ВІРШ 21

ПОЯСНЕННЯ: Матеріальний світ, у якому зумовлені душі отримують змогу діяти за дозволом Верховного Господа, знову й знову проходить через знищення, а тоді творення. Матеріальне творіння подібне до хмари у безкрайому небі. Справжнє небо    —    це небо духовне, вічно осяяне промінням брахмаджйоті, і частину цього безмежного неба вкриває хмара махат-таттви    —    матеріального творіння. Тут зумовленим душам, що прагнуть владарювати над світом всупереч волі Господа, дозволено грати ролі, які вони бажають, залишаючись під наглядом зовнішньої енерґії Господа, що діє як Його представник. За словами «Бгаґавад- ґіти» (8.19), матеріальне творіння з Господньої волі знову й знову виникає і знищується, так само як рік у рік надходить і відходить сезон дощів. Отже, Господь періодично творить і знищує матеріальні світи, щоб дати можливість зумовленим душам грати обрані ролі і так творити власну долю. Ця доля змушує їх з’являтися знову, у новій формі, створеній відповідно до їхніх незалежних бажань на момент знищення всесвіту. Творіння починається певного моменту в історії (спираючись на свій крихітний досвід, ми звикли все аналізувати саме з погляду початку). Однак загалом цей ланцюг творення й знищення називають анаді: він не має початкової точки відліку в часі, тобто дати першого творення, адже навіть частковий цикл творення триває 8 640 000 000 років. У ведичних писаннях, щоправда, наведено закон безнастанного творення і знищення матеріального світу через певні проміжки часу відповідно до волі Господа.
Увесь матеріальний і навіть духовний світ являє собою прояв енерґії Господа, так само як світло та тепло    —    це різні прояви енерґії вогню. У поширенні Своєї енерґії Господь існує в безособистісній формі, і на цьому безособистісному аспекті Господа спочиває все творіння. Проте разом з тим Він, як пурнам (довершений), відмінний від Свого творіння, і тому не слід помилково вважати, що особистісний аспект Господа не перестає існувати, коли Він поширює Себе у формі безмежного безособистісного аспекту. Безособистісне поширення    —    це прояв Його енерґії, але Сам Він, незважаючи на існування у формі безособистісних енерґій Своїх безмежних поширень, завжди існує у Своєму особистісному аспекті (Б.-ґ. 9.5–7).

Людському інтелектові дуже важко осягнути, як усе творіння спочиває на поширенні Його енерґії, однак у «Бгаґавад-ґіті» Господь наводить хороший приклад: хоча в безмежних просторах неба, що подібне до вмістища всіх матеріальних утворів, перебуває безліч атомів повітря, саме небо не змішується з ними і не зазнає їхнього впливу. Так само, незважаючи на те, що Верховний Господь поширенням Своєї енерґії підтримує все створене, Він завжди залишається відокремленим від Свого творіння. Це визнає навіть Шанкарачар’я, ревний прибічник безособистісних уявлень про Абсолют. Він каже: нрйаа паро ’вйактт    —    Нараяна існує окремо, осторонь від безособистісної твірної енерґії. Під час знищення все творіння занурюється в тіло трансцендентного Нараяни, а потім знову виходить з Його тіла з тими самими незмінними категоріями долі та індивідуальних характерів. Індивідуальних живих істот, невід’ємні частки Господа, іноді називають атмами, вказуючи на їхню якісну єдність із духовною природою Господа. Але разом з тим живі істоти схильні принаджуватись до матеріального творіння, бажаючи діяти в ньому та насолоджуватись, і це відрізняє їх від Господа.