16

ПОЯСНЕННЯ: Поклонятися Господу в храмі    —    це один з обов’язків відданого. Насамперед це радять робити неофітам, однак і ті, хто досягнув вищого рівня, не повинні цим нехтувати. Неофіт і піднесений відданий бачать присутність Господа в храмі по-різному. Неофіт вважає арча-віґраху (скульптурне зображення Господа) за відмінну від первинного Бога-Особи, він думає, що це уособлення Господа в образі Божества. Натомість піднесений відданий визнає Божество у храмі як Самого Верховного Бога-Особу. Він не бачить ніякої відмінності між первинною формою Господа і формою арча, скульптурним зображенням Господа в храмі. Таке бачення відданого, який виконує віддане служіння на найвищому рівні бгави, чи любові до Бога, тоді як неофіт ставиться до поклоніння Господу в храмі як до свого повсякденного обов’язку.

Поклонятися Божеству в храмі    —    це невід’ємна частина життя відданого. Він реґулярно приходить до храму і споглядає прекрасне Божество, вбране в чудові шати, з глибокою шаною доторкається до лотосових стіп Господа і поклоняється Йому, офіруючи фрукти, квіти й підносячи молитви. Разом з тим, щоб розвиватися в духовному житті, відданий повинен бачити інших живих істот як духовні іскри, невід’ємні частки Верховного Господа. Відданий повинен шанувати кожну живу істоту, що так чи інакше пов’язана з Господом. А що всі живі істоти одвічно мають зв’язок із Господом як Його невід’ємні частки, відданому треба намагатися бачити однакову духовну природу всіх живих істот. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті», пандіта, вчена людина, однаково дивиться на високоосвіченого брахману, шудру, свиню, собаку і корову. Він не дивиться на їхнє тіло, що становить лише зовнішню оболонку. Він бачить не одяг брахмани, корови чи свині, а духовну іскру, невід’ємну частку Верховного Господа. Якщо відданий не бачить кожну живу істоту як невід’ємну частку Верховного Господа, його вважають за пракріта-бгакту, матеріалістичного відданого. Він не піднявся на духовний рівень і перебуває на найнижчому щаблі відданого служіння. Однак він ставиться до Божества у храмі з усією шанобою.

Хоча відданий і бачить усіх живих істот на духовному рівні, він не схильний спілкуватися з усіма поспіль. Якщо тигр    —    невід’ємна частка Верховного Господа, це ще не означає, що ми повинні обійматися з ним, беручи до уваги його духовний зв’язок із Верховним Господом. Ми повинні спілкуватися тільки з тими, хто розвинув свідомість Крішни.

Треба підтримувати дружні стосунка з відданими, які розвинули свідомість Крішни, виявляючи їм особливу шану. Інші живі істоти    —    це, безперечено, теж невід’ємні частки Верховного Господа, але їхня свідомість залишається покритою і не просякнуте Крішною, тому нам слід відмовлятися від спілкування з ними. Вішванатга Чакраварті Тгакура каже, що, навіть якщо людина    —    вайшнава, але проявляє не дуже хорошу вдачу, її товариства слід уникати, хоча її можна шанувати як вайшнаву. Кожен, хто визнає Вішну як Верховного Бога-Особу,    —    це вайшнава, але справжній вайшнава розвиває всі хороші якості півбогів.

Пояснюючи точне значення слова саттвена, Шрідгара Свамі наводить як синонім слово дгаірйена, «терпіння». Виконуючи віддане служіння, треба бути дуже терплячим. Не треба опускати руки, якщо одна чи дві спроби у відданому служінні наразилися на невдачу. Треба далі виконувати віддане служіння. Шрі Рупа Ґосвамі теж вчить, що віддане служіння треба виконувати з завзяттям, а також терпінням і вірою. Терпіння конче потрібне, для того щоб розвинути віру: «Крішна не відцурається від мене, адже я виконую віддане служіння». Треба лише виконувати віддане служіння згідно з усіма правилами й приписами, і тоді успіх забезпечено.