РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

Коли Васудева зачинив за собою всі брами й двері, вартові прокинулися і зараз почули плач новонародженої дитини. Камса чекав на звістку про народження дитини, тож вартові не барились доповісти: дитя народилося. Камса схопився з ліжка, вигукнувши: «То народилася моя люта смерть!» Ним запанував жах, від передчуття близької смерти волосся йому стало дибки. Не гаючи й миті, він удався до місця, де народилася дитина.
 

Побачивши свого брата Камсу, Девакі почала лагідно вмовляти його:

— Любий брате, не вбивай моєї дівчинки. Обіцяю віддати її за твого сина. Не вбивай її. Тебе не вб’є дівчинка. Адже в пророцтві було, що тебе вб’є хлопчик, тож пощади її. Любий брате, ти вбив стількох моїх дітей, щойно вони народжувались, а вони всі сяяли наче сонце. Це не твоя вина: то демонічні друзі намовили тебе вбивати моїх дітей. Але зараз я прохаю тебе, даруй життя цій дівчинці. Не вбивай моєї доньки...
 

Камса, що мав камінне серце, начеб не чув благань своєї нещасної сестри Девакі. Знехтувавши сестрину мольбу, він вихопив з її рук дівчинку і замірився розтрощити її об камінь. То живий приклад лихого брата, який заради власної втіхи ладен принести в жертву будь-які стосунки. Проте немовля вислизнуло йому з рук, знеслося в небо і появило там свою справжню подобу з вісьмома руками — образ молодшої сестри Вішну. Вбрана в розкішні шати, прикрашена коштовними оздобами та ґірляндами з квітів, у восьми руках вона тримала лук, спис, стріли, меч, мушлю, диск, булаву і щит.
 

На з’яву дитини (яка насправді була богиня Дурґа) всі півбоги з різних планет — Сіддгалоки, Чараналоки, Ґандгарвалоки, Апсаралоки, Кіннаралоки й Ураґалоки — піднесли їй дари, і кожен проказав свої шанобливі молитви. З неба богиня звернулася до Камси:

— Негіднику! Хіба ти можеш вбити мене? Той, хто вб’є тебе, вже народився в цьому світі. Не будь такий жорстокий до своєї нещасної сестри.

Так появила себе богиня Дурґа. В різних частинах світу вона стала відома під різними іменами.
 

Від її слів Камса закляк від жаху. Жалкуючи про свої лихі дії, він швидко розкував Васудеву та Девакі й звернувся до них з лагідною мовою. Камса сказав:

— Любі сестро й брате, я чинив як демон, вбивав власних небожів, відкинувши саму думку, що ми родичі. Не знаю, що чекає на мене за ці вчинки. Певно, я піду до пекла, куди потрапляють убивці брахман. Однак мені дивно, що небесне пророцтво не справдилось. Видається, що хибні вісті йдуть не лише від людей. Брешуть, як виявилось, навіть небесні півбоги. Повіривши жителям небес, я скоїв безліч злочинів, вигубив дітей своєї сестри. Любі Васудево і Девакі, ви обоє — великі душі. Не мені вас вчити; я лише прохаю, не тужіть за дітьми, що вже мертві. Кожен кориться найвищій владі, а та найвища влада не дозволяє нам лишатися разом назавжди; з плином часу ми мусимо розлучатися з друзями й ріднею. Але слід напевно знати, що різні матеріальні тіла зникають, а душа вічно лишається якою є. Наприклад, з землі роблять глеки — їх роблять нові, вони розбиваються, але незважаючи на це земля лишається завжди якою вона є. Так само створюються і знищуються тіла, в яких тимчасово перебувають душі, але духовна душа лишається вічною. Отже, немає чого тужити. Слід зрозуміти, що матеріальне тіло відмінне від духовної душі, і людина буде переселятися з одного тіла до іншого аж доки збагне це.
 

Люба сестро Девакі, ти така добра й лагідна. Прости мені і не тужи так за дітьми, що я був причиною їхньої смерти. Насправді то робив не я — на все воля Провидіння. Людина мусить коритися напередвизначеному задуму, часом навіть проти своєї волі. Люди помиляються, вважаючи, що «я» гине зі смертю тіла, або коли гадають, що живу істоту можна вбити. Через ті хибні уявлення вони змушені приймати умови матеріального існування. Іншими словами, людина вбиватиме і буде вбита, поки твердо не переконається у вічності душі. Любі сестро Девакі й брате Васудево, простіть мені ті звірства, що я чинив проти вас. Моє серце чорніше чорного, а ви — великі душі; тож майте якесь співчуття до мене й простіть мені.

З тими словами Камса впав до ніг своєму зятеві й сестрі, сльози текли йому з очей. Повіривши в слова Дурґи-деві, яку він хотів був убити, Камса звільнив зятя й сестру. Він сам розкував їх з залізних кайданів і дуже приязно виявляв дружні, родинні почуття до них.
 

Девакі, побачивши каяття свого брата, відчула мир у серці й враз забула всі звірства, що він вчинив над її дітьми. Васудева теж, забувши минуле, усміхнувся до шваґра. Він сказав Камсі:

— Мій благословенний брате, все, що ти казав про матеріальне тіло й душу, правильно. Кожна жива істота народжується в невігластві і тому вважає матеріальне тіло за себе. Причиною такого уявлення про життя є невігластво, й через те невігластво ми робимось чиїмись друзями або ворогами. Туга, радість, страх, ненависть, пожадливість, ілюзія й безумство — то все різні відміни матеріалістичного розуміння життя. Під їхнім впливом людина, ототожнюючи себе з матеріальним тілом, стає ворожа до інших. Через такого роду діяльність ми забуваємо свої вічні стосунки з Верховним Богом-Особою.
 

Васудева, скориставшись з того проблиску милосердя в Камсі, повідомив Камсу, що безбожні вчинки, які той скоїв, є наслідок хибного розуміння життя, ототожнення себе з матеріальним тілом. Ті Васудевині слова, що давали світло істини, Камсу втішили, і його почуття провини за вбивство небожів стало вщухати. На дозвіл своєї сестри Девакі й зятя Васудеви він з легким серцем повернувся додому.
 

Проте вже наступного дня Камса прикликав до себе усіх своїх радників і розповів їм, що сталося минулої ночі. Всі Камсині радники були демони й вічні вороги півбогів, тому оповідь їхнього пана їх прикро вразила. І хоча ніхто з них не був справді досвідчений чи вчений, вони стали радити Камсі:

— Вельмишановний пане, влаштуймо так, щоб убити всіх дітей, які народжені впродовж останніх десяти днів у містах, селах і на пасовищах. Мусимо не пропустити жодної дитини. Ми майже певні, що півбоги не зможуть ніяк перешкодити нам винищити немовлят. Вони завжди бояться битися з нами, тож навіть якщо дізнаються про наші заміри, не наважаться піти проти нас. Тебе вони бояться, бо лук в твоїх руках не має собі рівних. Пригадай: щойно ти стаєш з ними на бій і починаєш сипати своїми стрілами, вони, аби врятувати життя, негайно тікають хто куди. Майже ніхто з півбогів не на силі протистояти тобі в битві. Вони одразу віддаються на твою ласку і скидають перед тобою тюрбани. Молитовно склавши руки, вони благають дарувати їм життя: «Володарю, нас лякає твоя сила. Просимо, не роби цього побоїща!» Ми самі багато разів пересвідчувалися, що ти ніколи не вбиваєш воїнів, які віддалися на твою ласку, чи якщо їх охопив жах, коли їхні луки, стріли й колісниці зламані або якщо вони, забувши про військову честь, вже не здатні битися з тобою. Боятися тих півбогів нема чого. Вони великі воїни тільки коли скрізь мир і бойовище від них далеко, насправді ж битися вони не вміють і не мають справжнього війська. І хоча Господь Вішну, Господь Шіва і Господь Брахма завжди радо допомагають півбогам, яких очолює Індра, боятися їх нема чого. Що до Господа Вішну, то Він заховався в серцях живих істот і звідти не виходить. Господь Шіва зрікся всякої діяльности й пішов жити в ліс. А Господь Брахма заглиблений в аскези та медитацію. Про Індру годі й казати: як порівняти до тебе, він — солом’яне опудало. Отже, тих півбогів тобі нема чого боятися. Але не слід і нехтувати їх, бо півбоги — наші затяті вороги. Ми повинні дбати за себе й захистити себе. Щоб винищити їх до ноги, ми маємо служити тобі й завжди бути готовими виконувати твої накази.
 

Якщо задавнити тілесну хворобу, — вели далі демони, — вона робиться невиліковною. Так само якщо не стримувати чуттів і попускати їм, опанувати їх буде надзвичайно важко. Тому ми повинні завше пильнувати, щоб півбоги не набули сили, якої нам не подолати. Опертя півбогів, джерело їхньої сили — Господь Вішну, бо найвища мета всіх релігій — вдовольнити саме Його. Гляньмо: ведичні настанови, брахмани, корови, аскези, жертвопринесення, доброчинність і роздача майна — все призначене вдоволити Господа Вішну. Тож повбиваймо негайно всіх брахман, що плекають ведичне знання, і великих мудреців, що опікуються ритуальними жертвопринесеннями. І ще винищім всі корови, тоді не буде пряженого масла, що конче потрібне для їхніх жертвопринесень. Прохаємо, дозволь убити всіх тих створінь.
 

Поправді брахмани, корови, ведичне знання, аскези, правдивість, опановані чуття і розум, віра, милосердя, терпимість і жертвопринесення — то все частини трансцендентного тіла Господа Вішну. Господь Вішну перебуває в кожному серці, і Він очолює всіх півбогів, і Господа Шіву з Господом Брахмою також. Тому Камсині радники казали:

— Гадаємо, якщо ми будемо переслідувати великих мудреців і брахман, ми зможемо вбити Господа Вішну.
 

Отримавши ту пораду від міністрів-демонів, Камса — найгірший з-поміж негідників, заплутаний у тенета всепоглинаючого вічного часу — наказав розпочати гоніння на брахман і вайшнав. Він загадав демонам починати робити те, а сам тим часом пішов додому. Всі поплічники Камси були під впливом ґуни страсти й засліплені оманою, що постає з невігластва, а думали тільки на те, щоб чинити зло праведним людям. Така діяльність лише вкорочує життя. Демони одне що кваплять смерть, аби та прийшла до них якнайшвидше. Наслідок гонінь на праведних не лише передчасна смерть. Діяти так — страшна образа, і лиходій поступово втрачає свою вроду, славу, зрікається релігії і закриває собі шлях на вищі планети. Спонукувані різного роду вигадками, демони руйнують щастя всього суспільства. Образу лотосових стіп відданих і брахман вважають важчою від образи лотосових стіп Самого Верховного Бога-Особи. Отже, безбожна цивілізація є джерело всіх нещасть.