26

ПОЯСНЕННЯ: «Веданта-сутру» відкриває афоризм: атгто брахма-джіджс. Отримавши народження в людській формі життя, треба задавати собі й своєму інтелекту багато запитань. Коли жива істота потрапляє в одну з різноманітних форм життя, нижчих за людську, її інтелект не сягає далі за насущні потреби життя, як оце їда, сон, парування і самозахист. Собаки, коти й тигри завжди турбуються тільки про те, як знайти собі якусь поживу, де знайти місце поспати, як захиститися і насолодитися сексом. Однак, отримавши людську форму життя, треба мати досить розуму, щоб запитати себе: «Хто я? Чому я потрапив у цей світ? Що я повинен робити? Хто керує всім сущим? Чим відрізняється жива істота від мертвої матерії?» і т. д. Існує багато запитань, і людина справді розумна повинна просто постаратися знайти відповідь на запитання про те, що є найвищим джерелом усього сущого: атгто брахма-джіджс. Кожна жива істота має якийсь інтелект, але ті, хто отримав людську форму життя, повинні шукати знання про свою духовну природу. Це справжнє завдання людського інтелекту. Того, хто думає тільки про тіло, вважають не нічим ліпшим за тварину, навіть якщо він народився людиною. У «Бгаґавад-ґіті» (15.15) Шрі Крішна каже: сарвасйа чха хді саннівішо матта смтір джнам апохана ча    —    «Я перебуваю в серці кожного, і з Мене походить пам’ять, знання і забуття». Жива істота, яка народилася в тваринній формі життя, зовсім не пам’ятає про свої стосунки з Богом. Це називається апоханам, або «забуття». Однак у людській формі життя жива істота має більш розвинений інтелект, і тому людина має можливість зрозуміти свої стосунки з Богом. Народившись людиною, треба використовувати свій інтелект для того, щоб шукати відповідь на ці всі запитання, як тут Пуранджана, який уособлює живу істоту, розпитує незнайому дівчину про те, звідки вона прийшла, що вона робить, чому вона прийшла і т. д. Ці всі запитання символізують пошуки атма-таттви, або самоусвідомлення. Отже, якщо жива істота не шукає самоусвідомлення, вона нічим не ліпша за тварину.