54

ПОЯСНЕННЯ: О намо бгаґавате всудевйа    —    це відома двадашакшара-мантра. Ця мантра, яку повторюють віддані-вайшнави, починається з пранави, чи омкари. Писання забороняють повторювати пранава мантру тим, хто не належить до категорії брахманів. Але Дгрува Махараджа був природжений кшатрія. Він одразу ж зізнався перед Нарадою Муні, що він кшатрія і тому нездатний прийняти настанови Наради, що порадив йому розвивати відреченість і врівноваженість розуму, властиві брахмані. Однак, хоча Дгрува Махараджа був не брахмана, а кшатрія, Нарада авторитетно дозволив йому промовляти пранава омкару. Це дуже важливий момент. В Індії кастові брахмани заперечують проти того, щоб люди з інших каст, народжені не в брахманічних родинах, повторювали цю пранава мантру. Але ця історія являє собою наочний доказ того, що людина, яка приймає вайшнавську мантру чи вайшнавський метод поклоніння Божеству, має право повторювати пранава мантру. У «Бгаґавад-ґіті» Господь Сам проголошує, що кожна людина, нехай вона навіть низького походження, може досягнути найвищого рівня й повернутися додому, до Бога, якщо вона просто належним чином поклоняється Господу.

Згадані тут правила полягають у тому, що мантру слід отримати від істинного духовного вчителя, який промовляє її в праве вухо учня. Треба не лише промовляти чи шепотіти мантру, але разом з тим мати перед собою Божество, чи образ Господа, зроблений з фізичних елементів. Звичайно, коли Господь проявляється в якомусь образі, цей образ втрачає свою фізичну природу. Наприклад, якщо розпекти залізний прут у вогні, він перестає бути залізом і набуває властивостей вогню. Так само, коли ми робимо форму Господа    —    з дерева, каменю, метали, коштовних каменів, фарби або ж навіть у своєму розумі,    —    це істинна, духовна, трансцендентна форма Господа. Треба не лише отримати мантру від істинного духовного вчителя, як оце Нарада Муні чи його представник в учнівській спадкоємності, але треба її також повторювати. Крім того, треба не лише повторювати мантру, але треба також пропонувати Божеству їжу, приготовану з продуктів, доступних у тій частині світу, де людина живе, згідно з часом і можливостями.

Метод поклоніння Господу    —    повторення мантри і виготовлення Господнього образу    —    не може бути стереотипним і цілковито однаковим у різних місцях світу. У цьому вірші окремо зазначено, що треба брати до уваги час, місце й сприятливість умов. Наш рух свідомості Крішни поширюється всім світом, і ми встановлюємо Божества в багатьох наших осередках. Іноді наші індійські друзі, висловлюючи свої вигадані ідеї, гордовито критикують нас: «Ви не зробили цього, ви забули про те». Але вони забувають ці настанови Наради Муні одному з найбільших вайшнавів, Дгруві Махараджі. Треба брати до уваги час, країну й наявні можливості. Що можливо в Індії, не завжди можливо у західних країнах. Люди, котрі самі не належать до лінії ачарій і не знають, як повинен діяти ачар’я, даремно критикують діяльність руху ІСККОН поза межами Індії. Такі критики самі нездатні поширювати свідомість Крішни. Коли хтось бере на себе весь ризик і враховуючи час і місце, йде й проповідує, він може запровадити якісь зміни в способі поклоніння, але згідно з шастрою в цьому немає нічого неприпустимого. Шрімад Вірараґгава Ачар’я, ачар’я з учнівської спадкоємності Рамануджа-сампрадаї, у своєму коментарі зазначає, що чандали, тобто зумовлені душі, які народилися в родинах, нижчих навіть за родини шудр, можуть теж отримати посвяту згідно з обставинами. Щоб зробити їх вайшнавами, обряд у деяких деталях може бути змінений.

Господь Чайтан’я Махапрабгу проголосив, що Його ім’я повинно лунати в усіх куточках світу. Як це може статися, якщо ми не будемо проповідувати по всьому світі? Господь Чайтан’я Махапрабгу проповідував вчення бгаґавата-дгарми, передусім підкреслюючи важливість крішна-катги, тобто проповіді «Бгаґавад-ґіти» і «Шрімад-Бгаґаватам». Він радить, щоб кожен індієць постарався донести Господнє послання до жителів інших частин світу, вважаючи це за доброчинну діяльність (пара-упакара). «Жителі інших частин світу»    —    це не тільки ті, хто живе, як індійські брахмани або кшатрії, чи як кастові брахмани, котрі проголошують себе брахманами тільки тому, що народилися в родинах брахманів. Вважати, що прилучати до вайшнавського вчення треба тільки індійців, глибоко помилкова. Вайшнавське треба поширювати скрізь, прилучаючи до нього всіх. В цьому й полягає мета руху свідомості Крішни. Немає ніяких підстав забороняти поширювати рух свідомості Крішни серед людей, які народилися в рдоинах чандалів, млеччг та яванів. Це проголошено в самій Індії, в книзі Шріли Санатани Ґосвамі «Харі-бгакті-віласа», що являє собою смріті, збірник ведичних авторитетних правил щоденного життя для вайшнавів. Санатана Ґосвамі каже, що як бронзу можна перетворити на золото, з’єднавши із ртуттю в алхемічній реакції, так завдяки істинній посвяті, дікші, кожна людина може стати вайшнавою. Треба отримати посвяту від істинного духовного вчителя, який належить до учнівської спадкоємності і якого вповноважив попередній духовний вчитель. Така посвята називається на санскриті дкш-відгна. Господь Крішна каже в «Бгаґавад-ґіті»: вйапрітйа    —    слід прийняти духовного вчителя. Завдяки цьому методу весь світ може прилучитися до свідомості Крішни.