ВІРШ 17
тапасвіно дна-пар йаасвіно
манасвіно мантра-віда сумаґал
кшема на вінданті він йад-арпаа
тасмаі субгадра-равасе намо нама
тапасвіна — великі мудреці; дна-пар — щедрі добродійники; йаасвіна — хто вкриває себе великою славою; манасвіна — великі філософи чи містики ; мантра - віда — великі читці ведичних гімнів; су-маґал — ті, хто суворо дотримується ведичних засад; кшемам — помітного результату; на — ніколи; вінданті — досягають; він — без; йат-арпаам — самопосвяти ; тасмаі — Йому ; субгадра — всесприятливому; равасе — якщо про Нього слухати; нама — мої поклони; нама — знову і знову.
Знову і знову я складаю шанобливі поклони всеблагому Господеві Шрі Крішні, адже навіть великі мудреці, щедрі добродійники, заслужені знаменитості, великі містики, вправні читці ведичних гімнів і ревні поборники ведичних засад не спроможні досягнути успіху у своїй діяльності, не застосовуючи свої видатні якості на служіння Господеві.
ПОЯСНЕННЯ: Блискуча освіта, схильність до добродійности, талант до політичної, соціальної чи релігійної діяльности, філософський розум, практика йоґи, майстерність у ведичних ритуалах та будь-які інші видатні якості в людині можуть привести її до досконалости тільки тоді, коли вона використовує їх у служінні Господеві. Якщо людина не використовує ці дарування задля Господа, то всі вони стають просто джерелом турбот для людей. Усе можна застосувати або на задоволення своїх власних чуттів, або на службу комусь іншому. Своєкорисливість теж може виявлятися двома способами: як егоїзм особистий та егоїзм розширений. Але за своєю суттю особистий егоїзм і розширений не відрізняються. І крадіжка для себе, і крадіжка для сім’ї за суттю такий самий злочин. Державний закон ще ніколи, в жодній країні не виправдовував злодіїв, які доводили свою невинність тим, що крали не для себе особисто, а для свого суспільства чи країни.
Люди назагал не знають, що найбільша користь для самої істоти полягає в тому, щоб дбати за користь Господа. Наприклад, яка користь від підтримання життя в тілі? Щоб підтримувати тіло (чи своє, чи суспільства), людина заробляє гроші, однак якщо в неї нема свідомости Бога, якщо добробут тіла вона підтримує не для того, щоб пізнати свій зв’язок з Богом, то всі її зусилля не відрізняються від зусиль тварини, що також підтримує життя в своєму тілі. Мета життя в людському тілі відрізняється від мети життя тварин. Аналогічно, поглиблювати знання, поліпшувати добробут, досліджувати філософію, вивчати ведичну літературу і навіть робити доброчесні дії (як то роздавати милостиню, відкривати лікарні чи годувати нужденних) треба теж у зв’язкові з Господом. Метою всієї цієї діяльности і всіх наших зусиль повинно бути задоволення Господа, а не задоволення кого-небудь іншого, іншої особи чи якоїсь громади (сасіддгір харі-тошаам). Той самий принцип обстоює «Бгаґавад-ґіта» (9.27), вказуючи, що всю милостиню, яку ми даємо, всі аскези, які ми виконуємо, треба присвячувати Господеві і робити тільки в Його ім’я. Без свідомости Бога спритним керівникам атеїстичної цивілізації не вдасться досягти бажаних результатів у своїх намаганнях піднести освіту чи економіку на вищий рівень. А щоб розвинути свідомість Бога, треба слухати оповіді про всеблагого Господа, що містяться у «Бгаґавад-ґіті», «Шрімад-Бгаґаватам» та інших священних писаннях.