12

ПОЯСНЕННЯ: Півбоги, небожителі на райських планетах, вповноважені керувати матеріальним всесвітом,    —    також віддані Господа. Але разом з тим вони бажають матеріального багатства і чуттєвих насолод. Господь настільки милостивий, що дарує їм найрізноманітніші матеріальні втіхи, навіть перевершуючи їхні сподівання, однак залишається незадоволений ними, тому що в них немає чистої відданості. Господь не хоче, щоб будь-хто із Його незліченних синів (живих істот) залишався в сповненому троїстих страждань матеріальному світі і без кінця зазнавав мук народження, смерті, старості і хвороб. Півбоги на райських планетах, а також багато відданих на цій планеті, хочуть залишатися в матеріальному світі як віддані Господа і разом з тим насолоджуватися матеріальним щастям. Залишаючись у матеріальному світі, вони ризикують впасти на нижчий рівень існування, і через Господь незадоволений ними.

Чисті віддані не прагнуть ніяких матеріальних втіх, хоча й не відчувають до них відрази. Вони узгоджують усі свої бажання з бажаннями Господа і нічого не роблять задля себе. Хороший приклад, який ілюструє таке ставлення,    —    це Арджуна. Піддавшись егоцентричним почуттям і родинній прив’язаності, Арджуна відмовився було воювати, але, вислухавши «Шрімад Бгаґавад-ґіту», він погодився воювати в інтересах Господа. Тому Господь дуже задоволений чистими відданими, адже ціль усіх їхніх дій полягає не в тому, щоб задовольнити чуття, а в тому, щоб виконати бажання Господа. Як Параматма, Наддуша, Він перебуває в серці кожного і кожному дає можливість отримати хорошу пораду. Тому кожен повинен скористатися з тих можливостей, які він отримав від Господа, і цілковито присвятити себе на трансцендентне любовне служіння Йому.

Що ж до невідданих, то вони відмінні і від півбогів, і від чистих відданих, тому що повністю відцуралися від свого трансцендентного зв’язку з Господом. Повставши проти Господа, вони прирікають себе на безпросвітне рабство, без кінця пожинаючи плоди своїх дій.

«Бгаґавад-ґіта» (4.11) проголошує: йе йатг м прападйанте тс татгаіва бгаджмй ахам    —    «Хоча Господь однаково милостивий до кожної живої істоти, самі живі істоти можуть задовольняти Господа більшою мірою або меншою». Півбогів називають відданими сакама, тобто відданими з матеріальними бажаннями в розумі, тимчасом як чистих відданих називають нішкама, тому що в них немає жодних бажань власного задоволення. Егоїстичність відданих сакама коріниться в тому, що вони не турбуються про інших. Через це вони нездатні повністю задовольнити Господа. Натомість чисті віддані беруть на себе місію обертати невідданих у відданих, і тому Господь більше задоволений з них, ніж із півбогів. Господь байдужий до невідданих, хоча Він і перебуває в серці кожного як доброзичливець і Наддуша. Разом з тим, Він дає їм нагоду отримати Його милість через чистих відданих    —    проповідників. Іноді Господь Сам сходить на землю для того, щоб проповідувати, як це робив Господь Чайтан’я, але здебільшого Він посилає Своїх істинних представників. Так Він дарує Свою милість навіть невідданим. Господь настільки вдоволений Своїми чистими відданими, що прагне віддати їм всю честь за успіх місіонерської діяльності, хоча Він спроможний все зробити Сам. З цього видно, наскільки більше Він задоволений Своїми чистими відданими нішкама, ніж відданими сакама. Діючи таким трансцендентним чином, Господь одночасно залишається вищим від закидів про упередженість і разом з тим показує, як Він задоволений відданими.

Виникає запитання: якщо Господь перебуває в серцях невідданих також, чому Він не спонукає їх стати відданими? Відповідь на це полягає в тому, що серця невідданих подібні до безплідної землі чи солончакових ґрунтів, що нічого не родять, скільки їх не ори і скільки там не сій. Як невід’ємні часточки Господа, всі індивідуальні живі істоти володіють крихітною незалежністю. Зловживаючи цією незалежністю невіддані раз у раз ображають Господа і Його чистих відданих, що присвячують себе місії проповіді. Через ці образи серця невідданих стають безплідними, як солончаки, на якому нічого не родить.