TEXT 37

Коли жива істота вступає в зв’язок з матеріальним творінням, її вічна любов до Кши під впливом ґуи пристрасті перетворюється на хтивість. Або, іншими словами, любов до Бога трансформується в хтивість, так само, як молоко перетворюється на юґурт під дією кислого тамаринду. Далі, якщо хтивіть не задовольнити, вона переходить у гнів, гнів переходить у ілюзію, а ілюзія продовжує матеріальне існування. Тому хтивість є найлютіший ворог живої істоти, і лише вона змушує чисту живу істоту залишатись у пастці матеріального світу. Гнів і його наслідки — це проявлення ґуи невігластва. Однак, якщо ґуа пристрасті не деґрадує в ґуу невігластва, а піднімається до ґуи благочестя, то на такому шляху правильного способу життя й діяльності людина, розвиваючи в собі смак до духовного, може врятуватись від занепаду, причиною якого є гнів.

Верховний Бог-Особа поширює Себе в численних формах во ім’я Свого блаженства, що вічно зростає, а живі істоти є невід’ємні частки цього духовного блаженства. Вони також наділені частковою незалежністю, але внаслідок неправильного застосування такої незалежності дух служіння перетворюється в нахил до чуттєвого задоволення, і живі істоти потрапляють під владу хтивості. Господь створив матеріальний світ, щоб дати обумовленим душам можливість здійснити свої хтиві наміри; коли ж хтивість заводить їх у безвихідь, вони починають цікавитись своїм справжнім становищем.

З цього питання починаються Веднта-сӯтри, де сказано: атгто брахма-джіджс — «людина повинна запитувати про Всевишнього». А Всевишнього визначено в Шрмад-Бгґаватам як джанмдй асйа йато ’нвайд ітарата ча, тобто, «першоджерело усього є Верховний Брахман». Тому хтивість також бере свій початок із Всевишнього. Але якщо хтивість перетворюється на любов до Всевишнього, тобто в свідомість Кши, або, іншими словами, в бажання все робити в ім’я Кши, — тоді і хтивість, і гнів змінюють свою природу й стають духовними. Ханумн, великий слуга Господа Рми, виявив свій гнів, спаливши золоте місто Рваи, і тим самим він проявив себе як великий відданий Господа. Тут, у Бгаґавад-ґті, Кша також схиляє Арджуну задля вдоволення Господа обернути свій гнів проти його ворогів. Тобто гнів і хтивість, що використані в свідомості Кши, з наших ворогів перетворюються на наших друзів.