29
саха дехена мнена
вардгамнена манйун
кароті віґраха кмі
кмішв антйа чтмана
саха — із; дехена — тілом; мнена — чванливістю; вардгамнена — що збільшується; манйун — через гнів; кароті — створює; віґрахам — ворожнечу; кмі — хтива особа; кмішу — щодо інших хтивих осіб; антйа — задля знищення; ча — і; тмана — своєї душі.
Чим більше росте тіло живої істоти, тим більше росте і її гординя, що, вкупі з гнівом, губить її душу і штовхає її до ворожнечі з такими самими рабами хтивості.
ПОЯСНЕННЯ: У «Бгаґавад-ґіті» (3.36) Арджуна запитує в Крішни про те, що становить причину хтивості в живій істоті. Згідно з духовною наукою, жива істота вічна і якісно єдина з Верховним Господом. Чому ж тоді вона стає жертвою матеріального впливу і чинить численні гріхи? Відповідаючи на це запитання, Господь Крішна сказав, що жива істота втрачає своє піднесене становище й потрапляє в жахливі умови матеріального існування через хіть. Під впливом зовнішніх обставин ця хіть перетворюється в гнів. І хіть, і гнів розвиваються на ґрунті ґуни пристрасті. Хіть — це породження ґуни пристрасті, яке, не знайшовши задоволення, перетворюється у гнів, прояв ґуни невігластва. Коли душу покриває невігластво, вона скочується до найжахливіших умов пекельного життя.
Для того, щоб піднятися з пекельного життя до найвищого рівня духовного знання, треба трансформувати цю хіть у любов до Крішни. Шрі Нароттама даса Тгакура, великий ачар’я вайшнавської сампрадаї каже: кма кша-кармрпае — хтивість породжує в нас безліч бажань, скерованих на задоволення чуттів, але ту саму хтивість можна очистити й трансформувати, якщо всі наші бажання будуть присвячені задоволенню Верховного Бога-Особи. Гнів теж можна застовувати на служіння Богові-Особі, скеровуючи його на людей безбожних і вороже налаштованих щодо Господа. Ми впали в темницю матеріального існування через хіть і гнів, але ті самі дві якості можна використати для того, щоб розвинути свою свідомість Крішни і повернутися до свого чистого, високого духовного становища. Тому Шріла Рупа Ґосвамі вчить, що, живучи в матеріальному світі й потребуючи для підтримання свого тіла численних об’єктів чуттєвого задоволення, ми повинні не прив’язуватися до них і використовувати їх з метою задовольнити чуття Крішни. Це справжня відреченість.