TEXT 20
йе ту дгарммтам іда
йатгокта парйупсате
раддадгн мат-парам
бгактс те ’тва ме прій
йе—ті, хто; ту—але; дгарма—релігії; амтам—нектар; ідам—це; йатг—як; уктам—сказане; парйупсате—повністю присвятивши себе; раддадгн—з вірою; мат-парам—ті, хто вважає, що Я, Верховний Господь, є всім; бгакт—віддані; те—вони; атва—дуже-дуже; ме—Мені; прій—дорогі.
Сповнені віри віддані, які слідують цим несхибним шляхом відданого служіння, обравши Мене своєю вищою метою, надзвичайно дорогі Мені.
У цій главі, починаючи з другого вірша, зі слів майй вейа мано йе мм («спрямовуючи свої думки на Мене») й до йе ту дгарммтам ідам («релігія вічної діяльності»), Верховний Господь пояснює шляхи трансцендентного служіння, які ведуть до Нього. Таке служіння дуже любе Господеві, і Він приймає людину, яка служить Йому. На питання Арджуни, хто кращий — той, хто йде шляхом пізнання безособистісного Брахмана, чи той, хто служить Верховному Богові-Особі, Господь відповідає вичерпно й недвозначно, — віддане служіння Верховному Богові-Особі є найкращим з усіх шляхів духовного усвідомлення. Тобто, в цій главі сказано, що людина, спілкуючись з відданими, починає прагнути чистого відданого служіння, і тому вона приймає істинного духовного вчителя, під керівництвом якого починає слухати про Господа й оспівувати Його імена, а також з вірою, прихильністю й відданістю дотримуватись засад служіння Господеві, й відтак залучається до трансцендентного служіння Господу. Саме такий спосіб рекомендовано в даній главі і тому нема ніяких сумнівів, що віддане служіння — єдиний абсолютний шлях до пізнання своєї сутності й досягнення Верховного Бога-Особи. Як з’ясовано в цій главі, імперсональне уявлення про Верховну Абсолютну Істину потрібне лише доти, доки людина не присвячує себе самоусвідомленню. Іншими словами, доки людина позбавлена можливості спілкуватись з чистими відданими, поняття про безособистісне теж матиме користь. Приймаючи безособистісну концепцію Абсолютної Істини, людина працює без бажання насолоджуватись плодами своєї праці, думає й розвиває знання про дух і матерію. Це необхідно аж доки людина не почне спілкуватись з чистим відданим. І якщо їй пощастить розвинути чисте бажання безпосередньо служити в свідомості Кши, їй не треба крок за кроком долати шлях духовного вдосконалення. Віддане служіння, як це описано в Бгаґавад-ґті в главах із сьомої по дванадцяту, найбільш притаманне людині. В неї нема потреби турбуватись про матеріальні речі, щоб підтримувати душу в тілі, бо з Господньої милості все приходить саме по собі.
Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до дванадцятої глави рмад Бгаґавад-ґти, в якій розглядалося віддане служіння.