TEXTS 1-3

На початку п’ятнадцятої глави було описано дерево баньян, яке символізує матеріальний світ. Бічне коріння, яке відходить од нього, порівнювалося з діями живих істот, сприятливими чи несприятливими. Також, в дев’ятій главі пояснювалось, хто такі деви — благочестиві живі істоти, і хто такі асури — нечестивці, тобто демони. В даній же главі з’ясовується, що діяльність в ґуі благочестя, що узгоджена з ведичними настановами, сприяє поступові на шляху до звільнення, і така діяльність є даів практі — трансцендентна за природою. Ті, хто перебуває в цій трансцендентній природі, наближаються до звільнення. З іншого боку, ті, що діють в ґуах пристрасті й невігластва, не мають жодної можливості звільнитись. Вони або залишаться в цьому світі у вигляді людських істот, або зійдуть до рівня тварин, або ще нижчих видів життя. Тут, у шістнадцятій главі Господь пояснює трансцендентну природу та її характерні якості, а також природу демонічну з її якостями. Він також пояснює переваги та недоліки таких якостей.

Слово абгіджтасйа стосується тих, кому від народження властиві трансцендентні якості та благочестиві нахили, і є дуже важливим. Народження дитини в атмосфері праведності ведичні стри кваліфікують як Ґарбгдгна-саскра. Якщо батьки хочуть, щоб їхня дитина мала благочестиві нахили, їм необхідно дотримуватись десяти засад, рекомендованих людському суспільству. Раніше з Бгаґавад-ґти ми довідались про те, що статеві зносини задля народження гарної дитини є Сам Кша. Статеве життя не забороняється, якщо тільки його узгоджено із засадами свідомості Кши. Ті, хто перебуває в свідомості Кши принаймні не повинні народжувати дітей, як ті собаки та кішки, а повинні подбати, щоб після народження їхні діти мали змогу розвивати свідомість Кши. І це велике щастя — народитись в батьків, які перебувають в свідомості Кши.

Суспільний устрій варрама-дгарма членує суспільство на чотири соціальні статуси або ступені й чотири класи або касти — поділ за родом діяльності; але він не призначений, щоб розділяти людей за їхнім походженням. Такий розподіл відповідає рівневі освіченості і призначений підтримувати в суспільстві мир та процвітання. Якості, про які тут йдеться, мають трансцендентальний характер і сприяють людському поступові на шляху духовного усвідомлення, який веде до визволення з матеріального світу.

В системі варрама саннйс, або людину, яка проводить життя у відреченні, вважають керівником або духовним наставником усіх людей усіх соціальних ступенів та класів. Брхмаа є духовний наставник людей трьох інших суспільних класів, а власне: кшатрій, ваі та ӯдр, але саннйс, який стоїть на вищому ступені цього устрою, вважають духовним учителем усіх загалом, навіть брхма. Найважливіша якість саннйс — безстрашність. Саннйс повинен жити сам-один, без жодної підтримки, без будь-якої ґарантії допомоги, і тому він мусить просто покладатися на ласку Верховного Бога-Особи. Якщо людина думає: «Як я залишу свою рідню та знайомства, хто ж захищатиме мене?» — тоді їй не слід імітувати спосіб життя у відреченні. Необхідно бути цілковито переконаним у тому, що Кша, або Верховний Бог-Особа в образі Своєї локалізованої експансії Парамтми, завжди перебуває поруч, усередині, в серці, бачить усе і завжди знає, що людина наміряється зробити. Отже, слід мати тверду переконаність, що Кша, як Парамтм, подбає про віддану Йому душу. Треба думати: «Я ніколи не залишусь самотнім. Навіть якщо я житиму в найдрімучіших нетрях лісу, Кша завжди буде зі мною, і захистить мене звідусіль». Таку переконаність називають абгайам, безстрашністю. Необхідно, щоб людина, яка живе у відреченні, мала саме такий умонастрій.

Потім їй слід очистити своє існування. Є багато правил та приписів, які впорядковують життя у відреченні. Найважливіший з них — сувора заборона мати будь-які близькі стосунки з жінками. Саннйс забороняється навіть розмовляти з жінкою наодинці. Господь Чаітанйа був взірцевим саннйс, і коли Він перебував у Пур, жінки- віддані не могли навіть наблизитись до Нього, щоб виразити свою пошану. Їм радили кланятись Йому на відстані. Це не є ознака зневаги до жінок загалом, але такими є суворі правила поведінки саннйс, що забороняють близькі стосунки з жінками. Щоб очистити своє існування, необхідно дотримуватись правил та приписів, що впорядковують кожний конкретний спосіб життя. Саннйс суворо забороняється вступати в близькі стосунки з жінками та накопичувати багатства задля чуттєвої втіхи. Ідеальним саннйс був Сам Господь Чаітанйа, і, як свідчить Його життя, Він дотримувавсь дуже суворих правил у стосунках з жінками. Хоча Його визнають за найвеликодушніше Господнє втілення, що приймає найнижчих з обумовлених душ, Він, як саннйс, дотримувавсь дуже суворих правил стосовно жінок. Один із наближених Господа Чаітанйі, Чгоа Харідса, який належав до тісного кола Його близьких друзів та учнів, якось із хтивістю глянув на молоду жінку, і Господь Чаітанйа був настільки суворий, що одразу ж вилучив його з товариства Своїх наближених. Господь Чаітанйа сказав: «Для саннйс, а також для кожного, хто намагається вирятуватись із кігтів матеріальної природи і прагне досягти природи духовної та повернутись додому, назад до Бога, — для будь-кого з таких обраних людей прагнення чогось матеріального або жінок задля чуттєвої втіхи, навіть один погляд в їхній бік з пристрастю є настільки ганебний, що краще йому заподіяти собі смерть, ніж відчувати в собі подібні негідні бажання». Що ж, таким є шлях очищення.

Дальше положення: джна-йоґа-вйавастгіті — розвиток знання. Життя саннйс призначене на те, щоб поширювати знання серед сімейних та інших людей, які забули про істинне життя, життя задля духовного поступу. Саннйс повинен жити з милостині, яку він отримує, ходячи від двору до двору, однак це не означає, що він є жебрак. Смиренність — це теж одна із необхідних якостей людини, яка перебуває на трансцендентному рівні, й саме завдяки своєму природному, непідробному смиренню саннйс ходить від двору до двору, не стільки задля подаяння, але щоб, спілкуючись з домогосподарями, будити в них свідомість Кши. В цьому полягає обов’язок саннйс. Якщо він насправді досяг успіхів на духовній ниві і має наказ свого духовного вчителя, він повинен звіщати свідомість Кши, керуючись логікою та розумінням. Якщо ж він не досяг високого духовного рівня, йому не слід обирати спосіб життя у відреченні. Однак, якщо хтось, не володіючи достатнім знанням, все ж таки вдається до життя у зреченні, то йому слід прислухатися до істинного духовного вчителя і, цілком зосередившись на його повчаннях, вдосконалювати знання. Саннйс, тобто людина, яка перебуває на ступені зречення, повинен бути безстрашним і перебувати в стані саттва-сауддгі (чистоти) і джна-йоґи (мудрості).

Дальше положення є благодійність. Вона призначена для тих, хто має сім’ю. Сімейні люди повинні заробляти на прожиток чесним способом і п’ятдесят відсотків свого прибутку витрачати на поширення свідомості Кши в усьому світі. Це означає, що вони повинні дарувати закладам і товариствам, які займаються саме цією справою. Але офіру слід давати в належні руки. Як буде з’ясовано далі, є різні відміни благодійності: благодійність у ґуі благочестя, пристрасті або ж невігластва. стри радять чинити благодійність у ґуі благочестя, але не схвалюють благодійності в ґуі пристрасті та невігластва, яка приводить до марної витрати коштів. Жертвувати слід лише заради поширення свідомості Кши в усьому світі. Така благодійність належить до ґуи благочестя.

Щодо якості дама (самовладання), то вона потрібна громадянам усіх верств суспільства, заснованого на релігійних засадах, але особливо ця якість потрібна сімейній людині. Незважаючи на те, що домогосподар має дружину, його статеве життя повинно бути обмежене і призначене лише для народження дітей. Якщо він не хоче дітей, він не повинен вступати в статеві зносини із своєю дружиною. Сучасне суспільство насолоджується статевим життям, використовуючи протизаплідні засоби, або ще більш огидні методи, аби уникнути відповідальності, пов’язаної з народженням дітей. І ця якість — зовсім не трансцендентна, а демонічна. Якщо хтось, навіть маючи сім’ю, прагне духовного поступу, йому слід контролювати своє статеве життя і не плодити дітей поза свідомістю Кши. Якщо людина має можливість виховувати дітей в свідомості Кши, то вона може народжувати сотні дітей; але, не маючи такої можливості, не варто вступати в статеві зносини, потураючи своїм почуттям.

Жертвопринесення — ще один обов’язок, який мають виконувати сімейні люди, тому що жертвопринесення вимагають великих коштів. Люди інших життєвих статусів — брахмачарйі, внапрастги і саннйсі — не мають грошей, вони живуть з милостині. Тому здійснення різного роду жертвопринесень призначене для ґхастг — сімейних людей. Їм належить здійснювати жертвопринесення аґні-хотра, як це приписують Веди, але такі жертвопринесення зараз коштують дуже дорого, і здійснити їх не під силу жодному сім’янинові. Найкраще жертвопринесення, що рекомендоване для цієї епохи, називається сакртана-йаджа. Сакртана, або оспівування святих імен Господа — Харе Кша, Харе Кша, Кша Кша, Харе Харе / Харе Рма, Харе Рма, Рма Рма, Харе Харе — є найкраще й найдешевше жертвопринесення, кожен може засвоїти його і отримати від цього велику користь. Отже, ці три якості, а саме: благодійність, самовладання і здійснення жертвопринесень важливі для сімейної людини.

Свдгййа, вивчення Вед, призначене для брахмачарйі, періоду учнівства. Брхмачрі не повинні мати стосунків з жінками; вони повинні дотримуватись целібату та зосереджувати розум на вивченні ведичної літератури заради розвитку духовного знання. Це називають свдгййею.

Тапас, або ж аскетизм, особливо призначений для тих, хто відійшов од активного життя. Не слід усе життя залишатись сімейною людиною, треба пам’ятати, що існують чотири ступені життя: брахмачарйа, ґхастга, внапрастга і саннйса. Отже, зі ступеня ґхастги (сімейного життя) людина повинна зійти на ступінь внапрастги, тобто відійти від справ. Якщо людина живе сто років, то двадцять п’ять з них вона повинна прожити як учень, двадцять п’ять — як сімейна людина, двадцять п’ять — відійшовши від активного життя і двадцять п’ять — зрікшись усього. Такими є настанови ведичної релігійної дисципліни. Людина, яка залишила сімейні справи, повинна здійснювати аскезу тіла, розуму та язику. Це — тапасйа. Вся система варрама-дгарма передбачає здійснення тапасйі. Без тапасйі, або аскетизму, жодна людина не зможе досягти звільнення. Теорію, яка твердить, що в житті нема потреби в тапасйі, що можна просто роздумувати, робити припущення і все буде якнайліпше, не схвалюють ані ведичні джерела, ані Бгаґавад-ґт. Подібні теорії виробляють так звані «спірітуалісти», намагаючись привабити якомога більше послідовників. Якщо б вони казали про обмеження, правила та приписи, люди не пішли б за ними. Тому ті, хто хоче мати послідовників і просто, прикриваючись релігією, справляти враження на оточуючих, не накладають обмежень на життя своїх учнів чи на своє власне. Веди, проте, не схвалюють такого методу.

Щодо простоти, якості, притаманної брхмаі, то цього припису повинні дотримуватись люди всіх статусів, — не має значення, належать вони до брахмачр рама, ґхастга рама, внапрастга рама чи саннйса рама. Людина мусить бути дуже простою і відвертою.

Ахіс полягає в тому, що людина не повинна гальмувати розвитку жодної живої істоти. Не треба вигадувати, що, мовляв, духовна іскра не гине навіть після знищення тіла, то й нема ніякої шкоди у вбивстві тварин задля чуттєвого задоволення. Люди в наш час призвичаїлись їсти тварин, незважаючи на те, що є достатньо зерна, фруктів та молока. Нема потреби вбивати тварин. Ця вказівка стосується кожного. Коли немає іншого вибору, людина має право вбити тварину, але при цьому її треба запропонувати як жертву. У всякому разі, якщо люди достатньо забезпечені запасами їжі, то людина, якщо вона прагне духовного поступу, ніяк не має права чинити насильства над тваринами. Справжня ахіс й означає: не переривати чийогось життя. Тварини також розвиваються згідно з законами еволюції, переходячи з одних видів тваринного життя в інші. Якщо ж якусь тварину забито, — її розвиток затримується. Істота, що деякий час перебувала в певному тілі впродовж багатьох днів і років, і яку потім було передчасно забито, мусить знову повертатися в ту ж саму форму життя, щоб вичерпати визначений їй строк, і лише потім перейти в інше тіло. Тому не слід затримувати еволюції тварин просто заради задоволення свого смаку. Це і називають ахісою.

Сатйам. Це слово означає, що не варто перекручувати істину, виходячи з якихось особистих інтересів. У ведичній літературі є місця, важкі для розуміння, але їхні зміст і мету треба усвідомити за допомогою істинного духовного вчителя. Лише такий шлях веде до розуміння Вед. руті означає «почуте з авторитетного джерела». Не треба, задля власних інтересів, тлумачити Веди на свій лад. Є так багато коментарів до Бгаґавад-ґти, які неправильно трактують ориґінал. Треба з’ясовувати істинне значення її віршів, довідатись про яке можна лише від справжнього духовного вчителя.

Акродга означає «гамування гніву». Навіть якщо нас провокують, слід бути стриманими, адже тільки-но нами опанує гнів, все тіло наше споганюється. Гнів виникає з пристрасті й хтивості, отже, той, хто перебуває в трансцендентному стані, повинен уникати гніву. Апаіунам означає, що не треба шукати недоліків у інших або намагатись виправити їх без особливої потреби. Звичайно, якщо злодія назвати злодієм, то це не буде прискіпуванням, однак назвати злодієм чесну людину — велика провина для того, хто прагне успіху в духовнім житті. Хр означає, що треба бути дуже скромним й уникати негідних учинків. Ачпалам, рішучість, означає, що не варто хвилюватись чи впадати у відчай, намагаючись досягти чого-небудь. Якщо спроба закінчується невдачею, не варто журитись, треба продовжувати свій шлях терпляче й рішучо.

Далі, слово теджас стосується кшатрій. Кшатрійі повинні бути дуже сильними, щоб мати змогу захистити слабких. Вони не повинні відмовлятись од застосування сили. Якщо необхідно застосувати силу, вони повинні виявити її. Але людина, що здатна зламати ворога, може за деяких обставин проявити й милосердя. Вона може вибачати незначні образи.

аучам означає чистоту, причому не лише тіла та розуму, але й охайність у повсякденних справах. Особливо це стосується комерсантів, їм не слід вдаватись до махінацій на чорному ринкові. Нті-мніт, відсутність шанолюбства, стосується ӯдр, людей фізичної праці, що утворюють, згідно з ведичними вказівками, нижчий з чотирьох класів. Їм не треба пишатись без потреби або шукати шани, їм слід дотримуватись визначених для них правил. Обов’язок ӯдр — виявляти повагу вищим класам задля забезпечення суспільного порядку.

Всі двадцять шість згаданих тут якостей — трансцендентні. Кожний повинен розвивати їх, узгоджуючись із своїм соціальним статусом та фаховими обов’язками. Мета полягає в тому, що, попри жалюгідні умови матеріального існування, люди всіх класів і статусів, наполегливо розвиваючи відповідні якості, отримають можливість досягти найвищого рівня трансцендентної реалізації.