ВІРШ 18

ПОЯСНЕННЯ: Балі Махараджа, пожертвою всіх своїх матеріальних володінь прихиливши до себе трансцендентну ласку Господа, заслужив право вступити на Вайкунтгалоку, що давало йому аж ніяк не менші можливості для насолоди, та ще й вічної. Отже, пожертвувавши райське царство, здобуте матеріальною силою, Балі Махараджа нічого не втратив. Іншими словами, коли Господь відбирає в чистого відданого важкозароблені матеріальні набутки і з Своєї ласки дарує натомість можливість вічно, в блаженстві і знанні, виконувати трансцендентне служіння Йому Самому, це слід розцінювати як особливу милість.

Матеріальні володіння, хоч би які спокусливі, не можуть належати людині вічно. Якщо не зректися їх добровільно, з ними однаково доведеться розстатись, покидаючи своє матеріальне тіло. Людина при здоровому глузді розуміє, що всі матеріальні надбання тимчасові і що найбільший вжиток з них буде, коли їх використати в служінні Господеві, щоб, задоволений жертводавцем, Господь винагородив його вічним місцем у Своїй парам дгамі.

«Бгаґавад-ґіта» (15.5–6) так описує Господню парам дгаму:

Той, хто намагається збільшувати свої володіння в матеріальному світі    —    чи це будинки, чи земля, діти, коло спілкування, друзі чи багатство,    —    володіє речами тимчасовими. Такими ілюзорними породженнями майінеможливо володіти вічно. Що більші статки людини, то більша її ілюзія, яка заважає їй усвідомити себе; тому треба посідати якнайменше або зовсім нічого, щоб легше було позбутись безпідставної гордині. У матеріальному світі нас оскверняє зв’язок з трьома ґунами матеріальної природи. Отож чим більше людина росте у відданому служінні Господу, зрікаючись тимчасової власности, тим більше вона байдужіє до матеріальної ілюзії. Щоб прийти на цей рівень життя, треба бути твердо переконаним в існуванні духу та в його вічності. Впевнитись у вічності духовного буття людина зможе тільки тоді, коли вчитиметься добровільно обходитись якомога меншою кількістю речей, ба й взагалі мінімумом потрібного для того, щоб без зайвих зусиль підтримувати своє матеріальне тіло. Треба не створювати собі штучних потреб, і це допоможе задовольнятися мінімумом.

Штучні потреби породжує сваволя чуттів. Розвиток сучасної цивілізації орієнтований саме на вимоги чуттів, тобто це цивілізація задоволення чуттів. Досконала та цивілізація, яка дбає про душу, атму. Людина цивілізації чуттєвої насолоди перебуває на однаковому рівні з тваринами, бо вище за чуття не можуть піднятись тільки тварини. Над чуттями є розум. Цивілізація умоглядних розумувань теж не знаменує досконалости, бо вище за розум інтелект. «Бгаґавад- ґіта» вчить нас про цивілізацію, засновану на інтелекті. Ведичні писання дають різні вказівки щодо устрою цивілізації, роз’яснюючи і устрій цивілізації чуттєвого задоволення, і розуму, і інтелекту, і самої душі. «Бгаґавад-ґіта» звернена головно до інтелекту людини, ведучи її до цивілізації, яка заснована на поступі духовної душі. А «Шрімад-Бгаґаватам» описує довершену людську цивілізацію, обговорюючи саму душу. Коли людина підіймається до рівня цивілізації душі, вона здобуває право ввійти до царства Бога, яке «Бгаґавад- ґіта» змальовує в наведених вище віршах.

З опису царства Бога ми найперше дізнаємось, що там не потрібно ні сонця, ні місяця, ні електрики, без яких у матеріальному світі темряви не обійтися. А відразу по тому ми дізнаємось, що кожен, кому завдяки дотриманню засад цивілізації душі, тобто завдяки методу бгакті-йоґи, вдається ввійти до царства Бога, досягає остаточної, найвищої досконалости життя. Він утверджується у вічному існуванні душі, володіючи повним знанням про трансцендентне любовне служіння Господеві. Балі Махараджа став на засади цивілізації душі, пожертвувавши задля цього своїми величезними матеріальними багатствами, і так заслужив право ввійти до царства Бога. Райське царство, яке він здобув за допомогою матеріальної сили, губиться в тіні порівняно з царством Бога.

Ті, хто користується вигодами матеріальної цивілізації, створеної для задоволення чуттів, повинні спробувати досягти царства Бога за прикладом Балі Махараджі, що став на шлях бгакті-йоґи, рекомендований у «Бгаґавад-ґіті» і роз’яснений у «Шрімад-Бгаґаватам», віддавши за це всі свої матеріальні набутки.