No edit permissions for Ukrainian

Вступ

о аджна-тімірндгасйа
джнджана-алкай
чакшур унмліта йена
тасмаі р-ґураве нама


р-чаітанйа-мано-’бгша
стгпіта йена бгӯ-тале
свайа рӯпа кад махйа
дадті сва-паднтікам

Я був народжений в пітьмі невігластва, та мій духовний учитель відкрив мені очі і розвіяв тьму світочем знання. Я схиляюсь перед ним в глибокій шані.

Коли ж рла Рӯпа Ґосвм Прабгупда, який запровадив у матеріальному світі місію здійснити бажання Господа Чаітанйі, дасть мені притулок біля своїх лотосних стіп?

ванде ’ха р-ґуро р-йута-
пада-камала р-ґурӯн ваішав ча
р-рӯпа сґраджта саха-ґаа-
раґгунтгнвіта та са-джвам
сдваіта свадгӯта паріджана-
сахіта кша-чаітанйа-дева
р-рдг-кш-пдн саха-ґаа-
лаліт-р-вікгнвіт ча

Я припадаю до лотосних стіп свого духовного вчителя й стіп усіх ваішав і висловлюю їм глибоку шану. Я припадаю до лотосних стіп рли Рӯпи Ґосвм, та його старшого брата Сантани Ґосвмі, а також Раґгунтга Дса й Раґгунтга Бгаи, Ґопла Бгаи й рли Джіви Ґосвм і висловлюю їм глибоку шану. Я віддаю сповнені шани земні поклони Господу Кші Чаітанйі й Господу Нітйнанді, а також Адваіті чрйі, Ґаддгарі, рвсі та їхнім сподвижникам. Я схиляюсь у шанобливому земному поклоні перед рмат Рдгр й р Кшою, а також їхніми супутниками р Лалітою й Вікгою.

хе кша кару-сіндго
дна-бандго джаґат-пате
ґопеа ґопік-кнта
рдг-кнта намо ’сту те

О мій дорогий Кша, Ти — друг нещасних і джерело творіння. Ти повелитель ґоп й коханий Рдгр. Я схиляюсь перед Тобою в глибокій шані.

тапта-кчана-ґаурґі
рдге вндваневарі
вшабгну-суте деві
прааммі харі-прійе

Я віддаю свою глибоку шану Рдгр, цариці Вндвани, колір шкіри якої нагадує розпечене золото. Ти — дочка царя Вшабгну і Ти дуже люба Господу Кші.

вчг-калпатарубгйа ча
кп-сіндгубгйа ева ча
патітн пванебгйо
ваішавебгйо намо нама

Я віддаю шанобливі земні поклони всім ваішавам, відданим Господа. Вони — як ті дерева бажань — здатні здійснити бажання кожного і вони сповнені жалю та співчуття до падших душ.

р-кша-чаітанйа прабгу-нітйнанда
р-адваіта ґаддгара рвсді-ґаура-бгакта-внда

Я віддаю земний уклін р Кші Чаітанйі, Прабгу Нітйнанді, р Адваіті, Ґаддгарі, рвсі й усім тим, хто простує шляхом відданого служіння.

харе кша харе кша кша кша харе харе
харе рма харе рма рма рма харе харе

Бгаґавад-ґт відома також як Ґтопанішада. Вона — суть ведичного знання і одна з найважливіших Упанішад у ведичній літературі. Звичайно, існує безліч коментарів до Бгаґавад-ґти англійською мовою, і можна висловити сумнів про необхідність ще одного. Це видання можна пояснити таким чином: нещодавно одна американка попросила мене порекомендувати їй англомовний варіант Бгаґавад-ґти. Звісно, в Америці можна знайти чимало різних видань Бгаґавад-ґти англійською мовою, проте жодне з них, які я бачив не тільки в Америці, ба й навіть у Індії, не можна з усією відповідальністю назвати авторитетним, тому що майже в кожному з них коментатор висловив свою власну думку, не торкаючись духу Бгаґавад-ґти, якою вона є.

Дух Бгаґавад-ґти міститься в ній самій. Можна навести таке порівняння: якщо ми бажаємо прийняти певні ліки, то ми повинні дотримуватись вказівок на етикетці. Ми не можемо приймати ліки згідно з нашими власними примхами або за вказівкою друзів. Їх слід приймати лише згідно з вказівками, що написані на етикетці або з призначення лікаря. Так само й Бгаґавад-ґту треба розглядати і сприймати згідно з вказівками Самого її оповідача. Оповідач Бгаґавад-ґти — Господь р Кша. Він згадується на кожній сторінці Бгаґавад-ґти як Верховний Бог-Особа, Бгаґавн. Звичайно, слово бгаґавн іноді може стосуватись будь-якої могутньої особи, чи будь-якого могутнього напівбога, і тут, без сумніву, слово бгаґавн вказує на Господа р Кшу як на видатну особистість, але разом з тим ми повинні знати, що Господь р Кша — це Верховний Бог-Особа, що підтверджують такі великі чрйі (духовні вчителі), як акарчрйа, Рмнуджчрйа, Мадгвчрйа, Німбрка Свм, р Чаітанйа Махпрабгу та багато інших авторитетів з ведичного знання в Індії. Сам Господь у Бгаґавад-ґті також стверджує, що Він — Верховний Бог-Особа, і саме таким Його визнає Брахма-сагіт та всі Пури, зокрема рмад-Бгґаватам, що відома також як Бгґавата Пура (кшас ту бгаґавн свайам). Тому ми повинні сприйняти Бгаґавад-ґту так, як це вказує Сам Господь, Верховна Особа. У четвертій главі Ґти Господь каже:

іма вівасвате йоґа
проктавн ахам авйайам
вівасвн манаве прха
манур ікшвкаве ’бравт

ева парампар-прптам
іма рджаршайо віду
са кленеха махат
йоґо наша парантапа

са евйа май те ’дйа
йоґа прокта пуртана
бгакто ’сі ме сакг четі
рахасйа хй етад уттамам

Тут Господь повідомляє Арджуні, що система йоґи, яка складає Бгаґавад-ґту, спочатку була повідана богу Сонця, бог Сонця пояснив її Ману, а Ману сповістив її Ікшвку, і таким чином, через учнівську послідовність, ця система йоґи передавалася від одного оповідача до іншого. Але з часом її було втрачено. Тому Господь вирішив знову повідати її, цього разу Арджуні, на полі бою Курукшетра.

Він говорить Арджуні, що разкриває йому вищу тайну, бо Арджуна — Його бгакта, відданий і Його друг. Отже, Господь дає зрозуміти, що цей трактат, Бгаґавад-ґт, призначений передусім для Його відданих. Існує три класи трансценденталістів: джн, йоґи і бгакти або, відповідно, — імперсоналісти, прихильники медитації та віддані слуги Господа. Тут Господь ясно каже, що Він робить Арджуну першою ланкою нової парампари — ланцюга учнівської послідовності, тому що попередній ланцюг було порушено. Господь побажав, щоб Арджуна заново поширив Його вчення у тому ж вигляді, як його передавав бог Сонця, тобто Господь вирішив відновити парампару. Він хотів, щоб Арджуна став авторитетом у розумінні Бгаґавад-ґти. Отже, ми бачимо, що Бгаґавад-ґту було повідано Арджуні тому, що він був відданий Господа, безпосередній учень Кши та Його близький друг. Тобто найкраще зрозуміти Бгаґавад-ґту може той, хто має якості, подібні до якостей Арджуни. Іншими словами, треба бути відданим і перебувати в безпосередніх стосунках з Господом. Той, хто стає відданим Господа, вступає також в безпосередні стосунки з Господом. Це дуже складна тема, але стисло її можна пояснити так. Відданий перебуває в одному з п’яти різних станів взаємовідносин із Верховним Богом-Особою:

1. Можна бути відданим в пасивному стані.

2. Можна бути відданим в активному стані.

3. Можна бути відданим як друг.

4. Можна бути відданим як мати або батько.

5. Можна бути відданим як закохане подружжя.

Арджуна перебував у дружніх стосунках із Господом. Звісно, існує величезна різниця між цією дружбою і дружбою, яку ми бачимо в матеріальному світі. Це — трансцендентна дружба, яка не кожному доступна. Звичайно, кожний перебуває в певних взаємовідносинах із Господом, і такі взаємостосунки визначає ступінь досконалості відданого служіння. Але за теперішнього стану нашого життя ми забули не лише Верховного Господа, але й наші вічні взаємостосунки з Ним. Кожна з багатьох більйонів і трильйонів живих істот вічно має певні взаємовідносини з Господом. Це називають сварӯпою. Шляхом відданого служіння людина може відродити свою сварӯпу і такий ступінь відомий як сварӯпа-сіддгі — досконалість чийогось природного становища. Отже, Арджуна був відданим і перебував у дружніх стосунках із Верховним Господом.

Треба зауважити, як Арджуна прийняв Бгаґавад-ґту. Про це сказано у десятій главі (10.12 – 14):

Арджуна увча

пара брахма пара дгма
павітра парама бгавн
пуруша вата дівйам
ді-девам аджа вібгум

хус твм шайа сарве
деваршір нрадас татг
асіто девало вйса
свайа чаіва бравші ме

сарвам етад та манйе
йан м вадасі кеава
на хі те бгаґаван вйакті
відур дев на днав

«Арджуна сказав: „Ти — Верховний Бог-Особа, вища кінцева обитель, найчистіший, Абсолютна Істина. Ти — одвічна первинна Особа, Ти — трансцендентний, ненароджений і найвеличніший. Такі великі мудреці, як Нрада, Асіта, Девала і Вйса підтверджують істинність подібних тверджень, а зараз Ти Сам сповістив мені про це. О Кшо, я беззастережно приймаю як істину все, що Ти повідав мені. Ані напівбоги, ані демони, о Господи, не можуть зрозуміти Твоєї Особи”».

Вислухавши Бгаґавад-ґту від Верховного Бога-Особи, Арджуна визнав Кшу як пара брахму, Верховного Брахмана. Кожна жива істота — Брахман, але Верховна жива істота, Верховний Бог-Особа — це Верховний Брахман. Пара дгма означає, що Він — кінцеве пристановище або вища обитель усього; павітрам означає, що Він чистий, — Його не може торкнутись матеріальна скверна; пурушам означає, що Він — Верховний блаженствуючий, ватам — першоджерело; дівйам — трансцендентний; ді-девам — Верховний Бог-Особа; аджам — ненароджений; і вібгум — найвеличніший.

Хтось може подумати, що Арджуна, як друг Кши, казав Йому все це з лестощів, але Арджуна, щоб у читачів Бгаґавад-ґти не виникало подібних сумнівів, наводить достатні підстави для такої хвали в дальшому вірші, коли каже, що не тільки він, але й такі авторитети, як мудреці Нрада, Асіта, Девала та Вйсадева визнають Кшу за Верховного Бога-Особу. Ці видатні особистості поширюють ведичне знання в згоді з усіма чрйами. Тому Арджуна каже Кші, що приймає все сказане Ним, як закінчене й досконале. Сарвам етад та манйе — «всі Твої слова я приймаю як істину». Арджуна зауважує також, що Особу Господа дуже важко усвідомити і що це неможливо навіть для великих напівбогів. Це означає, що Господа не можуть усвідомити навіть особистості, які набагато перевершують людські істоти у рівні розвитку. Чи може тоді людина, яка не є відданим Кши, зрозуміти Господа р Кшу?

Отже, Бгаґавад-ґту слід читати, перейнявшись духом відданості. Людина не повинна думати, що вона є рівня Кші, так само, як і не повинна вважати, що Кша — звичайна особа, або навіть найвидатніша особа. Господь р Кша є Верховний Бог-Особа. Таким чином, згідно з твердженнями Бгаґавад-ґти, або твердженнями Арджуни — людини, яка намагається зрозуміти Бгаґавад-ґту, — треба хоча б теоретично визнати р Кшу за Верховного Бога-Особу, бо лише в такому смиренному душевному стані можна зрозуміти Бгаґавад-ґту. Якщо читати Бгаґавад-ґту не в смиреннім настрої, дуже важко зрозуміти її, бо це — велике таїнство.

Тож що таке Бгаґавад-ґт? Її мета — визволити людство з невігластва матеріального існування. На своєму шляху кожна людина здибає багато труднощів, і Арджуна теж потрапив у скрутне становище, змушений брати участь у битві на Курукшетрі. Арджуна впокорився р Кші і внаслідок цього була повідана Бгаґавад- ґт. Не тільки Арджуну, але й кожного з нас переповнюють тривоги, що супроводжують матеріальне існування. Власне, саме наше існування проходить у атмосфері небуття. Ми зовсім не призначені на те, щоб нам загрожувало небуття. Наше існування вічне. Але тим чи іншим чином нас ввергнуто в асат. Асат означає «те, чого не існує».

Із безлічі стражденних людей мало хто здатний запитати себе про своє становище, про те, хто він такий і чому його приміщено в такі скрутні обставини. Доки у людини не пробудилося бажання запитати, чому ж вона страждає, доки вона не усвідомить, що не бажає страждати, а, радше, хоче позбутись усіх страждань, її не можна вважати повновартісною людиною. Людина починається тоді, коли в її свідомості пробуджуються такі питання. В Брахма-сӯтрі це названо брахма-джіджс. Атгто брахма-джіджс. Будь-яку людську діяльність треба вважати марною, якщо людина не задає собі питання про природу Абсолюту. Тому Бгаґавад-ґт є «відкрита» книга лише для тих, хто запитує себе про природу своїх страждань, про своє походження і про те, що чекає його після смерті. Щирий учень також завжди плекає в серці своєму шану і повагу до Верховного Бога-Особи. Саме таким учнем був Арджуна.

Коли людина забуває істинну мету життя, Господь Кша приходить саме на те, щоб знову встановити її. І навіть тоді з-поміж багатьох і багатьох людей, що пробудилися, знайдеться, можливо, тільки один, хто дійсно перейметься духом розуміння свого становища, — ось для нього й повідано Бгаґавад-ґту. Справді, всіх нас жере тигриця незнання, але Господь дуже милостивий до живих істот і особливо до людей. Саме тому Він повідав Бгаґавад-ґту й зробив Свого друга Арджуну Своїм учнем.

Як друг Господа Кши, Арджуна перебував поза будь-яким невіглаством, але його було введено в такий стан на полі битви Курукшетра саме для того, щоб він запитав Господа Кшу про проблеми життя так, щоб Господь вирішив їх на користь прийдешніх поколінь та окреслив шлях життя людської істоти. Тоді людина зможе діяти відповідним чином і виконає призначення людського життя.

Тематика Бгаґавад-ґти охоплює п’ять основних істин. Перш за все пояснено науку про Бога, а потім з’ясовується становище живої істоти, джви. Є вара, тобто Володар, і є джви, живі істоти, над якими Він панує. Якщо жива істота каже, що вона незалежна — це божевілля. Жива істота підпорядкована з усякого погляду, принаймні за її обумовленого життя. Таким чином, у Бгаґавад- ґті описано: вару, Верховного правителя та джв — підвладних живих істот. Обговорюються також практі (матеріальна природа), час (тривалість існування всесвіту, тобто проявлення матеріальної природи) і карма (діяльність). Космічне проявлення насичене різноманітною діяльністю. Всі живі істоти виконують певні дії. Із Бгаґавад-ґти ми повинні зрозуміти, хто такий Бог, що таке живі істоти, чим є практі, що таке космічне проявлення, яким чином воно розвивається під впливом часу, і в чому полягає діяльність живих істот.

Розглядаючи ці головні теми Бгаґавад-ґти, ми дізнаємося, що Верховний Господь, або Кша, або Брахман, або Верховний правитель, або Парамтм — можна використовувати будь-яке з цих імен — найвищий. Живі істоти однакові з Верховним правителем з якісного погляду. Як з’ясовуватиметься у дальших главах Бгаґавад-ґти, Господь контролює всезагальну діяльність матеріальної природи. Матеріальна природа не є незалежною. Вона діє згідно з вказівками Верховного Господа. Як каже Кша: майдгйкшеа практі сӯйате са-чарчарам — «ця матеріальна природа працює під Моїм керівництвом». Ми бачимо, що в космічній природі все діє з надзвичайною узгодженістю, і ми повинні зрозуміти, що за всіма космічними проявленнями стоїть правитель. Ніщо не може проявитись само по собі. Це легковажно — не звертати уваги на правителя. Наприклад, дитина може думати, що автомобіль — дивовижна річ, бо він рухається, хоча його не тягне кінь, або якась інша тварина, але здорового глузду людина розуміє механіку дії автомобіля. Вона знає, що за механізмом завжди стоїть людина, водій. Так само, Верховний Господь — це правитель, з волі якого все рухається і працює. Щодо джв, живих істот, то Господь визначає їх, про що ми дізнаємось згодом, як Свої невід’ємні частки. Часточка золота — теж золото, крапля води з океану — також солона, й так само ми, живі істоти, як невід’ємні частки Верховного правителя, вари або Бгаґавна, Господа р Кши, теж маємо всі якості Верховного Господа, але в дуже малій кількості, тому що ми — крихітні вари, підпорядковані вари. Ми намагаємось опанувати природу, ось і сьогодні ми штурмуємо космос та інші планети, й таке прагнення панувати притаманне нам, тому що воно присутнє в Кші. І хоча схильність панувати над матеріальною природою присутня в нас, кожна людина повинна усвідомити, що не вона є Верховним правителем. Це і пояснюється в Бгаґавад-ґті.

Що ж таке матеріальна природа? Її визначено в Бгаґавад-ґті як нижчу практі, нижчу природу. Живу істоту визначено як вищу практі. Практі завжди підлегла — як нижча, так і вища. Практі — жіночого роду, і Господь контролює її так само, як чоловік стежить за діяльністю дружини. Практі завжди залежна, підпорядкована Господу, який є повелителем. Як живі істоти, так і матеріальна природа подлеглі Верховному Господеві, який панує над ними. Згідно з Ґітою живі істоти, хоча вони і є невід’ємними часточками Верховного Господа, слід вважати практі. Це чітко стверджується в п’ятому вірші сьомої глави Бгаґавад-ґти: апарейам ітас тв анй практі віддгі ме парм / джва-бгӯтм — «матеріальна природа є Моєю нижчою практі, але над нею існує інша практі — джва-бгӯтм, жива істота».

Матеріальна природа, власне, складається з трьох якостей: ґуи благочестя, ґуи пристрасті й ґуи невігластва. Над трьома ґуами панує вічній час, а поєднання трьох ґу природи під контролем і в межах вічного часу спричиняє дії, які називають кармою. Ми виконуємо ці дії з незапам’ятних часів і страждаємо від їхніх наслідків або ж насолоджуємося ними. Припустимо, наприклад, що я — ділок, і працював так старанно й розумно, що заощадив багато грошей. У цьому випадку я насолоджуюсь плодами своєї діяльності. Але, нехай, далі в якій-небудь комерційній справі я втратив усе, що нажив, — тепер я вже страждаю від плодів своєї діяльності. Так само в будь-якій сфері життя ми насолоджуємось наслідками своєї діяльності або страждаємо від них. Це називається кармою.

вара (Верховний Господь), джва (жива істота), практі (природа), кла (вічний час) і карма (діяльність) — усіх їх пояснено в Бгаґавад-ґті. Із перелічених щойно Господь, живі істоти, матеріальна природа й час — вічні. Проявлення практі може бути тимчасовим, але воно не є оманним. Деякі філософи твердять, що проявлення матеріальної природи оманливе, однак, згідно із філософією Бгаґавад-ґти або філософією ваішав, це не так. Проявлення всесвіту не вважають оманою, всесвіт — реальний, але — тимчасовий. Його можна порівняти з хмарою, що в сезон дощів пливе небом й живить хлібні злаки. Сезон дощів закінчується, хмара йде далі, і колосся, напоєне дощем, тужавіє. Так само, матеріальний світ проявляється в певні проміжки часу, залишається деякий час, а потім зникає. Такими є дії практі. Однак, такий кругообіг триває вічно. Тому практі вічна, — вона не оманлива. Господь каже про неї: «Моя практі». Матеріальна природа є відокремленою енерґією Верховного Господа. Так само, живі істоти теж є енерґією Верховного Господа, але вони не відокремлені від Нього, а вічноспоріднені з Ним. Отже, Господь, жива істота, матеріальна природа і час взаємопов’язані та вічні. Але остання категорія — карма — не вічна. Джерела дії карми можуть сягати в глибочінь віків. З прадавніх часів ми відчуваємо страждання або зазнаємо насолоди внаслідок нашої діяльності, але, отримавши досконале знання, ми матимемо можливість вплинути на плоди нашої карми, тобто змінити наслідки нашої діяльності. Нас утягнуто до різноманітної діяльності, але ми не знаєм, що треба робити, яку діяльність обрати, щоб позбутись впливу всіх дій і наслідків нашої карми, однак, звернувшись до Бгаґавад-ґти, ми зможемо зрозуміти це.

Становище вари, Верховного Господа — це стан вищої свідомості. Джви, або живі істоти, як невід’ємні частки Верховного Господа, також мають свідомість. І живих істот, і матеріальну природу визначено як практі, енерґію Верховного Господа, але тільки одна з них, джва — свідома. Друга — практі — несвідома. У цьому полягає їхня різниця. Джву-практі називають вищою, тому що джва, як і Господь, має свідомість. Однак, Господь має вищу свідомість і не можна претендувати на те, що джв, живих істот, також наділено вищою свідомістю. Жива істота не може мати вищої свідомості, незалежно від ступеня своєї досконалості, і теорія, яка наполягає на можливості цього, — помилкова. Джва має свідомість, одначе не досконалу й не найвищу.

Різницю між джвою та варою буде з’ясовано в тринадцятій главі Бгаґавад-ґти. Господь, кшетра-джа, має свідомість, жива істота також має її, але свідомість живої істоти поширюється лише на її тіло, тоді як свідомість Господа охоплює всі тіла, що існують. Він живе в серці кожної живої істоти і тому знає про всі душевні прагнення кожної окремої джви. Ми повинні не забувати про це. Там також пояснено, що Парамтм, Верховний Бог-Особа, живе в серці кожного як вара, володар, і що Він спрямовує живу істоту в її діях, враховуючи її бажання. Жива істота забуває, що їй треба робити. Обравши певний напрямок діяльності, вона врешті- решт заплутується в діях та наслідках своєї карми. Залишивши один тип тіла, вона потрапляє до іншого, подібно до того, як ми вдягаємо та скидаємо одежу. Переселяючись так з одного тіла в інше, душа страждає від наслідків своїх минулих вчинків. Якщо жива істота перебуває в ґуі благочестя, має здоровий розум і знає, якого роду діяльність притаманна їй, вона має можливість змінити характер своєї діяльності. Отже, карма не вічна. Тому ми кажемо, що з п’яти перелічених предметів (вара, джва, практі, час і карма) чотири — вічні, тоді як карма не є вічною.

Джва подібна до вари, який має вищу свідомість, у тому розумінні, що свідомість як Господа, так і живої істоти — трансцендентні. Але свідомість не породжується шляхом розвитку матерії. Це помилкова ідея. Бгаґавад-ґт не визнає теорію, яка твердить, що свідомість розвивається на якомусь етапі ускладнення матерії за певного сполучення її елементів. Свідомість, яку огорнуто оболонкою матерії в різних її станах та сполученнях, спотворюється, подібно до того, як світло, що проходить крізь кольорове скло, здається кольоровим. Однак, свідомість Господа не підпадає під вплив матерії. Господь Кша каже: майдгйакшеа практі. Матерія не впливає на Його свідомість, коли Він являє Себе в матеріальному всесвіті. Якби це було не так, то Він не був би спроможний говорити про трансцендентне, як це Він робить у Бгаґавад-ґті. Той, чия свідомість не вільна від матеріальної скверни, нічого не може знати про трансцендентний світ. Таким чином, матеріальна скверна не може торкнутись Господа. Матерія забруднює тільки нашу свідомість. Бгаґавад-ґт вчить, що ми повинні очистити опоганену матерією свідомість, і коли свідомість очиститься і наші дії буде узгоджено з волею вари, — це зробить нас щасливими.

Неправильно думати, що ми повинні припинити будь-яку діяльність, — радше, треба очистити нашу діяльність від матеріальної скверни. Таку чисту діяльність називають бгакті. Діяльність у дусі бгакті на перший погляд видається звичайною, однак така діяльність вільна від матеріальної скверни. Необізнаній людині здається, що відданий діє або працює, як і звичайна людина, але така обмежена особа не розуміє, що дії відданого або Господа не забруднює нечиста свідомість чи матерія. Вони трансцендентні щодо трьох ґу природи. Але ми повинні пам’ятати, що наша теперішня свідомість забруднена.

Якщо матерія забруднює нас, це означає, що ми обумовлені. Під враженням того, що «я» є продукт матеріальної природи, проявляється псевдосвідомість. Її називають оманним его. Хто керується тілесною концепцією життя, той не може усвідомити свого становища. Бгаґавад-ґту було повідано на те, щоб звільнити людину від тілесного уявлення про життя, і Арджуна став учнем Господа Кши для того, щоб отримати знання від Господа. Треба звільнитись від тілесної концепції життя, в цьому — найперше завдання трансценденталіста. Той, хто хоче стати вільним, визволитись, насамперед повинен усвідомити, що він не є матеріальне тіло. Мукті, або визволення, означає позбутися матеріальної свідомості. В рмад-Бгґаватам є таке визначення звільнення: муктір хітвнйатг-рӯпа сварӯпеа вйавастгіті — мукті означає звільнення від забрудненої свідомості матеріального світу й утвердження в чистій свідомості. Всі повчання Бгаґавад-ґти призначено на те, щоб пробудити цю чисту свідомість, й тому в заключній частині повчань Ґти Кша запитує Арджуну, чи очистилась, врешті-решт, його свідомість. Чиста свідомість проявляється в людині тоді, коли вона діє згідно з Господніми повчаннями. В цьому — суть чистої свідомості. Природно, що ми вже маємо свідомість, адже ми — невід’ємні частки Господа, однак, нам властиво перебувати під впливом нижчих ґу природи. Проте, Господь, будучи Всевишнім, ніколи не підпадає під їхній вплив. Саме тут полягає відмінність між Верховним Господом та крихітною індивідуальною душею.

Що ж таке свідомість? Свідомість означає: «я — є». Тоді, що таке «я»? Для свідомості, яку спотворює матерія, «я — є» означає: «Я — володар усього, що бачу навколо себе. Я — той, хто насолоджується всім цим». Світ рухається, бо кожна жива істота думає, що вона — володар і творець матеріального світу. Матеріальній свідомості притаманні дві психологічні особливості: перша — людина думає: «Я — творець» і друга: «Я — той, хто насолоджується». Але насправді тільки Верховний Господь є і творець, і той, хто насолоджується, жива ж істота, яка є невід’ємною часткою Верховного Господа, не здатна ані творити, ані насолоджуватись, її призначення — лише співпрацювати. Це її створили, і нею насолоджуються. Наприклад, частина машини співпрацює з усією машиною, частина тіла співпрацює з усім тілом. Руки, ноги, очі тощо — всі вони є частинами тіла, але, насправді, вони не вміють насолоджуватись. Насолоджується тільки шлунок. Ноги носять, руки постачають їжу, зуби жують, і всі частини тіла працюють задля вдоволення шлунка, бо шлунок — основний орган, який живить тіло. Тому все віддається шлункові. Людина живить дерево, поливаючи його коріння, і вона живить тіло, коли насичує шлунок, отже, для того, щоб тримати тіло в здоровому стані, усі його члени повинні співпрацювати задля насичення шлунка. Аналогічно, Верховний Господь — це той, хто насолоджується, і той, хто творить, а ми, підлеглі живі істоти, призначені співпрацювати задля Його вдоволення. Саме така взаємодія по-справжньому допоможе нам, так само, як їжа, яка потрапила в шлунок, приносить користь усім іншим частинам тіла. Якщо рука вирішить забирати їжу собі, замість того, щоб віддавати її шлункові, вона залишиться незадоволеною. Центральною постаттю творіння й насолоди є Верховний Господь, живі істоти — лише співпрацівники. В такій співпраці — їхня втіха. Взаємовідносини між ними — це взаємовідносини між господарем та слугою. Якщо господар цілком вдоволений, то задоволений і слуга. Так само, Верховний Господь повинен бути вдоволений, хоча тенденція стати творцем і насолоджуватись матеріальним світом властива і живим істотам, через те, що вона притаманна Верховному Господеві, Творцеві проявленого космічного світу.

Отже, у віршах Бгаґавад-ґти пояснюється, що всеосяжне довершене ціле включає в себе Верховного правителя, підпорядкованих Йому живих істот, космічне проявлення, вічний час та карму, тобто діяльність. Всі разом вони складають довершене ціле, і це всеосяжне довершене ціле називають Вищою Абсолютною Істиною. Довершене ціле, всеосяжна Абсолютна Істина — це є Верховний Бог-Особа, р Кша. Всі проявлення зумовлюють Його різні енерґії. Він є всеосяжне довершене ціле.

В Ґті пояснюється, що безособистісний Брахман також підпорядкований довершеній Верховній Особі (брахмао хі пратішгхам). Брахман, як те докладніше пояснено у Брахма-сӯтрі, подібний до сонячного сяйва. Імперсональний Брахман — це промені Верховного Бога-Особи, що сяють. Реалізація безособистісного Брахмана, так само, як і осягнення Парамтми, є неповним усвідомленням абсолютного цілого. З п’ятнадцятої глави ми дізнаємось, що Верховний Бог-Особа, Пурушоттама, перебуває як над безособистісним Брахманом, так і над частковою Своєю експансією, Парамтмою. Верховний Бог-Особа є сач-чід-нанда-віґраха. Брахма- сагіт починається таким чином: вара парама кша сач-чід- нанда-віґраха / андір дір ґовінда сарва-краа-краам. «Ґовінда, Кша, є причиною всіх причин. Він — першопричина, і Він — чиста форма вічності, знання й блаженства». Усвідомлення безособистісного Брахмана — це осягнення Його властивості сат (вічності). Усвідомити Парамтму — означає осягнути Його властивості сат-чіт (вічного знання). Але пізнати Бога-Особу, Кшу, означає усвідомити всі трансцендентні властивості: сат, чіт та нанду (вічність, знання та блаженство) у єдиній всеосяжній віґрасі (формі).

Люди менш кмітливі вважають Верховну Істину безособистісною, але Верховна Істина — це трансцендентна Особа, що й підтверджують усі ведичні стри. Нітйо нітйн четана четаннм (Кага Упанішада 2.2.13). А що всі ми — окремі живі істоти і маємо свою індивідуальність, то і Верховна Абсолютна Істина також, в кінцевім рахунку, є Особа й усвідомити Бога-Особу означає пізнати всі трансцендентні риси й властивості Його всеосяжної форми. Довершене ціле, Абсолют, не позбавлений форми. Якби Він не мав форми, або якби Він був меншим від чогось, тоді б Він не міг би бути довершеним цілим. Всеосяжне ціле передбачає наявність у собі всього, що тільки доступне нашому досвідові і нашій уяві, а також усього, що перебуває поза ними, інакше воно не буде всеосяжним цілим.

Всеосяжне довершене ціле, Бог-Особа, має безмірну могутність (парсйа актір вівідгаіва рӯйате). В Бгаґавад-ґті також пояснюється, як саме Кша виявляє Свої різноманітні потенції. Світ явищ, або матеріальний світ, до якого нас приміщено, також є довершеним у собі, адже двадцять чотири елементи — тимчасовим проявленням яких, згідно з філософією скгйа, є матеріальний всесвіт — досконало пристосовані для виробництва вичерпної достатності ресурсів, необхідних для існування та підтримування всесвіту. В ньому немає нічого зайвого, і в ньому нічого не бракує. Нашому всесвітові, який підтримує енерґія Абсолютного цілого, визначно певний строк, і коли цей строк закінчується, всі тимчасові всесвіти буде знищено, згідно з досконалим устроєм матеріального світу. Крихітні довершені частки, тобто живі істоти, мають усі можливості пізнати всеосяжне довершене ціле, і будь-які недосконалості виникають внаслідок неповного знання про довершене ціле. Отже, Бгаґавад-ґт містить досконалу ведичну мудрість.

Усе ведичне знання — непогрішне, і кожний індус сприймає його як довершене й безпомилкове. Наприклад, коров’ячий гній — це випорожнення тварини, а згідно із смті, або ведичними приписами, якщо хтось торкнувся екскрементів тварини, то йому слід обмитись для очищення. Проте, в ведичних священних писаннях коров’ячий гній вважають очищувальним засобом. Здається, що тут суперечність, але це — ведичний припис, і тому нам треба прийняти його, — зробивши так, людина не схибить. І справді, сучасна наука довела, що коров’ячий гній має антисептичні властивості. Таким чином, ведичне знання досконале, бо воно вище від сумнівів та помилок, а Бгаґавад-ґт є суттю всього ведичного знання.

Ведичне знання не є результат розвідок. Наша дослідницька робота недосконала, тому що ми досліджуємо предмети за допомогою недосконалих чуттів. Ми повинні сприйняти досконале знання, яке передається, як це визначено у Бгаґавад-ґті, через парампару (ланцюг учнівської послідовності). Ми повинні отримати знання із правильного джерела, що належить до парампари, яка починається від вищого духовного вчителя, Самого Господа, і продовжується через послідовність духовних учителів. Арджуна, учень Господа р Кши, сприймає все, що каже йому Господь, без заперечень. Не можна приймати одну частину Бгаґавад-ґти й відкидати іншу. Ні, ми повинні прийняти Бгаґавад-ґту без будь-яких тлумачень, без вилучень і не використовувати її матеріал заради власних примхливих амбіцій. Ґту слід сприймати як найдосконаліший виклад ведичного знання. Ведичне знання отримують із трансцендентних джерел і перше слово його промовив Сам Господь. Господні слова є апаурушейа. Це означає, що вони відрізняються од слів світської особи, якій властиві чотири недоліки. Мирянин: 1) неодмінно припускається помилок, 2) незмінно перебуває під впливом ілюзії, 3) має схильність обманювати інших та 4) обмежений своїми недосконалими чуттями. Той, хто має ці чотири недоліки, не може передати досконалої інформації про всеосяжне знання.

Недосконалі живі істоти не передають ведичного знання. Його було вкладено в серце Брахми, першої створеної живої істоти, а Брахм в свою чергу передав це знання своїм синам та учням у тому вигляді, в якому він отримав його від Господа. Господь є пӯрам, абсолютно досконалий, і неможливо, щоб Він підпав під вплив законів матеріальної природи. Людина, яка мислить, здатна зрозуміти, що Господь — єдиний Володар усього, що є у Всесвіті, і що Він — одвічний Творець, сотворитель Брахми. В одинадцятій главі Господа визначено як прапітмаху, тому що до Брахми звертаються як до діда (пітмаха), а Господь — творець діда. Тому ніхто не повинен заявляти, що володіє чимсь; людина повинна брати собі тільки те, що Господь виділив їй як її квоту, так, щоб вона могла підтримувати своє існування.

Відомо багато прикладів того, як слід використовувати речі, які Господь виділив нам. Це також пояснюється в Бгаґавад-ґті. Спочатку Арджуна вирішує, що йому не слід брати участі в битві на Курукшетрі. Це було його власне рішення. Арджуна сказав Господу, що не зможе втішатись царюванням, убивши своїх родичів. Його рішення було засноване на тілесній концепції — він гадав, що його тіло — це він сам, і що всі його родичі на тілесному плані — є його брати, племінники, свояки, діди тощо. Таким чином, він думав лише про задоволення вимог свого тіла. Господь повідав Бгаґавад- ґту саме на те, щоб змінити такий погляд, й, зрештою, Арджуна, зрозумівши вказівки Кши, вирішує битись і каже: карішйе вачана тава — «я діятиму так, як Ти звелиш».

Люди в цьому світі живуть не для того, щоб сваритись між собою, як ті коти чи собаки. Людина мусить бути достатньо розумною, щоб, зрозумівши важливість людського існування, не жити життям звичайної тварини. Людська істота повинна реалізувати мету свого життя, і таку настанову містить уся ведична література, суть якої зосереджено в Бгаґавад-ґті. Ведичну літературу призначено не для тварин, а для людей. Тварини можуть убивати інших тварин і перед ними не постає питання про гріх, але, якщо людина вбиває тварину на задоволення свого невгамовного бажання насолоджуватись їжею, вона відповідатиме за порушення законів природи. В Бгаґавад-ґті з’ясовано, що відповідно до трьох ґу природи існує троякого роду діяльність: діяльність у ґуі благочестя, в ґуі пристрасті й у ґуі невігластва. Існують також три різновиди їжі: їжа в ґуі благочестя, їжа в ґуі пристрасті та їжа в ґуі невігластва. Все це ясно описано, і якщо ми належним чином скористаємось з повчань Бгаґавад-ґти, то все наше життя очиститься й, зрештою, ми зможемо досягти місця нашого вищого призначення, яке перебуває поза матеріальним небом (йад ґатв на нівартанте тад дгма парама мама).

Таку трансцендентну обитель називають небом сантана, вічним духовним небом. Ми бачимо, що в матеріальному світі все тимчасове. Будь-яка річ виникає, живе деякий час, виробляє бічні продукти, виснажується й потім зникає. Таким є закон матеріального світу, і наше тіло, плід, або будь-що інше — все підчиняється йому. Але за межами тимчасового світу існує ще й інший світ, про який ми маємо певні відомості. Природа того світу інша, вона вічна — сантана. Джву також описано як сантана, вічну, і Господь в одинадцятій главі теж описаний як сантана. Ми маємо близькі взаємостосунки з Господом, а що якісно ми становимо одне — сантана-дгму, або небо, (сантана — Верховна Особа і сантана — живі істоти), — то вся мета Бгаґавад-ґти полягає в тому, щоб відродити наше вічне заняття, нашу сантана-дгарму, вічний обов’язок, або істинне призначення живої істоти. Нас тимчасово залучено до різноманітної діяльності, але вся наша діяльність може очиститись, якщо ми відмовимось від безглуздих дій і присвятим себе діяльності, яку нам визначив Верховний Господь. Тоді наше життя стане чистим.

І Верховний Господь, і Його трансцендентна обитель — вічні, сантана, так само, як і живі істоти, і возз’єднання живих істот з Верховним Господом у сантана обителі являє собою досконалість людського життя. Господь дуже добрий до живих істот, бо вони — Його діти. Господь Кша проголошує в Бгаґавад-ґті: сарва- йонішу...аха бджа-прада піт — «Я — батько всього сущого». Звичайно, існує багато видів живих істот, відповідно до їхньої різної карми, але Господь називає Себе батьком їх усіх. Тому Господь приходить на Землю, щоб допомогти всім падшим обумовленим душам виправитись і закликає їх повернутися до вічного (сантана) неба, де вічні живі істоти зможуть віднайти своє вічне становище у вічному спілкуванні з Господом. Господь приходить Сам у різних втіленнях, або посилає Своїх довірених слуг (синів), або Своїх супутників, або чрій, щоб виправляти обумовлені душі й рятувати їх.

Отже, сантана-дгарма не має нічого спільного ні з яким сектантським релігійним культом. Вона є вічною функцією вічних живих істот у взаємостосунках з вічним Верховним Господом. Сантана- дгарма, як було сказано вище, стосується вічного призначення живої істоти, її вічного обов’язку. рпда Рмнуджчрйа пояснив слово сантана як «те, що не має ні початку, ні кінця», отже, коли ми кажемо про сантана-дгарму, ми повинні, покладаючись на авторитет рпди Рмнуджчрйі, прийняти на віру те, що вона не має ані початку, ані кінця.

Слово «релігія» має трохи інше значення, ніж сантана-дгарма. Релігія виражає ідею віри, а віра може змінюватись. Можна мати віру в певний спосіб поклоніння і можна змінити свою віру й прийняти іншу, але сантана-дгарма стосується такої діяльності, котра не може змінитись. Наприклад, рідкий стан — це невід’ємна властивість води, так само, як тепло — невід’ємна властивість вогню. Так само вічну функцію вічної живої істоти не може бути відділено од самої живої істоти. Сантана-дгарма вічно притаманна живій істоті. Тому, коли ми кажемо про сантана-дгарму, ми повинні покладатися на авторитет рпди Рмнуджчрйі й вважати, що вона не має ні початку, ні кінця. Те, що не має ні початку, ні кінця, не може бути сектантським, бо його неможливо обмежити жодними рамками. І все ж таки, прихильники якихось сектантських вірувань можуть помилково вважати, що сантана-дгарма теж є сектантською, але якщо ми заглибимось у сутність предмета й разглянемо його в світлі сучасної науки, то побачимо, що сантана- дгарма — це обов’язок, або вічне заняття кожної людини на Землі, більше того, — всіх живих істот у всесвіті.

Релігійні вірування, що не є сантана, можуть мати початок в анналах людської історії, але немає початку історії сантана-дгарми, тому що вона одвічно притаманна живим істотам. Щодо живих істот, то авторитетні писання твердять, що жива істота не має ані народження, ані смерті. Ґт підтверджує, що жива істота ніколи не народжується й не вмирає. Вона вічна, непідвладна знищенню й продовжує жити після зруйнування тимчасового матеріального тіла. Щодо концепції сантана-дгарми, то спробуймо усвідомити поняття «релігія» за допомогою санскритського кореня цього слова. Дгарма стосується того, що постійно існує з певним предметом, того, що притаманне йому. Ми доходимо висновку, що разом із вогнем існують тепло й світло, без тепла та світла слово «вогонь» втрачає глузд. Таким самим способом нам треба з’ясувати, що ж є суттєвою частиною живої істоти, частиною, яка постійно супроводжує її. Цей постійний супутник — вічна функція живої істоти, її вічна властивість, і ця вічна властивість є її вічною релігією.

Коли Сантана Ґосвм запитав р Чаітанйу Махпрабгу про сварӯпу живої істоти, Господь відповів, що сварӯпа, або одвічне природне становище живої істоти — це служіння Верховному Богові-Особі. Якщо проаналізувати твердження Господа Чаітанйі, то легко побачити, що кожна жива істота змушена постійно служити іншій живій істоті. Жива істота різними способами служить іншим живим істотам, і, діючи так, вона насолоджується життям. Тварини перебувають на нижчому ступені розвитку і служать людям так само, як слуги служать своєму хазяїнові. «А» служить хазяїну «Б», «Б» служить хазяїну «В», а «В» служить хазяїну «Г» тощо. Подібним же чином ми бачимо, що друг служить другові, мати служить синові, дружина служить чоловікові, чоловік — дружині тощо. Якщо ми продовжимо розвідку в такому напрямкові, стане очевидним, що в суспільстві живих істот усі без винятку служать кому-небудь. Політик пропонує широкому загалу свій маніфест, аби переконати виборців у своїй здатності служити їм. Тому виборці і віддають йому свої вирішальні голоси, сподіваючись, що він служитиме на користь суспільства. Власник крамниці служить покупцям, ремісник — тому, хто має гроші, промисловець служить сім’ї, сім’я служить державі згідно з вічним прагненням вічної живої істоти. Отже, ми бачимо, що жодна жива істота не вільна від служіння іншим живим істотам, і тому ми можемо з усією певністю підсумувати, що служіння є життєво необхідною потребою живих істот, і що служіння — це вічна релігія живої істоти.

Однак, залежно від місця, часу та обставин людина сповідує різні віри й проголошує себе індусом, мусульманином, християнином, буддистом або прихильником якої-небудь іншої релігії чи секти. Але всі такі означення — не сантана-дгарма. Індус може перемінити свою віру й стати мусульманином, мусульманин може стати індусом або християнин може змінити свою віросповідь й т. ін., але за всіх обставин переміна вірування не впливатиме на вічне призначення людини служити іншим. Індус, мусульманин або християнин завжди служать кому-небудь. Таким чином, сповідувати певне віровчення ще не означає сповідувати свою сантана-дгарму, тобто виконувати свій вічний обов’язок. Сантана-дгарма — це служіння.

Саме служіння зв’язує нас із Верховним Господом. Верховний Господь — це верховний блаженствуючий, а ми, живі істоти, — Його слуги. Нас створено для Його насолоди, і якщо ми поділяємо таку вічну насолоду з Верховним Богом-Особою, ми знаходимо щастя, якого неможливо досягти ніяким іншим способом. Ми не можемо бути щасливі незалежно від Нього, так само, як жодна частина тіла не може бути задоволеною, якщо вона не взаємодіє із шлунком. Таким чином, якщо жива істота не служить Верховному Господеві з чистою трансцендентною любов’ю, вона не може бути щасливою.

В Бгаґавад-ґті не схвалено поклоніння різним напівбогам і служіння їм. Про це сказано у двадцятому вірші сьомої глави.

кмаіс таіс таір хта-джн
прападйанте ’нйа-деват
та та нійамам стгйа
практй нійат свай

«Ті, чий розум захоплено матеріальними бажаннями, віддають себе напівбогам і дотримуються певних правил та приписів поклоніння згідно із своєю власною природою». Тут прямо сказано, що напівбогам, замість Верховного Господа, Кши, поклоняються ті, ким володіє хтивість. Коли ми згадуємо ім’я Кши, то це не означає, що ми вимовляємо якесь сектантське ім’я. «Кша» означає «найвища насолода», і це ім’я вказує на те, що Верховний Господь — вмістилище, скарбниця всієї насолоди. Всі ми жадаємо насолод. нанда майо ’бгйст (Веднта-сӯтра 1.1.12). Живі істоти, як і Господь, наділені свідомістю і вони прагнуть щастя. Господь безмежно щасливий, і якщо живі істоти дійсно бажають справжнього щастя, їм слід приєднатися до Господа, співпрацювати з Ним, а також вступити в близькі стосунки з Господом та Його оточенням.

Господь приходить у цей смертний світ, щоб наочно явити Свої сповнені щастя розваги у Вндвані. Коли Господь р Кша був у Вндвані, то що б Він не робив у гурті Своїх приятелів-пастушків, дівчат-подружок й усіх інших мешканців Вндвани та корів, все було сповнене щастя. Все населення Вндвани не бажало знати нічого, окрім Кши. Господь р Кша Сам відмовив Свого батька Нанду Махрджа поклонятись напівбогові Індрі, бо немає потреби в поклонінні напівбогам. Людям потрібно поклонятись виключно Верховному Господеві, тому що їхньою кінцевою метою є повернутися до Його обителі.

Обитель Господа р Кши описано в шостому вірші п’ятнадцятої глави Бгаґавад-ґти:

на тад бгсайате сӯрйо
на ако на пвака
йад ґатв на нівартанте
тад дгма парама мама

«Ту Мою верховну обитель освітлює не сяйво сонця, не місяць, не вогонь або електрика. І той, хто досягне її, вже ніколи не повернеться до матеріального світу».

У цьому вірші описане вічне духовне небо. Звичайно, ми маємо матеріальне уявлення про небо і коли думаємо про нього, то пов’язуємо його із сонцем, місяцем, зірками тощо, але в даному вірші Господь твердить, що вічне небо не потребує ні сонця, ні місяця, ні вогню чи будь-якого іншого джерела світла, бо духовне небо осяюють промені брахмаджйоті, джерелом яких є Верховний Господь. Ми долаємо величезні труднощі, намагаючись досягти інших планет, але зовсім неважко дізнатися, якою є обитель Верховного Господа. Його обитель іменують Ґолокою. Її чудово описано в Брахма-сагіті (5.37): ґолока ева нівасатй акгілтма-бгӯта. Господь вічно перебуває в Своїй обителі, яку називають Ґолокою, і все ж таки ми можемо наблизитись до Нього і в цьому світі, бо саме на це Він приходить до нас і являє Свою істинну форму, сач- чід-нанда-віґраху. Коли Він являє Свою форму, нам вже не треба губитись у здогадах, який же Він на вигляд. Щоб покласти край вигадкам та припущенням, Він приходить до нас і виявляє Себе таким, яким Він є, — як ймасундара. На жаль, нерозумні люди не сприймають Його всерйоз, бо Він з’являється як один із нас і видає Себе за людську істоту. Але це ще не підстава для того, щоб прирівнювати Господа до людини. Завдяки Своїй всемогутності Він може показати нам Свою істинну форму та проявити Свої ігри, які є точною копією Його розваг, що вічно тривають в Його верховній обителі.

У променистому сяйві духовного неба плаває безліч планет. Вища обитель Кшалока випромінює брахмаджйоті, а нематеріальні планети нанда-майа та чін-майа плавають у цьому сяйві. Господь каже: на тад бгсайате сӯрйо на ако на пвака / йад ґатв на нівартанте тад дгма парама мама. Тому, хто спроможний досягти духовного неба, не треба повертатись назад, до матеріального світу. У матеріальному небі, навіть якщо ми досягнемо вищої планети (Брахмалоки), не кажучи вже про Місяць, ми знайдемо ті ж самі умови життя, а саме: народження, хвороби, старість та смерть. Жодна планета матеріального всесвіту не вільна від цих чотирьох основ матеріального існування.

Живі істоти подорожують з однієї планети на іншу, проте це не означає, що ми можемо потрапити на якусь уподобану нами планету просто за допомогою механічних пристроїв. Якщо ми бажаємо дістатися до якоїсь іншої планети, то на те існує певний спосіб. Про це також згадується: йнті дева-врат девн пітн йнті піт- врат. Нема потреби в механічних пристроях, якщо ми бажаємо здійснити міжпланетну подорож. Ґт наставляє: йнті дева-врат девн. Місяць, Сонце та інші вищі планети складають планетну систему, яка має назву Сварґалоки. Існують планети трьох різних категорій: вищі, середні та нижчі планетні системи. Земля належить до середньої планетної системи. Бгаґавад-ґт пояснює нам, як можна рушити до вищої планетної системи (Девалоки) дуже простим способом: йнті дева-врат девн. Треба лише поклонятись певному напівбогові відповідної планети і таким чином можна потрапити на Місяць, Сонце або будь-яку з планет у вищих сферах.

Але Бгаґавад-ґт не радить нам рушати на якусь з планет матеріального світу, бо якщо ми й потрапимо на найвищу планету Брахмалоку за допомогою якого-небудь механічного пристрою, подорожуючи, можливо, сорок тисяч років (а чи здатний хтось прожити стільки?), ми все ж таки знайдемо там ті ж самі матеріальні турботи: народження, смерть, хвороби та старість. Але той, хто досягає верховної планети Кшалоки або будь-якої іншої планети духовного неба, уникає матеріальних турбот. Серед усіх планет духовного неба є одна верховна планета, яку називають Ґолока Вндвана, вона — одвічна первинна планета в обителі Верховного Бога- Особи, р Кши, вища серед усіх інших планет, як матеріального, так і духовного неба. Всі ці знання викладено в Бгаґавад-ґті, і з її повчань ми можемо довідатись, як покинути матеріальний світ і розпочати істинно блаженне життя в духовному небі.

В п’ятнадцятій главі Бгаґавад-ґти змальовано справжню картину матеріального світу. Там сказано:

ӯрдгва-мӯлам адга-кгам
аваттга прхур авйайам
чгандсі йасйа парні
йас та веда са веда-віт

Матеріальний світ описано тут як дерево, коріння якого росте догори, а гілля — додолу. Всі ми зустрічали дерево з корінням догори: стоячи на березі річки або якої-небудь іншої водойми, можна побачити, що дерева віддзеркалюються у воді догори ногами: коріння спрямоване вгору, а гілля — додолу. Так само матеріальний світ є відображенням світу духовного. Матеріальний світ — лише тінь реальності. Тінь не має ніякої конкретної форми або змісту, вона нетривка, нереальна, але завдяки їй ми можемо зрозуміти, що десь існує реальна субстанція. В пустелі немає води, але міраж підказує, що така річ, як вода, десь існує. В матеріальному світі немає «води», немає щастя, але справжня вода істинного щастя існує там, в духовному світі.

Господь показує нам шлях, яким ми можемо досягти духовного світу (Бґ. 15.5):

нірмна-мох джіта-саґа-дош
адгйтма-нітй вінівтта-км
двандваір вімукт сукга-дукга-саджаір
ґаччгантй амӯг падам авйайа тат

Вічного царства, падам авйайам, може досягти той, хто є нірмна- моха. Що це означає? Ми любимо означення. Ми вганяємо за титулами, такими як «сер» чи «лорд», хтось жадає бути президентом, багатієм, царем чи ще ким-небудь. Доки ми прив’язані до таких означень, доти ми прив’язані й до тіла, тому що всі означення стосуються лише тіла. Але ми не є наше тіло й таке розуміння є першим ступенем духовного усвідомлення. Нас зв’язано трьома ґуами матеріальної природи, але нам треба звільнитись від них шляхом відданого служіння Господу. Якщо ми не схильні віддано служити Господеві, ми не зможемо стати незалежними від ґу матеріальної природи. Означення та прив’язаність зумовлені нашою хтивістю й бажаннями, нашим прагненням панувати над матеріальною природою. Доки ми не відкинемо схильність панувати над матеріальною природою, у нас не буде можливості повернутись до царства Всевишнього, сантана-дгми. До вічного, непідвладного руйнуванню царства Божого може наблизитись лише той, кого не бентежать оманні матеріальні насолоди, хто укріпився в служінні Верховному Господеві. Така людина може легко наблизитись до верховної обителі.

В Бгаґавад-ґті (8.21) також сказано:

авйакто ’кшара ітй уктас
там ху парам ґатім
йа прпйа на нівартанте
тад дгма парама мама

Авйакта означає «непроявлений». Навіть матеріальний світ не проявляється перед нами у всій його повноті. Наші чуття настільки недосконалі, що ми навіть не можемо побачити всіх зірок нашого матеріального всесвіту. Ми маємо змогу отримати докладну інформацію про всі планети з ведичної літератури і ми можемо вірити або не вірити їй. У ведичній літературі, особливо в рмад-Бгґаватам, описано всі значні матеріальні планети, а духовний світ, що перебуває поза матеріальним небом, змальований як авйакта, непроявлений. Треба пристрасно бажати увійти в трансцендентне царство, адже, досягнувши його, жива істота вже не мусить повертатися до матеріального світу.

Далі можна поставити питання, яким шляхом можна досягнути обителі Верховного Господа. Восьма глава містить відповідь на це. Там сказано:

анта-кле ча мм ева
смаран муктв калеварам
йа прайті са мад-бгва
йті нстй атра саайа

«Кожний, хто наприкінці життя, тої миті, коли покидає тіло, думає лише про Мене, той одразу ж потрапляє до Моєї обителі, — в цьому немає сумніву» (Бґ. 8.5). Той, хто думає про Кшу в момент смерті, йде до Кши. Слід тримати у своїй пам’яті образ Кши; неодмінно досягне духовного царства той, хто, покидаючи тіло, згадує Його образ. Мад-бгвам стосується вищої природи Верховної Істоти. Верховна Істота — це сач-чід-нанда-віґраха — тобто Його форма вічна, сповнена знання і блаженства. Наше теперішнє тіло не є сач-чід-нанда. Воно не сат, воно — асат, тобто не вічне, а тлінне. Воно не чіт, сповнене знання, воно — повне невігластва. Ми нічого не знаємо про духовне царство, ми навіть не маємо досконалого знання про матеріальний світ, в якому є так багато невідомого нам. Так, наше тіло є нірнанда: замість того, щоб бути сповненим блаженства, воно сповнене страждань. Усі страждання, яких ми зазнаємо в матеріальному світі, виникають через тіло, але той, хто, залишаючи тіло, думає про Господа Кшу, Верховного Бога-Особу, одразу ж досягає тіла сач-чід-нанда.

Шлях виходу з тіла та отримання нового тіла в матеріальному світі також впорядковано. Людина вмирає тоді, коли вже вирішено, яку форму тіла вона дістане в наступному житті. Приймає рішення не сама жива істота, а вищі судді. Згідно з нашою діяльністю в цьому житті ми або піднімаємося вище, або скочуємось униз. Наше життя — це підготовка до життя майбутнього. Тому, якщо ми зможемо в цьому житті підготувати своє повернення в царство Боже, тоді, без сумніву, покинувши матеріальне тіло, ми одержимо тіло духовне, таке, як у Господа.

Як вже було з’ясовано, існують різні типи трансценденталістів: брахма-вд, парамтм-вд і бгакти, віддані. Також було вказано, що в брахмаджйоті (духовному небі) існує безліч духовних планет. Таких планет набагато більше, ніж усіх планет матеріального світу. Матеріальний світ становить приблизно лише одну четверту частину всього творіння (екена стгіто джаґат). У цьому матеріальному відсікові існують мільйони й мільярди світів із трильйонами планет і сонць, зірок та місяців. Але все матеріальне творіння — це лише фраґмент усього створеного світу, більшу частину якого складає духовне небо. Той, хто бажає злитися з буттям Верховного Брахмана, миттю переміщується в брахмаджйоті Верховного Господа і таким чином досягає духовного неба. Відданий, який бажає насолоджуватись спілкуванням з Господом, потрапляє на планети Ваікуги, яких є незчисленна кількість, і Верховний Господь у Своїх повновладних експансіях Нрйаи з чотирма руками й під різними іменами, такими, як Прадйумна, Аніруддга, Ґовінда тощо, дарує йому Своє товариство. Отже, в кінці свого життя трансценденталісти думають або про брахмаджйоті, або про Парамтму, або ж про Верховного Бога-Особу, р Кшу. У всіх цих випадках вони досягають духовного неба, однак, лише відданий, той, хто перебуває в особистісних стосунках з Верховним Господом, вступає на планети Ваікуги, або на планету Ґолока Вндвана. Далі Господь додає, що в цьому «немає сумніву». Треба твердо вірити в це. Ми не повинні відкидати те, що виходить за межі нашої уяви; наше ставлення до цього має бути таким, як у Арджуни: «Я вірю всьому, що Ти сказав». Отже, коли Кша запевняє, що будь-хто може досягнути духовного неба, якщо в момент смерті думатиме про Господа як про Брахмана, або Парамтму, або Бога-Особу, то в цьому не повинно бути ніякого сумніву. Не можна не вірити словам Кши.

В Бгаґавад-ґті (8.6) також роз’яснюється загальний принцип, керуючись яким, можна досягти духовного царства, просто пам’ятаючи про Всевишнього під час смерті:

йа йа впі смаран бгва
тйаджатй анте калеварам
та там еваіті каунтейа
сад тад-бгва-бгвіта

«Про який стан існування людина згадує під час виходу з тіла, того стану вона і досягне неодмінно в наступному житті». Ми насамперед повинні з’ясувати зараз, що матеріальна природа — це вияв однієї з енерґій Верховного Господа. У Вішу Пурі (6.7.61) описано всю сукупність енерґій Верховного Господа:

вішу-акті пар прокт
кшетра-джкгй татг пар
авідй-карма-саджнй
ттй актір ішйате

Верховний Господь володіє незліченними різноманітними енерґіями, які перебувають поза нашим розумінням; однак, видатні освічені мудреці, або звільнені душі, дослідили ці енерґії й угрупували їх у три основні категорії. Всі енерґії є вішу-акті, тобто вони є різними потенціями Господа Вішу. Перша енерґія — пар, трансцендентна. Живі істоти також належать до вищої енерґії, як це вже пояснювалось. Інші, матеріальні, енерґії перебувають у ґуі невігластва. В момент смерті ми можемо або залишитися під впливом нижчої енерґії матеріального світу, або перенестись у світ духовний, де діє вища енерґія. Бгаґавад-ґт з цього приводу каже (8.6):

йа йа впі смаран бгва
тйаджатй анте калеварам
та там еваіті каунтейа
сад тад-бгва-бгвіта

«Про який стан існування людина згадує під час виходу з тіла, того стану вона і досягає неодмінно в наступному житті».

Звичайна річ, на протязі життя ми звикли мислити в межах матеріальної енерґії, але нам властиво розмірковувати і про духовні речі. Яким же чином ми можемо перенести свої думки з матеріальної енерґії на духовну? Існує стільки літератури, що наповнює наші думки матеріальною енерґією: газети, журнали, романи тощо. На сьогодняшній день подібна література поглинає всі наші думки, але в наших інтересах звернути їх на літературу ведичну. Щоб надати нам такої змоги, великі мудреці створили багато таких шедеврів ведичної літератури, як, наприклад, Пури. Пури — не вигадка, вони містять історичні факти. В Чаітанйа-чарітмті (Мадгйа 20.122) надибуємо такого вірша:

мй-муґдга джвера нхі свата кша-джна
джвере кпйа каіл кша веда-пура

Забудькуваті живі істоти, або обумовлені душі, втратили свій зв’язок з Верховним Господом і заглибились у думки про матеріальну діяльність. Саме на те, щоб спрямувати їхню розумову енерґію до духовного неба, Кша-дваіпйана Вйса створив стільки пам’ятників ведичної літератури. Передусім, він розділив Веди на чотири частини, потім він пояснив їх у Пураах, а для менш розвинутих людей він написав Махбграту, частиною якої і є Бгаґавад-ґт. Далі всю ведичну літературу було узагальнено у Веднта-сӯтрі і, щоб її могли зрозуміти прийдешні покоління, він написав доступний коментар до Веднта-сӯтри під назвою рмад-Бгґаватам. В наших інтересах уподобати читання ведичної літератури. Так само, як матеріалісти скеровують свій розум на читання газет, журналів та безлічі іншої матеріалістичної літератури, ми повинні зосередитись на читанні творів, що їх дав нам Вйсадева: таким способом ми зможемо пам’ятати про Верховного Господа під час смерті. Це єдиний шлях, що запропонований Господом, і він обов’язково приведе до місця призначення: «В цьому немає сумніву».

тасмт сарвешу клешу
мм анусмара йудгйа ча
майй арпіта-мано-буддгір
мм еваішйасй асаайа

«Тому, Арджуно, ти повинен завжди пам’ятати про Мене в образі Кши й водночас виконувати свій обов’язок кшатрійі, тобто воювати. Присвятивши Мені всі свої дії і зосередивши на Мені свій розум та інтелект, ти, без сумніву, прийдеш до Мене» (Бґ. 8.7).

Кша не пропонує Арджуні просто пам’ятати Його й залишити свої справи. Ні, Господь ніколи не пропонує чогось нездійсненного. В матеріальному світі кожний мусить працювати, щоб підтримувати тіло. Людське суспільство, згідно з діяльністю, яку виконують люди, поділено на чотири соціальні класи: брхмаи, кшатрійі, ваійі та ӯдри. Клас брхма, або клас інтеліґенції, виконує одну діяльність, кшатрійі, або адміністративний клас — іншу, клас торговців і клас робітників також виконують свої певні обов’язки. У людському суспільстві можна бути робітником, торговцем, адміністратором, землеробом або навіть літератором, ученим чи богословом, тобто належати до найвищого класу, та все ж таки кожен мусить працювати, щоб підтримувати своє існування. Тому Господь каже Арджуні, що не треба відмовлятись од роботи, але, продовжуючи свою діяльність, йому слід завжди пам’ятати про Кшу (мм анусмара). Якщо він не думатиме постійно про Кшу під час боротьби за існування, то він не зможе також згадати Кшу в момент смерті. Господь Чаітанйа радить те ж саме. Він каже: кртанйа сад харі — «треба завжди оспівувати Господні імена». Імена Господа і Сам Господь — абсолютно невідмінні. Таким чином, настанова Кши Арджуні «пам’ятай про Мене» і вказівка Господа Чаітанйі «завжди виспівуйте імена Господа Кши» — також є одне й те ж саме. Тут немає різниці, тому що Кша та імена Кши неподільно зв’язані. В абсолютному розумінні немає різниці між об’єктом та поняттям про нього. Тому ми повинні завжди, двадцять чотири години на добу, оспівувати Його імена й упорядкувати своє життя таким чином, щоб повсякчас мати можливість пам’ятати про Нього.

Як же це здійснити? чрйі наводять приклад: якщо заміжня жінка захопилася іншим чоловіком, або якщо чоловік відчуває потяг до іншої жінки, а не до своєї дружини, то така прихильність буває дуже сильною, такою, що людина, яка відчуває її, завжди думає про предмет свого кохання. Жінка, яка думає про свого коханого, весь час уявляє собі зустріч з ним, навіть тоді, коли виконує свої домашні обов’язки. Насправді вона виконує їх ще краще, щоб чоловік не запідозрив її пристрасті. Так само, ми повинні завжди думати про вищого коханого, р Кшу, й водночас якнайкраще виконувати свої матеріальні обов’язки. Для цього необхідне сильне почуття любові: якщо ми відчуваємо сильну любов до Верховного Господа, тоді ми зможемо виконувати свої обов’язки й водночас пам’ятати про Нього. Але таке почуття любові треба розвивати. Арджуна, наприклад, завжди думав про Кшу, він був постійним супутником Кши, й водночас він був воїном. Кша не запропонував йому покинути поле бою й податись до лісу, щоб медитувати там. Коли Господь Кша описав систему йоґи, Арджуна признався, що йому несила оволодіти нею:

арджуна увча

йо ’йа йоґас твай прокта
смйена мадгусӯдана
етасйха на паймі
сачалатвт стгіті стгірм

«Арджуна сказав: «О Мадгусӯдана, система йоґи, яку Ти стисло описав, здається мені непосильною й нездійсненною, бо розум мій — неспокійний і хиткий» (Бґ. 6.33).

Але Господь каже:

йоґінм апі сарвеш
мад-ґатеннтартман
раддгвн бгаджате йо м
са ме йуктатамо мата

«З усіх йоґів, той, хто з цілковитою вірою завжди перебуває в Мені, завжди пам’ятає про Мене в своєму серці і служить Мені з трансцендентною любов’ю та відданістю, той найтісніше поєднаний зі Мною через йоґу і є самим досконалим. Така Моя думка» (Бґ. 6.47). Таким чином, той, хто завжди пам’ятає про Верховного Господа — той є водночас найвидатніший йоґ, найвищий джн й найвидатніший відданий. Далі Господь каже, що Арджуна, як кшатрійа, не може відмовитися від бою, однак, якщо він битиметься, пам’ятаючи про Кшу, тоді він буде спроможний згадати Його в момент смерті. Але треба беззастережно віддатися трансцендентному любовному служінню Господеві.

Насправді ми виконуємо якусь діяльність за допомогою нашого розуму та інтелекту, а не тіла. Отже, якщо розум та інтелект завжди занурені в роздуми про Верховного Господа, природно, що чуття також буде залучено до служіння Йому. Зовнішньо, можливо, чуттєва діяльність залишатиметься такою ж самою, але свідомість зміниться. Бгаґавад-ґт вчить нас, як зосередити розум та інтелект на роздумах про Господа. Таке заглиблення дасть змогу перенестись до Господнього царства. Якщо розум служить Кші, то чуття природним чином залучаються до служіння Йому. Це — мистецтво і це — тайна Бгаґавад-ґти: цілковите заглиблення в думки про р Кшу.

Сучасна людина витратила стільки часу й зусиль, аби досягти Місяця, але вона зовсім не дбає про те, щоб піднестись духовно. Якщо у когось попереду ще якихось п’ятдесят років, він повинен впродовж цього недовгого терміну часу розвивати здатність пам’ятати про Верховного Бога-Особу. Віддане служіння полягає у:

раваа кртана вішо
смараа пда-севанам
арчана вандана дсйа
сакгйам тма-ніведанам

рмад-Бгґаватам 7.5.23.

Дев’ять способів усвідомлення Бога, найлегшим з яких є раваам, тобто слухання Бгаґавад-ґти з уст особи, яка усвідомила себе, спрямовують думки людини до Верховної Істоти. Завдяки цьому вона завжди пам’ятатиме про Верховного Господа (нічала), що надасть їй можливості одразу ж по смерті отримати духовне тіло, придатне для спілкування з Верховним Господом.

Далі Господь каже:

абгйса-йоґа-йуктена
четас ннйа-ґмін
парама пуруша дівйа
йті пртгнучінтайан

«Той, хто завжди розмірковує про Мене як про Верховного Бога-Особу, зосереджуючи на Мені свій розум, і не збочує з цього шляху, той, о Арджуно, безсумнівно прийде до Мене» (Бґ. 8.8).

Шлях цей не дуже важкий, однак, щоб іти ним, слід обрати досвідченого провідника. Тад-віджнртга са ґурум евбгіґаччгет — «треба підійти до того, хто вже практикує бгакті-йоґу». Розум завжди блукає з одного предмету на інший, тому необхідно виховувати в ньому здатність зосереджуватись на образі Верховного Господа р Кши або на звукові Його імені. За своєю природою розум неспокійний і стрибає в різних напрямках, але він може віднайти спокій в звуковій вібрації Кши. Отже, треба медитувати на парама пурушам, Верховного Бога-Особу, який перебуває в Своєму духовному царстві, в духовному небі, і таким чином досягти Його. Шляхи й засоби остаточного духовного усвідомлення та досягнення кінцевої мети сформульовано в Бгаґавад-ґті, і двері до цього знання відчинено для всіх. Кожен може увійти. Всі люди, будь-яких суспільних класів, можуть наблизитись до Господа Кши, бо слухати й думати про Нього може кожний.

Далі Господь каже (Бґ 9.32 – 33):

м хі пртга вйапрітйа
йе ’пі сйу ппа-йонайа
стрійо ваійс татг ӯдрс
те ’пі йнті пар ґатім

кі пунар брхма пуй
бгакт рджаршайас татг
анітйам асукга локам
іма прпйа бгаджасва мм

Тут Господь каже, що торговець, розпутна жінка, чорнороб і навіть ті людські істоти, що перебувають у найнижчих станах життя, можуть наблизитись до Верховного. Для цього не обов’язково потрібний високорозвинений інтелект. Суть у тому, що кожен, хто приймає засади бгакті-йоґи і визнає Верховного Господа за найвище благо, за найвищу кінцеву мету свого життя — може наблизитись до Господа в духовному небі. Якщо людина засвоїть принципи, сповіщені в Бгаґавад-ґті, вона зможе зробити своє життя досконалим і навіки вирішити всі проблеми існування. В цьому — сенс та сутність усієї Бгаґавад-ґти.

На закінчення підкреслимо, що Бгаґавад-ґт — духовний твір, і читати її слід дуже уважно. Ґт-страм іда пуйа йа пагет прайата пумн — «твердо дотримуючись всіх приписів Бгаґавад- ґти, можна звільнитись від усіх життєвих страждань та тривог». Бгайа-окді-варджіта — «людина звільниться від усякого страху, і її наступне життя буде духовним» (Ґт-мхтмйа 1).

У цьому є ще й інша перевага:

ґтдгййана-ласйа
прйама-парасйа ча
наіва санті хі ппні
пӯрва-джанма-ктні ча

«Якщо людина серйозно й з щирим почуттям читає Бгаґавад-ґту, тоді з Господньої ласки наслідки її минулих гріховних вчинків не впливатимуть на неї». В останній частині Бгаґавад-ґти (18.66). Господь р Кша сповіщає всім:

сарва-дгармн парітйаджйа
мм ека араа враджа
аха тв сарва-ппебгйо
мокшайішймі м уча

«Облиш всі форми релігії і просто віддайся Мені, — Я врятую тебе від усіх наслідків гріху. Не бійся нічого». Таким чином, Господь перебирає на себе всю відповідальність за того, хто віддається Йому й ґарантує такій людині безпеку від усіх зворотніх наслідків гріховних дій.

мала-нірмочана пус
джала-снна діне діне
сакд ґтмта-снна
сасра-мала-нанам

«Людина може щодня очищати себе, обмиваючись водою, але якщо вона лише раз омилась в священних водах Ґанґи Бгаґавад-ґти — для такої людини бруд матеріального життя більше не існує». (Ґт-мхтмйа 3)

ґт су–ґт картавй
кім анйаі стра-вістараі
й сайа падманбгасйа
мукга-падмд вініст

Бгаґавад-ґту повідав Верховний Бог-Особа, і тому нема потреби читати ще які-небудь ведичні твори. Треба тільки уважно й реґулярно слухати й читати Бгаґавад-ґту. За нашої доби люди настільки заклопотані світською діяльністю, що їм не під силу прочитати всі твори ведичної літератури. Але в цьому й немає необхідності. Однієї книги, Бгаґавад-ґти, цілком достатньо, тому що вона є суттю ведичної літератури, і особливо тому, що її повідав Верховний Бог-Особа (Ґт-мхтмйа 4).

Як сказано:

бгратмта-сарвасва
вішу-вактрд віністам
ґт-ґаґодака птв
пунар джанма на відйате

«Той, хто п’є воду з Ґанґи, знаходить визволення, що ж тоді казати про того, хто п’є нектар Бгаґавад-ґти? Бгаґавад-ґту — нектарну есенцію Махбграти — повідав Сам Господь Кша, одвічний Вішу» (Ґт-мхтмйа 5). Бгаґавад-ґт виходить з уст Верховного Бога-Особи, тоді як Ґанґа, кажуть, бере початок біля Його лотосоподібних стіп. Звісно, нема різниці між устами та стопами Верховного Господа, але, безсторонньо розцінюючи, можна зрозуміти, що Бгаґавад-ґт має силу більшу, ніж навіть води Ґанґи.

сарвопанішадо ґво
доґдг ґопла-нандана
пртго ватса су-дгр бгокт
дуґдга ґтмта махат

«Ця Ґтопанішада, або Бгаґавад-ґт, що є суттю всіх Упанішад, — як та корова, що її доїть Господь Кша, уславлений як пастушок. Арджуна ж — як те теля, й хай п’ють нектарне молоко Бгаґавад-ґти вчені мудреці та чисті віддані». (Ґт-мхтмйа 6)

ека стра девак-путра-ґтам
еко дево девак-путра ева
еко мантрас тасйа нмні йні
кармпй ека тасйа девасйа сев

Ґт-мхтмйа 7.

За наших часів людина прагне мати одне Святе Письмо, одного Бога, одну релігію, одне певне заняття. Ека стра девак- путра-ґтам — тож хай і буде лише одне Писання, спільне Святе Письмо для всього світу, Бгаґавад-ґт. Еко дево девак-путра ева — хай буде єдиний Бог для всього світу — р Кша. Еко мантрас тасйа нмні — і єдиний гімн, єдина мантра, єдина молитва — оспівування Його імен: Харе Кша, Харе Кша, Кша Кша, Харе Харе / Харе Рма, Харе Рма, Рма Рма, Харе Харе. Кармпй ека тасйа девасйа сев — і завжди хай буде лише одне заняття — служити Верховному Богові-Особі.


ЛАНКИ ЛАНЦЮГА УЧНІВСЬКОЇ
ПОСЛІДОВНОСТІ

Ева парампар-прптам іма рджаршайо віду (Бґ. 4.2). Бгаґавад-ґт передавалась якою вона є від вчителя до учня в такій послідовності: 

1. Кша
2. Брахм
3. Нрада
4. Вйса
5. Мадгва
6. Падманбга
7. Нхарі
8. Мдгава
9. Акшобгйа
10. Джайа Тртга
11. Джнасіндгу
12. Дайнідгі
13. Відйнідгі
14. Рджендра
15. Джайадгарма
16. Пурушоттама
17. Брахмайа Тртга
18. Вйса Тртга
19. Лакшмпаті
20. Мдгавендра Пур
21. вара Пур (Нітйнанда, Адваіта)
22. Господь Чаітанйа
23. Рӯпа (Сварӯпа, Сантана)
24. Раґгунтга, Джва
25. Кшадса
26. Нароттама
27. Вівантга
28. (Баладева), Джаґаннтга
29. Бгактівінода
30. Ґауракіора
31. Бгактісіддгнта Сарасват
32. А.Ч. Бгактіведанта Свамі Прабгупда

« Previous Next »