34
тад вм амушйа парамасйа вікуга-бгарту
карту пракшам іха дгімахі манда-дгібгйм
локн іто враджатам антара-бгва-дшй
ппійасас трайа іме ріпаво ’сйа йатра
тат — тому; вм — цим двом; амушйа — Його; парамасйа — Всевишнього; вікуга-бгарту — Господа Вайкунтги; картум — дарувати; пракшам — благо; іха — в тому, що стосується вчиненої образи; дгімахі — обміркуймо; манда-дгібгйм — осіб кволого розуму; локн — до матеріального світу; іта — звідси (з Вайкунтги); враджатам — ідіть; антара-бгва — двоїстість; дшй — бачачи; ппійаса — гріховні; трайа — три; іме — ці; ріпава — вороги; асйа — живої істоти; йатра — де.
Тож зміркуймо, якої кари заслужили ці двоє грішників. Треба вибрати для них належну кару, яка в кінцевому підсумку дасть їм благо. Знайшовши двоїстість у бутті Вайкунтги, вони осквернилися, і тому не гідні залишатися тут. Вони повинні піти до матеріального світу, де жива істота змагається з трьома ворогами.
ПОЯСНЕННЯ: У «Бгаґавад-ґіті», сьомій главі, 27 вірші, вказано причину, з якої чисті душі потрапляють у зумовлене буття матеріального світу, в’язниці Верховного Господа. Як там сказано, поки жива істота залишається чистою, вона перебуває в повній гармонії з бажаннями Верховного Господа, але коли вона оскверняється, її бажання розходяться з бажаннями Господа. Ця скверна примушує живу істоту йти в матеріальний світ, кожен змагається з трьома ворогами: хіттю, гнівом та пожадливістю. Ці три вороги змушують живі істоти залишатися в матеріальному світі, і лише той, хто звільнився від цих ворогів, гідний увійти в царство Бога. Тому не слід впадати в гнів, коли щось перешкоджає задовольняти чуття, і не слід бути пожадливим, прагнучи здобути більше, ніж нам треба. У цьому вірші дуже чітко вказано, що матеріальний світ, куди за свою провинну повинні зійти брамники, — це місце для злочинців. Будь-який злочин засновується на бажанні задовольнити чуття, на гніві або ж на надмірній пожадливості. Раби цих трьох ворогів живої істоти ніяк не можуть піднятися до Вайкунтгалоки. Отже, люди повинні вивчати «Бгаґавад-ґіту», щоб визнати Верховного Бога-Особу, Крішну, як володаря всього сущого. Вони повинні вчитися вдовольняти чуття Верховного Господа, замість того, щоб намагатися вдовольнити свої. Щоб піднятися на Вайкунтгу, людина повинна розвивати в собі свідомість Крішни.