TEXT 14

Наддуша, Верховний Бог-Особа, подібний до сонця, яке скрізь поширює свої промені. Він існує в Своїй всюдисущій формі й у Ньому перебувають усі окремі живі істоти, починаючи з першого великого вчителя Брахми і закінчуючи крихітною мурашкою. Існують незліченні голови, ноги, руки, очі та незліченні живі істоти. Все існує в Парамтмі й через Неї. Отже, Парамтм всюдисуща. Однак про індивідуальну душу не можна сказати, що в неї скрізь руки, ноги й очі. Це неможливо. Якщо душа гадає, що лише внаслідок свого невігластва вона не усвідомлює того, що її руки й ноги поширені скрізь, але, знайшовши належне знання, вона дійде такого ступеня, то такі думки суперечливі. Це означає, що індивідуальна душа, яку обумовлює матеріальна природа, не може бути верховною. Верховний є відмінним од індивідуальної душі. Верховний Господь може простягати Свої руки безмежно, а душа — ні. В Бгаґавад-ґті Господь каже, що Він приймає підношення того, хто пропонує Йому квітку, плід або трохи води. Але якщо Господь далеко, то як же Він може що-небудь прийняти? Такою є Господня всемогутність: незважаючи на те, що Він перебуває в Своїй обителі, надзвичайно віддаленій од Землі, Він може простягнути руку й прийняти все, що Йому пропонують. У цьому Його могутність. У Брахма-сагіті (5.37) сказано: ґолока ева нівасатй акгілтма-бгӯта — «хоча Він постійно зайнятий розвагами на Своїй трансцендентній планеті, Він — всюдисущий». Індивідуальна душа не може заявляти, що вона всюдисуща. Таким чином, у цьому вірші описано Наддушу, Бога-Особу, а не індивідуальну душу.