TEXT 36
арджуна увча
атга кена прайукто ’йа
ппа чараті пӯруша
аніччганн апі вршейа
балд іва нійоджіта
арджуна увча—Арджуна сказав; атга—тоді; кена—ким; прайукта—змушений; айам—він; ппам—гріхи; чараті—здійснює; пӯруша—людина; аніччган—не бажаючи; апі—хоча; вршейа— нащадок Вші; балт—силою; іва—неначе; нійоджіта—залучений.
Арджуна сказав: О нащадку Вші, що ж змушує людину грішити навіть всупереч її волі, ніби її тягне якась сила?
Жива істота, як невід’ємна частка Всевишнього, за своєю суттю духовна, чиста й вільна від будь-якої матеріальної скверни і тому вона природно непідвладна гріхам матеріального світу. Але, вступивши в зв’язок з матеріальною природою, вона, не вагаючись, робить численні гріховні вчинки, інколи навіть проти своєї волі. Питання Арджуни про зіпсовану природу живої істоти особливо цікаве. Хоча іноді жива істота і не бажає грішити, вона, однак, робить це, але до цього її спонукує не Наддуша зсередини, а щось зовсім інше, про що Господь оповідає в дальшому вірші.