27
уткшіпта-вла кга-чара кагора
са відгунван кгара-ромаа-твак
кгурхатбгра сіта-дашра ікш-
джйотір бабгсе бгаґавн махідгра
уткшіпта-вла — б’ючи хвостом; кга-чара — в небі; кагора — жорстке; са — волосся на плечі; відгунван — дрижало; кгара — гостре; ромаа-твак — вкрита волоссям шкура; кгура-хата — б’ючи ратицями; абгра — хмари; сіта-дашра — білі ікла; ікш — погляд; джйоті — осяйний; бабгсе — засяяв; бгаґавн — Бог-Особа; махі-дгра — опора світу.
Перш як пірнути в воду и врятувати Землю, Господь Вепр злетів у небо. Його хвіст розрізав повітря, а щетина тремтіла на вітрі. Його погляд випромінював сяйво, а Своїми ратицями і блискучо-білими іклами Він розганяв у небі хмари.
ПОЯСНЕННЯ: Підносячи до Господа молитви, віддані прославляють Його трансцендентні діяння. У цьому вірші змальовано деякі з трансцендентних ознак Господа Вепра. З цих віршів можна зробити висновок, що, коли жителі трьох вищих планетних систем підносили Господу молитви, Його тіло збільшилося й закрило все небо аж до найвищої планети, Брахмалоки, чи Сат’ялоки. У «Брахма-самхіті» сказано, що очі Господа — це сонце й місяць, тому не дивно, що навіть погляд Господа осявав небо, наче сонце чи місяць. Господа названо тут махідгра, тобто «велика гора» або «опора землі». Іншими словами, Господнє тіло було таке саме велике й туге, як Гімалаї, бо інакше як би Він зміг втримати на Своїх білих іклах цілу Землю? Поет Джаядева, великий відданий Господа, оспівав це звершення у своїх молитвах до різних втілень Господа:
васаті даана-ікгаре дгараі тава лаґн
аіні калака-калева німаґн
кеава дгта-ӯкара-рӯпа джайа джаґадіа харе
«Хвала, хвала Господу Кешаві [Крішні], що з’явився в образі вепра! Він підняв Землю Своїми іклами, схожими на плями на місяці».