38
йасмінн іда сад-асад-тматай вібгті
мй вівека-відгуті сраджі вхі-буддгі
та нітйа-мукта-паріуддга-віуддга-таттва
пратйӯга-карма-каліла-практі прападйе
йасмін — в якому; ідам — це; сат-асат — Верховний Господь і Його різні енерґії; тматай — бувши коренем усіх причин та наслідків; вібгті — проявляє; мй — ілюзія; вівека-відгуті — звільнений за допомогою зрілому аналізу; сраджі — на мотузці; в — чи; ахі — змія; буддгі — інтелект; там — Йому; нітйа — вічно; мукта — звільненому; паріуддга — неоскверненому; віуддга — чистому; таттвам — істині; пратйӯга — трансцендентному; карма — до корисливої діяльності; каліла — бруду; практім — що перебуває в духовній енерґії; прападйе — треба віддатися.
Верховний Бог-Особа здається невідмінним від причин та наслідків існування цього тіла, але той, хто за допомогою глибокого аналізу став трансцендентним до ілюзорної енерґії і не плутає змію з мотузкою, розуміє, що Параматма вічно трансцендентна до матеріального творіння і перебуває в чистій внутрішній енерґії. Господь трансцендентний до всієї матеріальної скверни. Йому, єдиному Господу, треба віддатися.
ПОЯСНЕННЯ: Санат-кумара промовляє цей вірш саме для того, щоб спростувати теорію майаваді про цілковиту тотожність індивідуальної душі і Наддуші. Майаваді вважають, що жива істота й Наддуша суть єдині і що між ними немає жодної різниці. Вони проголошують, що поза безособистісним Брахманом нічого не існує і що почуття окремого існування — це майа, або ілюзія, схожа на ілюзію людини, яка вважає мотузку за змію. Філософи-майаваді полюбляють аналогію з мотузкою і змією. Тому в цьому вірші згадано цю аналогію, що ілюструє філософію віварта-вади. Насправді Параматма, чи Наддуша, — це Верховний Бог-Особа, а Він вічно звільнений. Іншими словами, як підтверджують Веди, Верховний Бог-Особа живе в тілі поряд із індивідуальною душею. Їх порівнюють до двох друзів-птахів, що сидять на одному дереві. Однак Параматма перебуває понад ілюзорною енерґією. Ілюзорну енерґію називають бахіранґа шакті, або зовнішньою енерґією, а живу істоту називають татастга шакті, межовою енерґією. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті», як матеріальна енерґія, яку представляють земля, вода, повітря, вогонь, небо тощо, так і духовна енерґія, жива істота, — це енерґії Верховного Господа. Хоча енерґія і джерело енерґії єдині, жива істота, індивідуальна душа, схильна піддаватися впливу зовнішньої енерґії і тому ототожнює себе з Верховним Богом-Особою.
Також треба звернути увагу на вжите в цьому вірші слово прападйе, котре проголошує ту саму ідею, що й підсумок «Бгаґавад-ґіти» (18.66): сарва-дгармн парітйаджйа мм ека араа враджа — «Покинь усі різновиди релігії і просто віддайся Мені». В іншому місці «Бгаґавад-ґіти» Господь каже: бахӯн джанманм анте джнавн м прападйате — «Після багатьох народжень наділена справжнім знанням людина віддається Мені» (Б.-ґ. 7.19). Ці слова, прападйе або араа враджа, вказують на те, що індивідуальна душа повинна віддатися Наддуші. Коли індивідуальна душа віддається Верховному Богові-Особі, вона розуміє, що, хоча Він перебуває в серці індивідуальної істоти, Він завжди вищий за індивідуальну душу. Господь завжди трансцендентний до матеріального прояву, хоча й здається, ніби Господь єдиний з ним. Згідно з вайшнавською філософією, Господь єдиний з матеріальним проявом і одночасно відмінний від нього. Матеріальна енерґія — це прояв зовнішньої енерґії Господа, а що енерґія єдина зі своїм джерелом, то здається, що Господь єдиний із індивідуальною душею. Однак насправді індивідуальна душа перебуває під впливом матеріальної енерґії, а Господь зажди трансцендентний до неї. Якби Господь не був вищим за індивідуальну душу, то не було б і мови про те, що вона повинна віддатися Йому, і тут не пролунало би слово прападйе. Слово прападйе вказує на віддане служіння. Просто за допомогою позбавлених відданості роздумів про мотузку і змію неможливо наблизитися до Абсолютної Істини. Тому цей вірш підкреслює, що для того, хто хоче пізнати Абсолютну Істину, ліпше присвятити себе відданому служінню, а не роздумам чи умоглядній філософії.