21
стрешв ійн ева сунічіто н
кшемасйа садгрйаґ-вімешу хету
асаґа тма-вйатірікта тмані
дг ратір брахмаі нірґуе ча й
стрешу — в писаннях; ійн ева — тільки це; су-нічіта — остаточно з’ясовано; нм — людського суспільства; кшемасйа — для найвищого добра; садгрйак — досконало; вімешу — після ретельного аналізу; хету — причина; асаґа — відреченість; тма-вйатірікте — від тілесної концепції життя; тмані — до Верховної Душі; дг — міцна; раті — прив’язаність; брахмаі — Трансцендентності; нірґуе — Всевишнього, що існує поза матеріальними ґунами;
Після ретельного аналізу писання остаточно з’ясовують, що найвища мета, до якої повинні прагнути всі люди на шляху до щастя, полягає в тому, щоб відректися від тілесної концепції життя і розвинути сильну й непохитну прив’язаність до Верховного Господа, трансцендентної особи поза ґунами матеріальної природи.
ПОЯСНЕННЯ: Всі люди намагаються отримати від життя найбільшу користь, але ті, хто живе на рівні тілесних уявлень, не може ні досягнути найвищої мети, ні навіть зрозуміти, в чому вона полягає. Вищу мету життя описано в «Бгаґавад-ґіті» (2.59): пара дшв нівартате — коли хтось досягає найвищої мети життя, він природно втрачає прив’язаність до тілесної концепції життя. Цей вірш радить розвивати міцну й непохитну прив’язаність до Трансцендентності (брахмаі). Це підтверджує і «Веданта-сутра» (1.1.1): атгто брахма-джіджс — не розпитуючи про Всевишнього, чи про Трансцендентність, неможливо позбутися прив’язаності до матеріального світу. Просто проходячи щаблями еволюції через 8 400 000 видів життя, неможливо пізнати найвищу мету життя, бо в усіх цих формах життя живі істоти ототожнюють себе з тілом. Атгто брахма-джіджс означає, що для того, щоб позбутися тілесної концепції життя, треба розвивати прив’язаність до Брахмана чи розпитувати про Нього. Тоді можна утвердитися на трансцендентному рівні відданого служіння: раваа кіртана вішо. Розвивати прив’язаність до Брахмана означає виконувати віддане служіння. Ті, хто відчуває прив’язаність до безособистісного аспекту Брахмана, не можуть підтирмувати цю прив’язаність протягом тривалого часу. Відкинувши цей світ як мітг’ю, ілюзію (джаґан мітгй), імперсоналіст незабаром повертаються назад до цього джаґан мітгй, незважаючи на свою санн’ясу, яку вони приймають для того, щоб поглибити прив’язаність до Брахмана. Так само численні йоґи, великі мудреці, як оце Вішвамітра, прив’язані до локалізованого аспекту Брахмани — Параматми, теж падають жертвами жіночої принадності. Тому всі шастри радять поглиблювати прив’язаність до Верховного Бога-Особи. Це єдиний спосіб розвинути відреченість від матеріального існування, і саме на це вказують слова «Бгаґавад-ґіти» (2.59): пара дшв нівартате. Припинити матеріальну діяльність може той, хто розвинув справжній смак до відданого служіння. Шрі Чайтан’я Махапрабгу теж вчить, що любов до Бога — це найвища мета життя (прем пум-артго махн). Не розвинувши любов до Бога, неможливо досягнути досконалості і піднятися на трансцендентний рівень.