TEXT 3

Брахман не підвладний знищенню й вічносущий, і його природа ніколи не змінюється. Але вище од Брахмана стоїть Парабрахман. Поняття Брахмана стосується живої істоти, а Парабрахман означає Верховного Бога-Особу. Вічне природне становище живої істоти відмінне від її становища в матеріальному світі. Обумовлена матеріальною свідомістю, вона природним чином намагається панувати над матерією, але в духовній свідомості, свідомості Кши, її становище полягає в служінні Всевишньому. Якщо істота має матеріальну свідомість, вона змушена прибирати різні матеріальні тіла в матеріальному світі. Це називають кармою, або мінливістю творіння, причиною якої є матеріальна свідомість.

У ведичній літературі живу істоту називають джвтмою і Брахманом, але її ніколи не називають Парабрахманом. Жива істота (джвтм) займає різні позиції: іноді вона занурюється в пітьму матеріальної природи й ототожнює себе з матерією, а іноді вона ототожнює себе з вищою, духовною природою. Тому її називають межовою енерґією Верховного Господа. Жива істота приймає матеріальне або ж духовне тіло залежно від того, з якою природою вона себе ототожнює: з матеріальною, чи з духовною. В матеріальній природі вона може мати тіло, що відповідає одному з 8 400 000 видів життя, але в духовній природі вона має лише одне тіло. Занурена в матеріальну природу, вона іноді стає людиною, напівбогом, твариною, звіром, птахом тощо, згідно із своєю кармою. Інколи жива істота виконує жертвопринесення (йаджи) для того, щоб досягнути райських матеріальних планет й насолодитися сприятливими тамтешніми умовами життя, але, вичерпавши свої заслуги, вона знову повертається на Землю в людській подобі.

Чгндоґйа Упанішада описує спосіб ведичного жертвопринесення. На жертовному вівтарі підношення п’яти різновидів покладають на п’ять різного роду вогнищ. П’ять вогнищ уособлюють собою райські планети, хмари, Землю, чоловіка й жінку, а п’ять різновидів жертовних підношень — це відповідно: віра, той, хто насолоджується життям на Місяці, дощ, злаки і сім’я.

Під час жертвопринесення жива істота приносить певні жертви, щоб досягти відповідних райських планет і зрештою потрапляє туди. Коли заслуги, що здобуті жертвопринесенням, вичерпуються, жива істота спускається на Землю у вигляді дощу, далі набуває форми зерна, зерно з’їдає чоловік, в якому воно перетворюється на сім’я, яке запліднює жінку, й відтак жива істота знов якось досягає людської форми життя, щоб приносити жертвопринесення і знову повторювати цей самий цикл. Таким чином жива істота блукає туди й сюди дорогами матеріального життя. Але свідома Кши особистість уникає таких жертвопринесень. Вона безпосередньо звертається до свідомості Кши й належним чином готується повернутись до Бога.

Коментатори Бгаґавад-ґти імперсоналістського толку безпідставно вважають, що Брахман прибирає форми джви в матеріальному світі, і щоб обґрунтувати це, посилаються на сьомий вірш п’ятнадцятої глави Ґти. Але в даному вірші Господь також каже про живу істоту: «Моя вічна фраґментарна частка». Часточка Бога, жива істота, може впасти донизу, в матеріальний світ, але Верховний Господь (Ачйута) ніколи не падає. Тому припущення, що Верховний Брахман набуває форми джви, є неприйнятним. Слід пам’ятати, що ведична література відрізняє Брахмана (живу істоту) од Парабрахмана (Верховного Господа).