5

ПОЯСНЕННЯ: Загинути від руки Господа чи Його відданих    —    велике щастя для невідданих. Дгрува Махараджа вбивав усіх якшів підряд, але всі вони піднімалися на планетну систему, якої досягають лише ті брахмачарі, котрі ніколи не втрачали сімені. Демони, яких убиває Господь, і ґ’яні-імперсоналісти досягають Брахмалоки, або Сат’ялоки. Так само піднімаються на Сат’ялоку й ті, кого вбиває відданий Господа. Щоб досягнути Сат’ялоки, про яку йдеться в цьому вірші, треба піднятися вище за сонячну кулю. Отже, вбивство не завжди є злом. Якщо живу істоту вбиває Верховний Бог-Особа або Його відданий, або якщо живу істоту вбивають у великому жертвопринесенні, це дає їй велике благо. Матеріалістичне «утримання від насильства» не може дати істоті й крихти того блага, яке вона отримує, коли гине від руки Верховного Бога-Особи чи Його відданого. Навіть коли цар чи представник державної влади вбиває злочинця, винуватого у вбивстві, це дарує вбивці велике благо, очищуючи його від наслідків тяжкого гріха.

Окремої уваги заслуговує вжите в цьому вірші слово ӯрдгва-ретаса, яке вказує на брахмачарі, котрі ніколи не втрачали сім’я. Целібат має таку велику вагу, що, навіть якщо людина не виконує ніяких аскез і ритуалів, визначених у Ведах, але просто залишається чистим брахмачарі, не втрачаючи свого сімені, після смерті вона піднімається на Сат’ялоку. Причина всіх страждань у матеріальному світі    —    це, переважно, секс. Ведична культура всіляко обмежує статеве життя. З усіх частин суспільства тільки ґріхастги мають дозвіл на обмежене статеве життя. Всі інші утримуються від сексу. Сучасні люди не знають про користь зберігання сімені. Через це вони в тій чи іншій формі залишаються рабами матеріальних якостей і провадять сповнене страждань життя, що являє собою невпинну боротьбу за існування. Насамперед слова ӯрдгва-ретаса стосуються до санн’ясі-майаваді, що дотримуються дуже аскетичних засад. Але в «Бгаґавад-ґіті» (8.16) Господь каже, що навіть той, хто досягає Брахмалоки, повертається назад (брахма-бгуванл лок пунар вартіно ’рджуна). Отже, справжнє мукті, чи звільнення, можна отримати тільки завдяки відданому служінню, бо завдяки відданому служінню можна піднятися вище за Брахмалоку, до духовного світу, звідки істота вже ніколи не повертається. Санн’ясі-майаваді дуже пишаються тим, що вони досягають звільнення, але справжнього звільнення неможливо досягнути, не встановивши за допомогою відданого служіння зв’язок із Верховним Господом. Писання проголошують: харі він на сті таранті    —    без милості Крішни неможливо досягнути звільнення.