РОЗДІЛ П’ЯТДЕСЯТ ПЕРШИЙ

Крішна, що вийшов з міста вбраний у жовте, видався Калаявані, що ніколи раніше Крішни не бачив, невимовно прекрасним. Крішна йшов повз військо, і здавалося, наче то небом серед хмар пропливає місяць. Калаявані дуже пощастило: він побачив знак Шріватсу на грудях у Крішни і ще Каустубгу, коштовний самоцвіт, що Його носить Крішна. Однак Калаявана бачив Його у формі Вішну: ставного, з чотирма руками, очі нагадували пелюстки лотосу, який щойно розкрився. Крішнине ясне чоло, гарне обличчя, Його усміх, очі, рухливі брови, сережки, що гойдалися у вухах — все випромінювало блаженство. Калаявана вже чув про Крішну від Наради, і нині всі ті описи Наради підтвердилися. Калаявана помітив особливі Крішнині знаки й самоцвіти на Його грудях, Його чудову ґірлянду з лотосів, подібні до лотосів очі й так само прекрасне, як очі, тіло. Він дійшов висновку, що та прекрасна особа є не хто, як Всудева, бо коли він побачив Самого Крішну навіч, всі описи, що він чув від Наради, підтвердились. Крішна йшов повз армію Калаявани не мавши ніякої зброї, не на колісниці — просто пішо. Це Калаявану вразило. Калаявана прийшов битися з Крішною, однак йому вистачило порядности не взятися до зброї. Він вирішив битися з Ним голіруч, без зброї. Калаявана хотів зупинити Крішну і тоді взятися з Ним уручки.

Однак Крішна проминув Калаявану, навіть не глянувши на нього. Калаявана погнався за Крішною, прагнучи схопити Його, але наздогнати не міг, хоча біг хутко. Крішни не наздогнати навіть якщо рухатись зі швидкістю розуму, що її досягають великі йоґи. Його можна спіймати тільки відданим служінням, а відданого служіння Калаявана не виконував. Але він намагався спіймати Крішну, а що це йому не вдавалося, біг за Ним позаду.

Калаявана наддав ходи, думав: «Ось-ось, зараз схоплю Його», але наздогнати все не міг. Крішна завів його ген далеко і увійшов у гірську печеру. Калаявана думав, що Крішна хоче ухилитися від двобою і оце сховався в печері, тому почав дорікати Йому:

— Крішно! Я чув, Ти великий герой, народжений в династії Яду, але, бачу, Ти не хочеш битви і втікаєш, наче той боягуз. Таке не гідно ані Твого доброго імені, ані родинного звичаю.

Калаявана гнався за Крішною дуже швидко, але наздогнати не міг, бо на те треба бути цілком вільному від скверни гріховного життя.

Того, хто не дотримує засад на впорядкування життя, що їх дано для вищих каст, тобто брахман, кшатрій, вайшй і навіть для робітників, ведична традиція називає млеччгою чи яваною. Устрій ведичного суспільства такий, що люди, яких вважають за шудр, можуть поступово піднестися до рівня брахман, йдучи шляхом духовного поступу через самскари, очисні обряди. Висновок ведичних писань такий, що ні брахмана, ні млеччга не є такими з народження: з народження кожний шудра. До ступеня брахманічного життя піднімаються шляхом очищення. А якщо людина того не робить, вона деґрадує, і тоді її звуть млеччгою чи яваною. Калаявана належав до стану млеччг та яван. Він, занечищений гріховною діяльністю, досягти Крішни був не на силі. Те, що заборонене для людей вищих класів, а саме незаконне статеве життя, м’ясоїдство, азартні ігри та вживання дурманних засобів, є невід’ємна складова для життя млеччг та яван. Заплутана у такій діяльності, людина не зробить жодного поступу на шляху усвідомлення Бога. «Бгаґавад-ґіта» потверджує, що заглибитись у віддане служіння, тобто свідомість Крішни, дасться тільки коли людина повністю облишить гріховну діяльність.

Калаявана біг за Крішною, обсипаючи Його прокльонами. Аж тут Крішна підійшов до гірської печери і раптом зник з очей демона, проте Калаявана, переслідуючи Його, теж ускочив у печеру. Перше, що він побачив, був якийсь чоловік, що лежав на землі й спав. Калаявані не терпілося зійтися з Крішною, але Крішни ніде не було видно, натомість хтось лежав долі. Він подумав, що то Крішна вклався у печері спати. Пихатий Калаявана дуже гордував зі своєї сили і тому вирішив, що Крішна тікає від битви. Тоді він щосили копнув чоловіка ногою, думаючи, що то Крішна. А чоловік той спав у печері дуже давно. Калаявана копнув чоловіка, той прокинувся, розплющив очі і, роззираючись довкола, побачив поруч себе Калаявану. Чоловіка розбудили невчасно, тому він розлютився, з очей йому вихопились вогняні струми — і за мить по Калаявані лишилась купка попелу.

Почувши за ту пригоду з Калаяваною, Махараджа Парікшіт спитав у Шукадеви Ґосвамі, що то був за чоловік, який спав: «Хто він? Чому він там спав? Де він набрав містичної сили, що вмить спопелив Калаявану поглядом? І через що він ліг спати у гірській печері?» Ось що відповів Шукадева Ґосвамі на ті численні запитання.

«Любий царю, людина та народилася в славетнім роді, який йде від царя Ікшваку. З того ж роду походить і Господь Рамачандра. Так от, цей чоловік доводився сином великому цареві Мандгаті. Він і сам був велика душа, всі знали його як Мучукунду. Цар Мучукунда непорушно тримався ведичних приписів брахманічної культури і ніколи не ламав свого слова. Він був такий могутній, що навіть півбоги, як ото Індра, звикли прохати в нього допомоги, коли билися з демонами, і тому він часто бився з демонами, боронячи півбогів».

Головнокомандувачу над військом півбогів Карттікеї подобалося, як бився цар Мучукунда, але настав час, коли він попрохав царя покинути битися й відпочити — бо той поклав дуже багато сил на битви з демонами. Карттікея звернувся до Мучукунди:

— Любий царю, ти пожертвував заради півбогів усім. Ти мав гарне царство, яке не тривожив жодний ворог, але ти покинув царство, знехтував майно й багатство і ніколи не дбав про власні інтереси. Тебе не було у твоєму царстві дуже довго, ти, захищаючи півбогів, бився з демонами, а тимчасом цариця твоя, діти, родичі й міністри всі повмирали. Ніхто із смертних не на силі зупинити двох речей: часу і морського припливу. Тож навіть якщо ти тепер повернешся додому, нікого з рідних вже не застанеш. Часові протистояти не можна — всі твої родичі відійшли, кожний коли йому визначено. Час дуже могутній, тим що він є представник Верховного Бога-Особи. Тому він сильніший від найсильнішого. Вплив часу такий, що залегке змінює перебіг тонких речей. Зупинити його не може ніхто. Як приборкувач підкорює тварин своїй волі, так час з власної волі увіходить у все. Того, що встановлено від верховного часу, не змінити нікому.

Сказавши це, півбог запропонував Мучукунді попрохати будь-якого благословення, що задовольнило б його, — опріч звільнення тільки. Звільнення не може дарувати ніхто з живих істот, тільки Верховний Бог-Особа, Вішну. Тому Вішну, чи Крішна, має ще інше ім’я — Мукунда, той, хто дарує звільнення.

Цар Мучукунда не спав багато-багато років. Він весь час бився, виконуючи свій обов’язок, і тому надзвичайно втомився. Півбог пропонував йому будь-яке благословення, а Мучукунда мав на думці лише поспати. Він відповів так:

— Любий Карттікеє, найкращий з півбогів! Зараз я хочу спати, тому прохаю в лише сили спопелити поглядом будь-кого, хто спробує потурбувати мій сон й завчасно мене розбудить. Отаке буде моє до тебе прохання.

Півбог погодився, а на додачу дав благословення, щоб Мучукунда міг повністю відпочити. По тому цар Мучукунда пішов у гірську печеру.

Саме силою того благословення від Карттікеї Мучукунда спопелив Калаявану самим своїм поглядом. Коли по Калаявані лишилась купка попелу, перед царя Мучукунди став Крішна. Насправді Крішна прийшов у печеру звільнити царя Мучукунду, що той заслужив цього своєю аскезою, але першим Крішна перед нього не з’явився. Він влаштував так, щоб перший підійшов Калаявана. Так діє Верховний Бог-Особа: роблячи щось одне, Він здійснює ще багато інших цілей водночас. Мавши на думці звільнити Мучукунду, що спав у печері, і також вбити Калаявану, що напав на місто Матгуру, Крішна діяв так, щоб обидві мети здійснились разом.

Господь Крішна з’явився перед Мучукундою вбраний у жовте, груди Йому прикрашав знак Шріватси, а на шиї був Каустубгамані. Крішна постав перед ним чотирирукий, як вішну-мурті, в ґірлянді вайджаянті, що сягала колін. Він цілий променився, обличчя сяяло чарівною усмішкою, вуха прикрашали чудові коштовні сережки. Крішна був такий прекрасний, що людині годі й уявити таку красу. І не лише той чудовий образ — розум царя Мучукунди причарувала до Себе ще величність Його погляду. То був Верховний Бог-Особа, найстаріший, що проте сяяв свіжістю юности, а рухався, як вільний олень. Він здавався надзвичайно могутній. Вплив і сила Його такі великі, що кожна людина має трепетати перед Ним.

Спостерігаючи чарівні риси Крішни, Мучукунда замислився, хто б то міг бути. З великим смиренням він запитав Господа:

— Любий Пане, дозволь запитати, як Ти опинився у цій гірській печері? Хто Ти? Я бачу Твої стопи, вони подібні до ніжних лотосів. Як Ти йшов цим лісом — тут же повно шпичаків та тернів! Мене вражає, як я дивлюся на це! Чи не є Ти Верховний Бог-Особа, найсильніший серед сильних, первісне джерело всього світла й вогню? Або слід вважати Тебе за одного з великих півбогів, як-от бог Сонця, Місяця, чи Індра, небесний цар? Чи, може, Ти є панівне божество якої іншої планети?

Мучукунда добре знав, що на кожній вищій планетній системі є своє панівне божество. Він не був таким нетямущим, як ото сучасна людина, що вважає, начеб на цій планеті повно живих істот, а на решті нікого. Мучукундове запитання, чи не є Крішна панівне божество якоїсь незнаної йому планети, цілком природне. Він був чистий відданий Господа, тому одразу зрозумів, що Господь Крішна, що з’явився перед ним з великою пишнотою, божеством матеріальної планети бути не міг. То мав бути Верховний Бог-Особа, Крішна, хто поширюється у безліч форм Вішну. Тому він визнав у Ньому Пурушоттаму, Господа Вішну. Він бачив, що через присутність Господа морок у гірській печері розсіявся, отже, то міг бути лише Верховний Бог-Особа. Він добре знав, що де Господь особисто присутній — через Своє трансцендентне ім’я, якості, форму тощо, — там темряви чи невігластва бути не може. Господь розвиднює будь-який морок.

Цар Мучукунда, а йому дуже хотілося дізнатися, хто є Господь Крішна, мовив:

— О найкращий з-поміж людей, якщо Ти вважаєш мене за гідного знати, хто Ти є, то ласкаво відкрийся мені. З якої Ти родини? Яке Твоє заняття і якого Ти роду? — однак цар Мучукунда розважив, що слід раніше освідчитися перед Господом — інакше розпитуватись за Господа він права не мав. Такий є етикет: менш значуща людина ніколи не розпитується в більш значущої, хто та є, аж відрекомендується сама. Тому цар Мучукунда сказав Господеві Крішні: — Любий Господи, раніше мушу представитися сам. Я належу до найславетнішої династії царя Ікшваку, однак сам я не є велика особистість, як мій предок. Ім’я мені Мучукунда. Батько мій Мандгата, дід — Юванашва, великий цар. Я дуже втомився, тому що багато тисяч років не знав відпочинку, члени мої ослабли і вже не здужали були щось робити. Щоб поновити сили, я вклався відпочити у цій відлюдній печері, але якийсь незнайомець мене збудив. Проти волі я змушений був прокинутися. За прикрість, що він мені завдав, я спопелив його поглядом. На щастя, тепер я маю нагоду бачити Тебе в Твоїй величній та прекрасній подобі. Отож, гадаю, Ти й був призвідця смерти мого ворога. Любий Господи, маю визнати: через сяйво Твого тіла, що нестерпне для очей, я не можу добре бачити Тебе. Я відчуваю, моя сила розвіялась від Твого сяйва. Мені зрозуміло, що Ти гідний того, щоб усі живі істоти Тобі поклонялися.

Побачивши, що цар Мучукунда прагне дізнатися про Його особу, Господь Крішна, усміхаючись, сказав:

— Любий царю, про Моє народження, з’яву, зникнення і діяльність вичерпно розповісти неможливо. Мабуть, ти знаєш, у Мого втілення Анантадеви безмежна кількість вуст, і Він впродовж безмежного часу оповідає все про Моє ім’я, славу, якості, дії, з’яву, зникнення і втілення, стараючись повністю охопити їх, а все не здатний скінчити. Отже, осягнути, скільки Я маю імен і форм, неможливо. Може, вченим-матеріалістам колись дасться злічити атоми, що складають Землю, але не імена Мої, форми й діяння. Багато великих мудреців і святих намагаються охопити Мої різноманітні форми й дії, а проте повного переліку скласти не можуть і досі. Однак що ти так прагнеш дізнатися про Мене, то скажу: Я з’явився на цій планеті, щоб викорінити демонічні начала людства і встановити релігійність, яку проголошують Веди. Мене запросив Брахма, божество, що пильнує ладу в цьому всесвіті, і нині Я прийшов у династії Яду як один з її членів. Якщо бути точному, то Я народився як син Васудеви в династії Яду, і тому люди знають Мене як Всудеву, сина Васудеви. Ще скажу тобі, що Я вбив Камсу, що за попереднього життя був знаний як Каланемі, а також Праламбасуру та багатьох інших демонів. Вони діяли як Мої вороги, а Я їх всіх убив. Демон, що приходив до тебе — також Мій ворог, і ти люб’язно спопелив його своїм поглядом. Любий царю Мучукундо, ти є Мій великий відданий, і Я з’явився тут, у печері, просто щоб появити тобі Свою ласку. Я дуже люблю Своїх відданих, а ти в минулому діяв як Мій великий відданий і благав Моєї безпричинної милости. Тому Я прийшов до тебе, щоб виконати твоє бажання. Дивись на Мене скільки хочеш. Любий царю, прохай в Мене якого хочеш благословення, Я готовий виконати твоє бажання. Моє вічне правило — ласкаво виконувати всі бажання того, хто прийшов під Мій захист.

Цар був щасливий отримати від Господа Крішни дозвіл прохати Його благословення. Він одразу згадав слова Ґарґамуні. Той ще давним-давно провістив: у двадцять восьму епоху Вайвасвати Ману на цю планету прийде Господь Крішна. І щойно він згадав те провіщення, почав розуміти, що бачить Верховного Бога-Особу, Нараяну, в подобі Крішни. Він одразу впав до Його лотосових стіп і підніс таку молитву:

— Любий Господи, Верховний Боже-Особо, я знаю, всі живі істоти цієї планети перебувають під чаром Твоєї зовнішньої енерґії в полоні ілюзорної насолоди чуттєвого задоволу. Глибоко занурившись в ілюзорну діяльність, вони відмовляються поклонятися Твоїм лотосовим стопам. А що вони не свідомі блага віддатись Твоїм лотосовим стопам, то зазнають усіляких нещасть матеріального існування. Вони, немудрі, прив’язані до так званих суспільства, дружби й любови, що приносять їм самі страждання. Під чаром Твоєї зовнішньої енерґії всі — і чоловіки, і жінки. Вони прив’язані до матеріального існування, і у великій громаді ошуканців та ошукуваних усі тільки те й роблять, що дурять один одного. Ці немудрі люди, не відаючи, яке то щастя отримати людську форму життя, не мають анінайменшого бажання поклонятися Твоїм лотосовим стопам. Перебуваючи під впливом Твоєї зовнішньої енерґії, вони прив’язані до блиску матеріальної діяльности, до так званих суспільства, дружби й любови, і, наче безмозкі тварини, падають у цей темний колодязь.

Це порівняння взято з життя: на полях деколи трапляються покинуті колодязі, що заросли травою, і бідні тварини, не бачачи їх, падають у колодязь і, якщо їх ніхто не врятує, приречені загинути. Зваблена жмутком трави, тварина падає в глибокий колодязь і гине. Так само й немудрі люди, не вмівши скласти ціни людській формі життя, марнують його на чуттєве задоволення й гинуть, не зробивши нічого корисного.

— Любий Господи, — казав Мучукунда, — і я теж не виняток з цього всесвітнього закону матеріальної природи. І я так само дурний, я теж змарнував свій час. Моє становище особливо складне. Я належав до царського роду і тому пишався собою більш від звичайних людей. Звичайна людина вважає себе за власника свого тіла чи родини, але я міркував більшими масштабами. Я прагнув панувати над цілим світом, а що дуже пишався собою і дбав тільки про задоволення чуттів, то чимдалі більше поринав у тілесну концепцію життя. Прив’язаність до дому, дружини й дітей, до грошей і влади над світом з часом міцнішала, і межі тому не було. Отже, я завжди дбав тільки про матеріальні умови свого життя.

Отак, любий Господи, я безглуздо змарнував велику частину свого цінного часу. Хибне розуміння життя брало гору, і вже я вважав матеріальне тіло, цю торбу з м’ясом і кістками, за найголовніше, і у гордощах гадав, що став царем над усім людством. Поглинутий хибним тілесним розумінням життя, я вирушив подорожувати світом разом зі своїм військом: воїнами, колісницями, слонами і кіньми. Пишаючись силою, з почтом численної старшини, я не міг розпізнати Твою Господню Милість, хто завжди перебуває в моєму серці як найближчий друг. Мені було байдуже про Тебе, і то була найбільша вада мого так званого «піднесеного» матеріального становища. Я думаю, що подібно до мене всі живі створіння не дбають про духовне усвідомлення і, завжди сповнені страху, турбуються: «Що станеться? Що далі?» Але ми й далі лишаємось божевільні, бо матеріальні бажання міцно зв’язують нас на руки й ноги.

Проте невблаганний час, який є одна з Твоїх форм, попри нашу заглибленість в матеріальні міркування завжди пильнує свого обов’язку. Щойно визначений нам час спливає, Твоя Господня Милість враз обриває всі наші матеріальні сни. Ти, чинник часу, кладеш край всій нашій діяльності і дієш, наче голодна чорна змія, що вмить без пощади ковтає маленького пацюка. Дії жорстокого часу не спинити — і царське тіло, за життя завжди в золотих прикрасах, що їздило колісницею, яку мчали прекрасні коні, чи на слоні, вбраному в золоті оздоби, тіло, що його проголошували за царя людства, — під впливом невблаганного часу це саме царське тіло гниє і стає смачною поживою для черви та мух чи перетворюється на попіл або випорожнення тварин. Це прекрасне тіло могли за життя вважати за царя, та після смерти навіть царське тіло їдять тварини, — і воно стає їхніми випорожненнями, або його спалюють у крематорію і воно стає попелом, або закопують у могилу, де з нього виплоджується всіляка черва.

Коханий Господи, ми цілковито підкорені невблаганному часові не лише по смерті, а й за життя, але в інший спосіб. Наприклад, я, могутній цар, звоював увесь світ і повертаюсь додому — а там мушу коритись матеріальним умовам. Нехай я повернувся з тріумфом і всі підлеглі царі прийдуть до мене віддати шану, але щойно я увійду до внутрішніх покоїв, стану лялькою в руках цариць і маю падати жінкам до стіп заради чуттєвого задоволення. Матеріальне життя така складна річ, що перш як звідати матеріальної насолоди, людина мусить тяжко працювати, так тяжко, що вже лишається обмаль можливостей насолоджуватися спокійно. А хто хоче здобути всіх матеріальних вигод, має виконувати суворі аскези й покути і тоді піти на вищі планети. І хто отримав нагоду народитися у дуже багатій чи царській родині, навіть той весь час неспокійний: треба підтримувати своє теперішнє становище і готуватись до життя наступного: виконувати всілякі жертвопринесення, роздавати милостиню. Навіть царське життя сповнене тривог, і не лише через політику й урядування — треба ж іще дбати за те, щоб піднестися на небесні планети.

Тому звільнитись з матеріального рабства не легко — тільки Твоєю милістю, якщо Ти зласкавишся над людиною, вона дістане нагоду спілкуватися з чистим відданим. Це початок звільнення з пастки матеріального зумовленого життя. Любий Господи, тільки товариство чистих відданих робить людину придатною наблизитись до Твоєї Господньої Милости, що панує і над матеріальним, і над духовним буттям. Ти — найвища мета всіх чистих відданих, і тому в товаристві чистих відданих можна розвинути безодмісну любов до Тебе. Отже, розвиваючи свідомість Крішни у товаристві чистих відданих, можна звільнитися з матеріального рабства.

Любий Господи, Ти незбагненно ласкавий: я не мав жодного бажання спілкуватися з Твоїми великими відданими, але завдяки короткій миті спілкування з чистим відданим, Ґарґамуні, я тепер отримав від Тебе найбільшу ласку. Що я втратив усе матеріальне багатство, царство й родину — це Твоя безпричинна ласка. Не думаю, що я б здолав звільнитися від того рабства, якби не Твоя на те безпричинна милість. Царі та імператори самохіть починають жити аскетами, щоб забути своє царювання, але Твоєю мене особливою безпричинною ласкою від царства вже звільнено. Інші царі самі силкуються звільнитися від прив’язаности до царства і родини, прийнявши труднощі зреченого життя, але я завдяки Твоїй милості не маю ставати жебраком чи зречеником.

Отож, любий Господи, я молю, щоб я міг просто заглибитись у трансцендентне любовне служіння Твоїм лотосовим стопам. Саме цього прагнуть чисті віддані, що вільні від матеріального опоганення. Ти — Верховний Бог-Особа і можеш дати все, чого я прагну, навіть звільнення. Та хіба є такий невіглас, який, вдовольнивши Тебе, прохав би такого, що може поневолити його в матеріальному світі? Не думаю, що якась мудра людина прохатиме в Тебе такого благословення. Тому я впокоряюся Тобі, адже Ти — Верховний Бог-Особа, Ти Наддуша, що живе в кожному серці, і Ти — безособистісне сяйво Брахмана. Ба більше, Ти є і цей матеріальний світ також, тому що матеріальний світ є вияв Твоєї зовнішньої енерґії. Отже, на будь-який погляд Ти є найвище пристановище для кожного. Притулок Твоїх лотосових стіп повинен прийняти кожен, на матеріальному він рівні чи на духовному. Мій Господи, я віддаю себе Тобі.

Багато народжень я страждав від троїстих нещасть матеріального існування, але нині я остаточно від того втомився. Мною все життя рухали тільки мої чуття, і я ніколи не був задоволений. Тому я приймаю захист Твоїх лотосових стіп, що вони є джерело всього вмиротвореного життя і викорінюють скорботу, причина якій матеріальне опоганення. Мій любий Господи, Ти — Наддуша кожного і тому розумієш усе. Тепер я вже вільний від опоганення матеріальними бажаннями. Я не хочу насолоджуватися матеріальним світом, ані бажаю насолоди злитися з Твоїм духовним сяйвом і не прагну медитувати на Твій локалізований аспект Параматму. Я знаю, що, просто прийнявши Твій захист, я стану остаточно вмиротворений і більше на знатиму тривог.

На ту мову царя Мучукунди Господь Крішна відповів:

— Любий царю, твої слова дуже вдоволили Мене. Ти був царем над усіма землями на цій планеті, але тепер твій розум повністю звільнився від матеріальної скверни, і для Мене це справжня несподіванка. Тепер ти гідний виконувати віддане служіння. Але над усе Я вдоволений бачити, що, хоча Я дав тобі нагоду прохати якого завгодно благословення, ти не став просити матеріальних благ. Я бачу, що розум твій зосереджений на Мені і що його не збурює ніяка матеріальна скверна.

Матеріальних якостей є три: добро, страсть і невігластво. Якщо людина перебуває під впливом матеріальних ґун страсти й невігластва, всілякий бруд і хіть штовхають її шукати вигод у матеріальному світі. Хто в добрі, намагається очиститись, вдаючись до різного роду аскез і покут. Досягши рівня справжнього брахмани, людина прагне розчинитися в бутті Господа. Але хто прагне одного — служити лотосовим стопам Господа, стає трансцендентний щодо трьох ґун. Отже, людина в чистій свідомості Крішни вільна від будь-яких матеріальних якостей.

Любий царю, Я запропонував тобі будь-яке благословення просто щоб побачити, який поступ у відданому служінні ти зробив. Тепер Я знаю, ти перебуваєш на рівні чистого відданого, бо розуму твого не бентежать пожадливість чи хіть матеріального світу. Навіть йоґи, що намагаються піднестися, опановуючи свої чуття, і медитують на Мене, виконуючи дихальні вправи (пранаяму), не так вільні від матеріального бажання, як ти. Вже були випадки, що коли є якась спокуса, такі йоґи скочуються назад на матеріальний рівень.

Яскравий приклад тому — Вішвамітра Муні. Вішвамітра Муні був великий йоґ і практикував пранаяму, дихальні вправи. Але коли до нього прийшла Менака, блудниця з райських планет, він, геть втративши самовладання, зачав у її лоні доньку Шакунталу. Не те чистий відданий Харідаса Тгакура: він ніколи не був збентежений, навіть коли блудниця приходила звабити його.

 — Тому, любий царю, — сказав далі Господь Крішна, — я дарую тобі особливе благословення: ти будеш думати про Мене завжди. Так ти зможеш вільно піднятись над цим матеріальним світом, і матеріальні якості вже не занечищуватимуть тебе.

Сказаним Господь потвердив, що матеріальні ґуни ніколи не забруднюють людини, яка справді цілковито усвідомлює Крішну і під проводом духовного вчителя любовно служить Крішні на трансцендентному рівні.

— Любий царю, — звернувся до Мучукунди Господь, — ти кшатрія і тому чинив кривду, вбиваючи тварин на полюванні й у своїй державній діяльності. Щоб очиститись, тобі вистачить просто вдатися до бгакті-йоґи і тримати свій розум завжди зосередженим на Мені. Так ти скоро звільнишся від усіх наслідків тої огидної діяльности.

З цього випливає, що хоча кшатріям і дозволено полювати на тварин, гріховні наслідки того їх занечищують. Отже, не важить, чи є людина кшатрія, вайш’я чи брахмана: всім радять наприкінці життя прийняти санн’ясу, цілковито заглибитись в служіння Господеві і так звільнитися від усіх гріховних наслідків свого минулого життя.

Накінці Господь запевнив Мучукунду:

— В наступному житті ти народишся першорядним вайшнавою і найкращим з брахман, і в тому житті єдиною твоєю справою буде трансцендентне служіння Мені.

Вайшнава — це першорядний брахмана, адже той, хто не набув справжніх брахманічних якостей, прийти на рівень вайшнави не може. Ставши вайшнавою, людина цілковито присвячує себе діяльності задля добра всіх живих істот. Найвища доброчинна діяльність для живих істот — звістувати свідомість Крішни. Тут сказано, що ті, кого Господь дарував особливою ласкою, можуть стати неподільно свідомі Крішни і заглибитись у проповідь вайшнавської філософії.