11
тва бгакті-йоґа-парібгвіта-хт-сароджа
ссе рутекшіта-патго нану нтга пусм
йад-йад-дгій та уруґйа вібгвайанті
тат-тад-вапу праайасе сад-ануґрахйа
твам — Тобі; бгакті-йоґа — у відданому служінні; парібгвіта — занурені на сто відсотків; хт — серця; сародже — на лотосі; ссе — перебуваєш; рута-ікшіта — видимий через вуха; патга — шлях; нану — тепер; нтга — Господи; пусм — відданих; йат-йат — хоч який; дгій — медитацією; те — Твій; уруґйа — о всеславний; вібгвайанті — думають зокрема; тат-тат — саме той; вапу — трансцендентний образ; праайасе — проявляєш; сат-ануґрахйа — даруючи Свою безпричинну милість.
Мій Господи, коли віддані слухають достовірні оповіді про Тебе, вони бачать Тебе своїми вухами і їхні серця очищуються. Тоді Ти робиш їхні серця Своєю обителлю. Ти настільки милостивий до Своїх відданих, що проявляєшся перед ними в саме в тому вічному трансцендентному образі, про який вони завжди думають.
ПОЯСНЕННЯ: Те, що Господь, як вказує цей вірш, являється перед відданим у тому образі, якому відданий з найбільшим задоволенням поклоняється, свідчить про покірливість Господа бажанням Свого відданого. Господь настільки кориться бажанням відданого, що проявляє перед ним саме той образ, який відданий хоче бачити. Господь радий задовольнити бажання відданого, тому що вдячний йому за трансцендентне любовне служіння. Те саме сказано і в «Бгаґавад-ґіті» (4.11): йе йатг м прападйанте тс татгаіва бгаджмй ахам. Разом з тим ми повинні пам’ятати, що Господь аж ніяк не перетворюється на служку відданого.
У цьому вірші сказано: тва бгакті-йоґа-парібгвіта. Це означає, що такої досконалості досягає людина, яка перебуває на рівні зрілого відданого служіння, тобто преми, любові до Бога. Відданий приходить до рівня преми шляхом поступового поглиблення віри, яка врешті-решт розвивається у любов. Людина, яка розвинула віру, спілкується зі справжніми відданими і завдяки цьому спілкуванню береться до дійсного відданого служіння, тобто належним чином отримує посвяту і виконує вказані в явлених писаннях обов’язки відданого служіння. На це ясно вказує вжите в цьому слово рутекшіта. Йти шляхом рутекшіта означає слухати істинних відданих, досконало обізнаних із ведичною мудрістю і вільних від матеріальних сентиментів. Завдяки цьому авторитетному методу слухання відданий-неофіт очищується від усієї матеріальної скверни і розвиває прив’язаність до однієї з численних трансцендентних форм Господа, описаних у Ведах.
Відданий прив’язується до того образу Господа, до якого відчуває природну схильність. Кожна жива істота має вроджену схильність до тої чи іншої форми трансцендентного служіння, тому що кожна істота є вічною слугою Господа. Господь Чайтан’я каже, що жива істота за своєю вічною природою — слуга Верховного Бога-Особи, Шрі Крішни. Тому кожну живу істоту одвічно пов’язують із Господом певні стосунки, стосунки слуги і пана. Завдяки практиці реґламентованого відданого служіння в серці живої істоти прокидається її природна схильність до тих чи інших стосунків, і вона прив’язується до одної з вічних форм Господа. Прив’язаність, яку відчуває відданий на цьому рівні, не відрізняється від прив’язаності вічних супутників Господа. Цю прив’язаність до якоїсь певної форми Господа називають сварупа-сіддгі. Господь сідає на лотос серця Свого відданого у тому вічному образі, в якому чистий відданий бажає бачити Його, і вже ніколи не покидає Свого відданого, як підтверджує один із попередніх віршів. Однак Господь ніколи не являє Себе несерйозному чи нещирому поклоннику і дозволяє їм визискувати Себе. Це підтверджує вірш із «Бгаґавад-ґіти» (7.25): нха прака сарвасйа йоґа-мй-самвта. Запона йоґа-майі ховає Господа від невідданих чи несерйозних відданих, які догоджають своїм чуттям. Господь ніколи не являється псевдовідданим, які поклоняються півбогам, повелителям всесвіту. Отже, Господь ніколи не стає за служку, що виконує забаганки псевдовідданого, але завжди радий відгукнутися на бажання чистого, незумовленого відданого, цілковито вільного від матеріальної скверни.