РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ

У Вріндавані тільки й мови було, що за Крішну, як Він поглинув полум’я лісової пожежі, та за Балараму, як Він убив Праламбасуру. Пастухи оповіли за ці дивовижні події дружинам і всім навколо, і всі були вкрай здивовані. Вирішили, що Крішна й Баларама — півбоги, які ласкаво прийшли у Вріндавану, щоб стати їхніми дітьми.

Настав дощовий сезон. Коли в Індії безжальну літню спеку заступає дощова пора, все живе невимовно радіє. Небо набігає хмарами, ховаючи сонце й місяць, а люди радіють тим хмарам, що ось-ось проллються на землю дощем. Як літу кінець, настає дощовий сезон, який вважають життєдайним джерелом усього живого. В небі гуркоче, часами спалахують блискавиці, і це дарує людському серцеві втіху.
 

Ознаки дощового сезону дасться порівняти до ознак живих істот, яких вкривають три ґуни матеріальної природи. Безкрає небо подібне до Верховного Брахмана. Крихітні живі істоти — то наче захмарене небо, тобто Брахман, вкритий трьома ґунами матеріальної природи. Відначально все суще є невід’ємна частка Брахмана. Хмара не може вкрити Верховного Брахмана, тобто безкрайого неба, але вона може вкрити певну його частину. В «Бгаґавад-ґіті» сказано: живі істоти є невід’ємні частки Верховного Бога-Особи. Але вони становлять тільки незначну частину Верховного Господа. Цю частину вкрито ґунами матеріальної природи, і тому живі істоти перебувають в матеріальному світі. Брахмаджйоті, духовне сяйво, наче сонячне світло. В сонячнім світлі є безліч осяйних корпускул, і так само в брахмаджйоті є безліч крихітних часток Верховного Бога-Особи. З того безконечного поширення Верховного Господа у формі крихітних Його часток деякі є вкриті матеріальною природою, перебуваючи під її орудою, а решта вільні.
 

Сонце висотує воду з землі, і та вода збирається у хмари. Протягом восьми місяців сонце випаровує з різних місць поверхні планети воду, і з тої води постають хмари, які проливаються водою, коли виникає потреба. Так уряд збирає з громадян різні податки, що їх громадяни можуть сплачувати від прибутків з різної матеріальної діяльности: сільського господарства, торгівлі, промисловости. Податки уряд збирає у формі прибуткового й збутнього податку. То наче сонце: п’є воду з землі, а як земля спрагнеться, саме збирає воду у хмари й жене їх по всій планеті. Так само податки, що їх зібрав уряд, мають повертатися до людей — йти на просвіту, благоустрій, санітарну службу тощо. Для доброго уряду то річ надзвичайної ваги. Урядові слід збирати податки не для того, щоб потім викидати гроші на вітер, а задля загальної користи. Податки збирають задля добра громади.
 

Під час дощового сезону скрізь дмуть сильні вітри і женуть від одного місця до іншого хмари, що розподіляють воду. Коли після літа вода конче потрібна, хмари стають наче той багатій, що в разі потреби до решти роздає гроші, не шкодуючи вичерпати своєї казни. Так і хмари роздають воду по всій поверхні землі, не лишаючи собі й краплини.
 

Сказано, що коли Махараджа Дашаратга, батько Господа Рамачандри, бився з ворогом, він був наче господар, що виполює бур’яни й викорчовує зайві дерева. А коли люди потребували грошей, він роздавав їх достоту як хмара, що проливає воду. Хмари постачають воду, як ото щедра людина роздає все, що має. Хмари віддають стільки води, що зрошені навіть скелі й гори, океани й моря, хоча води не потребують. То наче щедра на милостиню людина відкриває свою скарбницю для всіх — і для тих, хто справді не має грошей, і для тих, хто має. Так обдаровує всіх той, хто має велике серце.
 

Перед дощовим сезоном земля стає майже повністю висилена й виглядає вбогою. А коли впаде дощ, вона починає зеленіти різноманітною рослинністю і виглядає здоровою і повною сили. Це можна порівняти до людини, що виконує аскезу задля того, щоб здійснилось якесь її матеріальне бажання. Після дощового сезону земля розквітає, наче людина, матеріальні бажання якої виповнилися. Коли країна під кормигою небажаного уряду, трапляється, певні групи людей і окремі особи накладають на себе суворі покути й аскези, щоб перебрати владу до своїх рук, а, досягнувши свого, винагороджують себе щедрою платнею і починають процвітати. Це також нагадує розквіт землі в дощовий сезон. Проте вдаватись до суворих аскез і покут слід лише заради того, щоб досягнути духовного щастя. «Шрімад-Бгаґаватам» радить вдаватись до тапас’ї, чи покути, єдино задля того, щоб усвідомити Верховного Господа. Аскеза у відданім служінні повертає людину до духовного життя, і той, хто живе духовним життям, насолоджується безкраїм духовним блаженством. Однак, сказано у «Бгаґавад-ґіті», той, хто вдається до аскез і покут задля певного матеріального зиску, є менш розумний, бо прагне наслідків нетривких і тимчасових.
 

У темні вечори під час дощового сезону у верховітті дерев снуються й виблискують міріади світляків, наче крихітні світельця, а небесних світил — зірок і місяця — не видно. Так само за доби Калі чітко бачимо постаті негідників і людей, які в Бога не вірять, а тимчасом ті, хто насправді живе згідно з ведичними засадами і прагне духовного звільнення, взагалі непомітні. Для живих істот ця епоха, Калі-юґа, наче пора, коли небо цілком затягнуте хмарами. Поступ цивілізації спрямований на досягнення лише матеріальних цілей, і через це справжнє знання вкрите. Дешевих умоглядних мислителів, атеїстів і винахідників псевдорелігійних систем з’являється без ліку, наче тих світляків, а ті, хто суворо дотримується ведичних засад і живе за настановами писань, за хмарами цієї доби непомітні. Людям треба вчитися жити при світлі правдивих небесних світил — сонця, місяця та зірок, а не вдовольнятися убогим світлом від світляків. Насправді розвиднити ніч світляки не на силі. Часом проте і в дощовий сезон буває чисте небо, і тоді видно місяць і зорі або сонце — так навіть у Калі-юґу є просвітки. Таким просвітком є ведичний рух Господа Чайтан’ї, що поширює спів Харе Крішна мантри. Хто серйозно прагне віднайти справжнє світло, хай замість того, щоб шукати світла у спекулятивних мислителів та атеїстів, приєднується до цього руху.
 

Після першої зливи, коли у хмарах гуркочуть громи, всі жаби починають кумкати, ніби учні в класі всі разом беруться читати вголос свої підручники. Звичайно учні мають вставати удосвіта. Прокидаються вони звичайно не самі, а коли їх будить дзвін, в який дзвонять у храмі чи у просвітньому закладі. Учні хутко схоплюються, бо такий наказ духовного вчителя, а коли завершують виконувати свої ранкові обов’язки, сідають штудіювати Веди або рецитувати ведичні мантри. В темряві Калі-юґи всі сплять — та приходить великий ачар’я, і на самий його заклик усі беруться вивчати Веди і здобувати справжнє знання.

Протягом дощового сезону вода заповнює безліч ставочків, озерець і струмків, проте решта року води в них немає. Так само сухі є матеріалісти, але подеколи, здається, буяють пишним квітом — як мають добру посаду, дім, діти чи якийсь рахунок у банку. Та минає трохи часу, і вони «висихають», наче ті струмочки й ставки. Поет Від’япаті казав, що друзі, родина, діти й дружина дарують певну насолоду, проте та насолода — наче краплина води в пустелі. Кожен в світі прагне щастя, і кожен в пустелі марить водою. Якщо в пустелі буде крапля води, то хоча це, звичайно, вода, користи з неї майже ніякої. І в матеріалістичному житті ми шукаємо океану щастя, але в суспільстві, друзях і світському коханні знаходимо тільки краплю. Ми ніколи не буваємо задоволені, як у посуху в отих струмочках, озерцях і ставках ніколи не буває води.

Від дощу трава, дерева й вся рослинність стають яскраво-зелені, а ще часом траву вкривають безліч червоних комах, і коли на тому червоно-зеленому тлі з’являються схожі на парасолі гриби, все стає невпізнанне, наче людина, що забагатіла в один день. Селянин щасливий, бачачи, що збіжжя вродило рясно. Але капіталістів, не свідомих, що все під орудою надприродної сили, це навпаки засмучує, бо вони бояться невигідних для них цін. В деяких країнах капіталісти, що в уряді, накладають на фермерів обмеження, скільки вирощувати зерна. Тим капіталістам невтямки, що все зерно постачає Верховний Бог-Особа. Згідно з ведичною настановою, еко бахӯн йо відадгті кмн: Верховний Бог-Особа підтримує творіння, а отже, це Він влаштовує, щоб живі істоти мали все потрібне. Хоч як збільшується кількість населення, нагодувати всіх — то справа Верховного Господа. Проте атеїстам і решті негідників не до вподоби, що вирощують багато збіжжя, надто коли це загрожує їхньому бізнесу.
 

Під час дощового сезону всі живі істоти на землі, у воді й у небі ніби наново народжуються на світ — достоту як ті, хто розпочав трансцендентне любовне служіння Господеві. Наочне свідоцтво тому — наші учні, члени Міжнародного товариства свідомости Крішни. Перед тим як стати нашими учнями, вони виглядали брудними, хоча від природи були гарні. Нічого не знавши за свідомість Крішни, вони видавалися брудними й жалюгідними. Проте як вони прийшли до свідомости Крішни, здоров’я їхнє поліпшилось, а тим що вони наслідують правила і приписи, то їхні тіла просто сяють. Вдягнені у шафран, з тілакою на чолі, вервиця в руках і низка намистин на шиї, вони ніби щойно зійшли з Вайкунтги.
 

В дощовий сезон у річках повно води, і коли вони, бурхливі, впадають в моря та океани, здається, що океан стає неспокійний. І так само не дуже вивищену духовно людину, яка взялась виконувати містичну йоґу, непокоїть статевий потяг. Проте великі гори навіть під найсильнішими дощами стоять непорушно, і так само той, хто зробив значний поступ у свідомості Крішни, вже не губиться навіть серед найбільших труднощів, бо високодуховна людина приймає будь-які несприятливі життєві умови як Господню милість і тому гідна увійти в духовне царство.
 

В дощовий сезон деякими дорогами користуються рідко, і вони заростають високою травою. Це як брахмана, котрому не в звичай вивчати Веди й виконувати очисні обряди, які Веди приписують: він поростає високою травою майі. Геть забувши за своє відначальне становище, він вже не пам’ятає, що є вічний слуга Верховного Бога-Особи. Людина, яка заблукала у високій після дощів траві майі, ототожнює себе з утвором майі й впокоряється ілюзії, забуваючи за духовне життя.
 

Дощової пори блискавка спалахує в якійсь одній купі хмар, а за мить десь в інших хмарах. Це порівнюють до хтивої жінки, яка нездатна зосередити розум на одному чоловікові. Хмара ж — то наче людина з піднесеними якостями. Так само, як хмара, вона обдаровує й підтримує багато живих створінь, як ото родину або численних працівників фірми. На жаль, дружина, пішовши від такого піднесеного чоловіка, може зіпсувати все його життя. Коли чоловіка спіткає лихо, гине ціла родина: розсіюються світами діти, занепадає діло — відбиток кладеться на все. Тому приписи вказують, щоб жінка, якщо вона прагне поступу у свідомості Крішни, мирно жила з чоловіком, і щоб подружжя не розлучалося ні за яких обставин. Чоловік і дружина не повинні нестримно віддаватись статевим втіхам, їм слід зосереджувати розум на свідомості Крішни. Завдяки цьому їхнє життя буде щасливе. Зрештою в матеріальному світі чоловік потребує жінки, жінка — чоловіка. Поєднавшись, вони мають мирно жити в свідомості Крішни і не бути наче та невірна блискавка, що її спалах зараз в одній хмарі, а за мить уже в іншій.
 

Інколи на додачу до громового гуркоту в хмарах на небі з’являється веселка, наче лук без тятиви. Лук зігнутий, бо має нап’яту через два кінці тятиву. Веселка чудово вигинається в небі без ніякої тятиви. Так само і Верховний Бог-Особа, зійшовши у матеріальний світ, видається звичайною людиною, проте матеріальні умови Його не зв’язують. У «Бгаґавад-ґіті» Господь каже, що Він з’являється силою Своєї внутрішньої енерґії, що вільна від пут зовнішньої енерґії. Там, де для пересічного створіння рабство, для Бога-Особи свобода.

В дощовий сезон місяць вкритий хмарами, але часами він проглядає. Іноді видається, що місяць рухається разом з хмарами, але насправді місяць нерухомий — то хмари, рухаючись, створюють враження, що місяць теж рухається. Так само в того, хто ототожнює себе з мінливим матеріальним світом, ілюзія вкриває справжнє духовне сяйво, і перебіг матеріальної діяльности йому видається рухом крізь різні сфери життя. Причина того — оманне его, що розмежовує духовне й матеріальне існування, як ото рухлива хмара є межою між місячним світлом і темрявою.

Коли в дощовий сезон на небі з’являється перша хмара, павичі на радощах починають танцювати. Так само якщо людям, які натерпілися в матеріалістичному житті, пощастить спілкуватися з тими, хто виконує любовне віддане служіння Господеві, вони стають просвітлені й радісні і танцюють, наче павичі. Ми бачили те на власні очі: перед тим, як прийти в свідомість Крішни, більшість наших учнів були сухі й похмурі, але, зустрівшись з відданими, вони тепер танцюють, як радісні павичі.
 

П’ючи з землі воду, вся рослинність починає буяти. Так, виконуючи аскези, людина стає суха, а коли аскеза завершена і настає час отримувати наслідки, людина починає насолоджуватись життям, задовольняючи чуття в родині, суспільстві, любові, домі та інших таких речах. Часто можна бачити, як лелеки й чаплі цілий день блукають берегами озер і річок незважаючи на болото, бруд і колючки. Так само домогосподарі без свідомости Крішни постійно блукають матеріальним життям попри всі турботи. В сімейному житті, так само як і в будь-якому іншому, без свідомости Крішни бути щасливим неможливо. Шріла Нароттама даса Тгакура молиться, щоб завжди мати товариство тих, — домогосподарі вони чи зреченики — хто виконує трансцендентне любовне служіння Господеві і безнастанно промовляє святе ім’я Господа Чайтан’ї. До матеріаліста світ повертається ворожим боком, натомість для того, хто в свідомості Крішни, всі обставини наче самі по собі складаються щасливо.
 

Трапляється, важкі зливи руйнують загорожі, якими зазвичай обводять поля. Так само руйнує «загорожі», які встановлюють ведичні настанови, брехлива атеїстична пропаганда в добу Калі. Люди поступово деґрадують і стають безбожниками. В дощовий сезон вітер скрізь жене хмари, і вони проливають воду, що їй все радіє, як нектару. Якщо брахмани, живучи за Ведами, надихають багатих людей — царів і громаду торговців робити пожертви на великі жертвопринесення, такий розподіл багатств також як той нектар. Суспільство поділене на чотири стани (а саме: на брахманів, кшатрій, вайшій й шудр) для того, щоб люди мирно жили й співпрацювали. Таке можливо за умови, що всіх скеровують досвідчені ведичні брахмани, які відправляють жертвопринесення й справедливо розподіляють багатства.
 

Від дощів ліс Вріндавана покращав, у ньому з’явилось рясно стиглих плодів і ягід — фініків, манґо, ожини. Господь Крішна, Верховний Бог-Особа, Його друзі та Господь Баларама пішли до лісу насолодитись новою порою року. Корови від молодої трави набралися сили, їхні вим’я обважніли від молока. Коли Господь Крішна гукав на них за йменням, корови, чуючи до Нього велику ніжність, підбігали до Нього, і з радощів їм з вим’я текло молоко. Господь Крішна був дуже втішений, йдучи лісом Вріндаваною повз пагорб Ґовардгану. Він побачив, що на кожнім дереві на березі Ямуни приліпилися борті, і мед з них просто тече. На пагорбі Ґовардгана було чимало водоспадів, і шум спадаючої води був дуже приємний. Зазираючи в печери, Крішна чув усі ці звуки. Тої пори, коли дощовий сезон має закінчитись і ось-ось настане осінь, а надто як у лісі падав дощ, Крішна любив усістися зі Своїми товаришами під деревом або залізти в якусь печеру пагорба Ґовардгани і там за приємними розмовами їсти стиглі фрукти. Коли Крішна й Баларама лишались у лісі на цілий день, мати Яшода зазвичай посилала Їм фруктів, солодощів і рису, змішаного з юґуртом. Крішна брав фрукти і сідав на великий камінь над Ямуною. Крішна, Баларама і Їхні друзі їли, але не забували глядіти корови, телята й бики. Корови, втомившись стояти з повним молока вим’ям, лягали на землю й щасливо ремиґали траву, а Крішна дивився на них з великою втіхою. Вся та лісова краса сповнювала Його гордістю: ліс був не що інше, як проявлення Його енерґії.

В такі хвилі Крішна підносив хвалу неповторно красивій природі в дощовий сезон. В «Бгаґавад-ґіті» сказано, що матеріальна енерґія, тобто природа, не є незалежна в своїх діях. Природа діє під орудою Крішни. «Брахма-самхіта» також потверджує, що матеріальна природа, Дурґа, діє наче Крішнина тінь. Матеріальна природа виконує все, що їй наказує Крішна. Тож і природна краса дощової пори року теж виникла за вказівкою Крішни.
 

Невдовзі усі водоймища зробилися чисті й гарні, а що вже надійшла осінь, вітерець розносив скрізь приємну прохолоду. В небі, що повернуло собі свою природжену блакить, не було й хмаринки. На водах кришталевих лісових озер квітли лотоси, і той квіт нагадував людину, яка практикувала йоґу, потім впала та ось поновила духовне життя й знов стала прекрасна.

Коли настає осінь, усе виявляє свою природну красу. Так і матеріаліст, прийнявши свідомість Крішни, стає чистий, наче осіннє небо й води.
 

Осінь очищує небо від клоччя темних хмар, каламутна вода робиться чиста й прозора. Земля також очищується від грязі. Так само людина, яка береться до свідомости Крішни, враз вичищує з себе всю скверну — і зсередини, і ззовні. Тому Крішну називають Харі. «Харі» означає «той, хто забирає геть». Крішна забирає нечисті звички з кожного, хто приймає свідомість Крішни. Легенькі осінні хмари білі, бо не несуть води. І так само біла й чиста стає людина, що відійшла від справ і, цілковито віддавшись свідомості Крішни, вже не несе відповідальности за родину (тобто не має підтримувати дім, жінку й діти). Її більше ніщо не турбує. Часами восени з гірських вершин стікають цілі водоспади, постачаючи чисту воду, а часами ті водоспади зникають. Так само великі святі іноді роздають чисте знання, а іноді замикають уста. Восени озерця, які за дощовий сезон наповнилися водою, поступом висихають. Проте крихітні мешканці вод не можуть збагнути, що день у день їх меншає, і так само загрузлі в матеріальній трясовині люди не на силі осягнути, що жити їм лишається все менше; вони з головою поринули у справи підтримання корів, майна, дітей, подружжя, у суспільні турботи й дружні стосунки. Води у малих водоймищах дедалі меншає, осіннє сонце пече безжально, і для крихітних живих створінь це тяжкі часи; вони наче люди без належного проводу, що завжди нещасливі, бо нездатні насолоджуватися життям або утримувати родину. Волога земля потроху висихає, молода зелень в’яне й жовкне. Так само в тому, хто прийняв свідомість Крішни, з часом висихає прагнення насолоджуватись сімейним щастям.

Як настає осінь, океан робиться спокійний і тихий — і так само вмиротвореної людини, яка досягла висот самоусвідомлення, вже не збурюють три ґуни матеріальної природи. Восени селяни обводять ниви міцними загорожами, щоб втримати воду, яка зібралася на полях. Дощів сподіватися дарма, тому і стараються зберегти воду, що вже є на полі. Так і людина, що зробила певний поступ у самоусвідомленні, зберігає свою енерґію, стримуючи чуття. Кому вже за п’ятдесят років, тим радять відійти від сімейного життя, а енерґію тіла зберігати, щоб мати силу йти вперед шляхом свідомости Крішни. А для того, кому не змога опанувати власні чуття і залучити їх до трансцендентного любовного служіння Мукунді, звільнення сподіватися марно.
 

Вдень осіннє сонце нещадно палить, але ніч і лагідне місячне проміння знімає з людей втому денних трудів. Щоб врятуватися від втоми, що постає з хибного ототожнення себе з тілом, слід прийняти захисток Мукунди, Крішни. Цей самий Мукунда, або Крішна, — втіха серця для дівчат Вріндавани. Як вони потерпають, коли з Крішною в розлуці! А настає осіння ніч, коли на небі повний місяць, вони зустрічають Крішну — і біль розлуки зникає як і не було! Коли на нічному небі немає хмар, видно прекрасні яскраві зорі. Так людина, втвердившись у свідомості Крішни, цілковито очищується від бруду і тоді стає прекрасна, наче зорі в осінньому небі. Тож хоча Веди й приписують карму в формі жертвопринесень, найвищу мету того окреслено у «Бгаґавад-ґіті»: глибоко осягнувши ціль Вед, людина має прийняти свідомість Крішни. Отже, чисте серце, як у відданого в свідомості Крішни, можна порівняти до ясного осіннього неба. В чистому осінньому небі чітко видно яскраві місяць і зорі. Сам Господь Крішна з’явився в небі династії Яду достоту як Місяць, а навколо Нього зірки — Ядави. Коли на лісових галявинах розквітає безліч квітів, напоєний ароматами вітер несе втіху людям, що натерпілися від літа й дощового сезону. Але той легіт не втішає ґопі, бо їхні серця до останку віддані Крішні. Той чудовий осінній вітерець є справжня насолода сливе всім людям, але не ґопі, як їх не обнімає Крішна.
 

Коли настає осінь, усі корови, лані, птахи, уся жінота вагітніє, бо в тій порі статевий потяг у чоловіків посилюється. Це точно як трансценденталісти, що, благословенні Господньою ласкою, досягають мети свого життя. Шріла Рупа Ґосвамі в своїй «Упадешамріті» повчає: треба з великим ентузіазмом, терпляче і впевнено йти шляхом відданого служіння й дотримуватися всіх правил і приписів, стерегтися матеріальної скверни і спілкуватися з відданими. Додержуючи цих засад, людина певно досягне наслідку, якого сподівається від відданого служіння. Той, хто терпеливо додержує реґулівних засад відданого служіння, свого часу пожне плоди, так само як свого часу вагітніє жінка, пожинаючи плоди сімейного життя.
 

Восени в озерах немає лілій, і тому виростає сила лотосів; і лілії, і лотоси люблять сонячне світло, але восени палке сонце плекає тільки лотоси. Це слушно порівнюють з державою, якою керує могутній цар або уряд: там не процвітатимуть небажані елементи, як-от злодії чи розбійники. Громадяни, бувши певні, що їм не загрожують злодії, живуть задоволені. Сильний уряд порівнюють до палючого осіннього сонця, лілеї — до небажаних осіб, злодіїв, а лотоси — до громадян, які задоволені урядом. Восени на полях щедро достигає зерно. Люди, щасливі врожаєм, відправляють різноманітні обряди, і серед них Наванну — коли пропонують нове зерно Верховному Богові-Особі. Нове збіжжя спершу пропонують Божествам скрізь по різних храмах, і припрошують всіх до солодкого рису, який зготовано з нового зерна. Є й інші релігійні відправи й методи на поклоніння, надто в Бенґалії, де справляють найпишнішу церемонію — Дурґа-пуджу.
 

Коли у Вріндавані були Верховний Бог-Особа — Крішна й Баларама, осінь стояла чудова. Торговці, царські слуги, мудреці — всі могли вільно пересуватися, аби досягти того, чого прагли. Так само сягає бажаної мети й трансценденталіст, звільнившись з клітки матеріального тіла. Під час дощового сезону купці не можуть вільно пересуватися з одного місця до іншого і тому не мають прибутків, яких дуже прагнуть. Так само й посланцям уряду не дістатись до різних місць, щоб збирати податки. Що ж до святих, які мусять подорожувати, щоб звістувати трансцендентне знання, то і їм сезон дощів перепоною. Але коли настає осінь, усі вони покидають свої домівки-захистки. Трансценденталіст, ґ’яні він, йоґ чи відданий, через матеріальне тіло не може по-справжньому тішитися духовними здобутками. Ґ’яні, пішовши з тіла (тобто зараз по смерті), поринає в духовне сяйво Верховного Господа, йоґ на своє бажання переносить себе на вищі планети, а відданий йде на Ґолоку Вріндавану, планету Верховного Господа, чи на Вайкунтги і там вічно насолоджується духовним життям.