30
манйе ґіра те джаґат вімохіні
вара вшветі бгаджантам ттга йат
вч ну тантй йаді те джано ’сіта
катга пуна карма кароті мохіта
манйе — вважає; ґірам — слова; те — Твої; джаґатм — для матеріального світу; вімохінм — що пантеличать; варам — благословення; вішва — візьми; іті — так; бгаджантам — Своєму відданому; ттга — Ти сказав; йат — бо; вч — слвоами Вед; ну — певно; тантй — мотузками; йаді — якщо; те — Твої; джана — звичайні люди; асіта — не зв’язані; катгам — як; пуна — знову й знову; карма — корисливу діяльність; кароті — виконує; мохіта — зачарований.
Дорогий Господи, Твої слова до Свого безкорисливого відданого дуже пантеличать мене. Спокуси, які Ти пропонуєш у Ведах, аж ніяк не являють гідної винагороди для чистих відданих. Тільки звичайні люди, зв’язані солодкими словами Вед і зачаровані плодами своєї праці, знову й знову поринають у корисливу діяльність.
ПОЯСНЕННЯ: Шріла Нароттама даса Тгакура, великий ачар’я Ґаудія-сампрадаї, сказав, що люди, надмірно прив’язані до рекомендованої в Ведах корисливої діяльності, тобто до карма-канди і ґ’яна-канди, не мають майбутнього. Веди описують три різновиди діяльності, відомі як карма-канда (корислива діяльність), ґ’яна-канда (філософський пошук) і упасана-канда (поклоніння всіляким півбогам задля матеріальних благ). Ті, хто прив’язаний до карма-канди і ґ’яна-канди, не мають майбутнього в тому розумінні, що вони залишатимуться в пастці матеріального тіла, чи це буде тіло півбога, чи царя, чи нижчої тварини чи ще якесь інше. Троїсті страждання матеріального існування однаково переслідують усіх. Розвивати знання задля того, щоб усвідомити свою духовну природу, — це теж, до певної міри, гайнування часу. Жива істота — це вічна частка Верховного Господа, і тому її найперший обов’язок полягає в тому, щоб присвятити себе відданому служінню. Через це Прітгу Махараджа каже, що спокуса матеріальних благословень, — це одна з пасток, які тримають живу істоту в полоні матеріального світу. Тому він щиро каже Господу, що Господня пропозиція винагородити його матеріальними благословеннями дуже пантеличить його. Чистого відданого зовсім не цікавить ні бгукті, ні мукті.
Іноді Господь дарує благословення відданим-неофітам, які ще не зрозуміли, що матеріальні блага не дадуть їм щастя. Як Господь каже у «Чайтан’я-чарітамріті», іноді щирий відданий, не наділений гострим інтелектом, прохає в Господа якихось матеріальних благословень, але всезнаючий Господь загалом не дає їх, а, навпаки, відбирає в відданого ті матеріальні багатства, якими той насолоджується, щоб відданий врешті-решт повністю віддався Йому. Іншими словами, благословення в формі матеріальної вигоди не дають відданому ніякої користі. Слова Вед, які обіцяють досягнення райських планет в нагороду за великі жертвопринесення, просто пантеличать людей. Тому в «Бгаґавад-ґіті» (2.42) Господь каже: йм ім пушпіт вча правадантй авіпачіта. Люди невеликого розуму (авіпачіта), приваблені барвистими словами Вед, беруться до корисливої діяльності, щоб отримати матеріальну вигоду. Внаслідок цього вони життя за життям, народжуючись у різних тілах, докладають великих зусиль в пошуках щастя.