурані» сказано:

  аіті чатура чаіва
  лакшс т джіва-джтішу
  бграмадбгі пурушаі прпйа
  мнушйа джанма-парйайт
 
  тад апй абгалат джта
  тешм тмбгімнінм
  варкм анрітйа
  ґовінда-чараа-двайам
 

Людське життя таке цінне, що навіть півбоги з вищих планет, буває, мріють про те, щоб дістати людське тіло на Землі, бо тільки в людському житті можна без ускладнень повернутися додому, до Бога. Той, хто, навіть одержавши таке цінне тіло, не намагається відновити свої колись втрачені вічні стосунки з Ґовіндою, Господом Крішною,    —    просто дурень, який забув, у чому полягають його власні інтереси. До людської форми матеріального тіла приходять після поступової еволюції через 8 400 000 різновидів життя. А коли істота досягає цієї форми, тут на своє горе вона втягується в найрізноманітнішу ілюзорну діяльність, забувши про найголовніше для неї і ставши в передові шереги боротьби за політичну незалежність чи економічний розвиток. Нічого поганого в політичній незалежності чи в економічному розвитку немає, однак за цим усім не можна забувати істинної цілі нашого життя. Уся така філантропічна діяльність повинна сприяти нашому поверненню до Бога. Того, хто цього не розуміє, порівнюють до осла, що просто працює на інших, не розуміючи ні своїх інтересів, ні інтересів інших.

Отже, коли «Шрімад-Бгаґаватам» залічує звичайну людину, яка не має жодних духовних знань, до категорії собак, свиней, верблюдів та віслюків, це аж ніяк не перебільшення. Вожді таких темних людських мас можуть дуже пишатися з того, що їм поклоняється стільки собак та свиней, однак це не велика честь. «Бгаґаватам» відверто проголошує, що навіть великий лідер на чолі таких собак та свиней, перебраних за людей, є така сама тварина і нічого більше, якщо його не приваблює світло науки про Крішну. Його можна назвати сильною, могутньою твариною чи великою твариною, однак за оцінкою «Шрімад-Бгаґаватам», безбожний склад його розуму не дає права таку істоту залічувати до категорії людей. Інакше сказати, такі безбожники на чолі собако- й свинеподібних людей    —    це просто більші тварини, більшою мірою наділені тваринними якостями.

« Previous Next »