РОЗДІЛ ШІСТДЕСЯТ ВОСЬМИЙ

В Дурйодгани, сина Дгрітараштри, була дочка на ім’я Лакшмана. Вона була достойна представниця роду Куру, а що була дівчина на виданні, багато царевичів прагнули з нею одружитися. У таких випадках проводять церемонію сваямвару, щоб дівчина могла обрати собі чоловіка, якого сама бажає. На сваямварі Лакшмани, на якій вона мала зробити свій вибір, з’явився Самба. Він був син Джамбаваті, одної з головних дружин Крішни, а називався Самбою, бо був материн улюбленець і жив завжди при матері. Ім’я Самба означає власне «мамин любимий син». Амба означає «мати», а са — «з». Отже, він завжди був з матір’ю і тому називався Самбою. З цієї самої причини його звали ще Джамбаватісутою. Раніше ми вже казали за те, що всі сини Крішни були рівні на якостях своєму піднесеному батькові. Самба прагнув одружитися з Дурйодгановою дочкою Лакшманою, вона проте бажання йти за нього не мала. Тому Самба увіз Лакшману з церемонії сваямвари силою.

Самба забрав Лакшману з зібрання силою, і тому всі Каурави — Дгрітараштра, Бгішма, Відура, Удджайн, Арджуна та інші розцінили те, що Самба, зелений юнак, викрав дівчину, як образу чести роду. Каурави знали, що Лакшмана не мала жодного бажання обирати чоловіком Самбу, а крім того їй не дали вибрати того, хто їй до серця: цей юнак забрав її силою. Тому, вирішили вони, він заслужив на те, щоб бути покараним. Каурави одностайно проголосили, що поведінка цього зухвалого Самби кинула тінь на честь роду Куру. Порадившись з старійшинами роду, Каурави вирішили спільно схопити хлопця, але не вбивати. Він уже торкнувся дівчини, і тому ніхто інший вже не взяв би її за себе. (У ведичному суспільстві дівчини, яка вже не є незаймана, не можна ані віддати, ані передати комусь. І ніхто не погодиться взяти за себе дівчину, що мала які стосунки з іншим хлопцем.) Отож старші роду, і серед них Бгішма, запропонували схопити хлопця. Рід Куру, і насамперед великі воїни, в одну душу вирішили провчити Самбу; Карну було призначено командувати Кауравами у майбутній битві.

Радячись між себе щодо того, як схопити Самбу, Каурави взяли до уваги і те, що Ядави певно розгніваються на них. Майже не було сумніву, що Ядави сприймуть полонення Самби як виклик, і тоді битви не уникнути. Але далі вони розважили: «Що вони зроблять, навіть і виступивши проти нас? Не Ядавам тягатися з Кауравами. Всі царі Куру — імператори і владарюють над цілим світом, а Ядави — просто царьки на власній землі». Куру вирішили: «Ну і хай через те, що ми візьмемо у полон їхнього сина, вони кинуть нам виклик! Ми приймемо виклик і провчимо їх як годиться, і вони скоряться нам так само, як чуття підкоряються у пранаямі, однім з методів містичної йоґи». (За допомогою механістичної системи містичної йоґи людина підкоряє собі потоки життєвої енерґії в тілі, опановує чуття і спрямовує їх строго на медитацію на Господа Вішну.)

Порадившись з усіма і взявши дозвіл у старійшин роду (Бгішми та Дгрітараштри), п’ятеро великих воїнів — Карна, Шала, Бгурішрава, Яґ’якету та Дурйодгана, батько дівчини, всі маха-ратгі, зробили спробу полонити Самбу. На чолі загону був великий воїн Бгімасена. Воїнів підрозділяють на багато родів, а за бойовими якостями виділяють три рівні — маха-ратгі, ека-ратгі та ратгі. Вищезгадані маха-ратгі були здатні битися кожен проти тисяч ворогів — а цього разу вони об’єднаними зусиллями мали зайняти Самбу в полон. Самба теж був маха-ратгі, проте стояв один проти п’ятьох маха-ратгі. Проте хоча всі великі витязі роду Куру прийшли взяти його в полон, страху він не відчував.

Сам-один, він повернувся до них лицем і підняв свій славетний лук. Він був подібний до лева, що несхитний стоїть увіччю інших звірів. Карна, що очолював загін, кинув Самбі виклик: «Тікаєш? Стій не рушся! Ми зараз дамо тобі добрий урок!» Коли кшатрії кидає виклик інший кшатрія, знехтувати виклику не можна, треба лишитися і прийняти бій. Отже, Самба виклик прийняв. Він став сам-один проти них, а славетні воїни супротивника всі разом почали випускати в нього стріли. Лев не чує страху, навіть якщо на нього нападе зграя вовків чи шакалів. Так і Самба, славетний витязь Яду, що, бувши син Господа Крішни, мав незбагненну могутність, сильно розгнівався на воїнів Куру, що нечесно підняли луки проти нього. Б’ючись з ними, він виявив велику вправність у воєнному мистецтві. Насамперед Самба уразив усіх п’ятьох машталірів, випустивши в кожного по стрілі. Далі ще чотири стріли полетіли в коней, що були запряжені в колісниці, по чотири стріли на запряжку. Ще по стрілі випущено у візників і в Карну та інших славетних воїв. Самба один старанно бився проти п’ятьох славетних витязів, і вони оцінили його могутність. Навіть у самому розпалі битви вони не ховали, що юний Самба б’ється прекрасно. Проте битва тривала в кшатрійському дусі, тому Каурави разом (хоча це було проти всіх правил) примусили Самбу зійти з колісниці і розбили колісницю на друзки. З п’ятьох воїнів, що билися проти Самби, четверо зосередилися на тому, щоб убити коні Самбиної колісниці, а ще один зумів перетяти тятиву Самбиного лука, так що Самба вже не мав змоги битися. Так після жорстокої битви вони примусили Самбу зійти з колісниці і взяли його в полон, і далося це непросто. Отака була «велика перемога» воїнів Куру, внаслідок якої вони забрали від Самби Лакшману. По тому вони як тріумфатори вступили до Хастінапури.

Великий мудрець Нарада блискавично приніс Ядавам звістку, що Самбу взято в полон, і докладно розповів, як це трапилося. Гніву Ядавів не було меж: Самба полонений, до того ж нечесним способом — п’ятеро воїнів проти одного! Спитавши дозволу в царя Уґрасени, голови роду, вони стали готуватися до нападу на столицю Кауравів.

Господь Баларама добре знав, що в добу Калі люди готові битися між собою з найменшого приводу, однак те, що два великі роди, Каурави та Ядави, будуть битися між собою, Йому було геть не до вподоби. Він не вважав за виправдання те, що вони перебувають під впливом Калі-юґи. «Замість битися, — мудро розважив Він, — краще спробую заладнати справу так, щоб вони прийшли згоди». Баларама мав на гадці, що в разі, якщо вдасться переконати Куру звільнити Самбу і повернути йому дружину Лакшману, битви можна буде уникнути. З Його наказу Йому негайно підготували добру колісницю, і Він вирушив у путь. Балараму супроводжували високоосвічені священики, брахмани і дехто із старших Ядавів. Баларама був певний, що Каурави погодяться віддати Лакшману за Самбу, а так вдалося б запобігти битві. Господь Баларама наближався до Хастінапури, з Ним їхали вчені брахмани та старійшини роду, наче місяць сяяв у небі на тлі мерехтливих зір. Діставшись передмістя, Господь Баларама в місто не заїхав, але став табором за межами міста у невеликому парковому павільйоні. По тому Він попрохав Уддгаву піти побачити голів роду Куру і запитати в них, яке їхнє бажання: битися з Ядавами чи заладнати справу миром. Уддгава пішов з дорученням. Він побачився з усіма найважливішими особами, насамперед з Бгішмадевою, Дгрітараштрою, Дроначар’єю, Балі, Дурйодганою та Бахлікою. Висловивши свою до них шану, як належало, він повідомив їх, що Господь Баларама став табором під міською брамою, у парку.

Старші Каурави, головно Дгрітараштра та Дурйодгана, дуже зраділи цій звістці, бо знали, що Господь Баларама завжди бажає добра їхній родині. Їхній радості не було меж, і вони щиро вітали Уддгаву, що приніс їм радісну вість. Щоб привітати Господа Балараму як належить, вони пішли до Його табору за міську браму, тримаючи в руках різні предмети, якими заведено вітати гостей. Вони, як пасувало до їхнього становища, привітали Господа Балараму дарами — добрими коровами і арґг’єю, що складається з води для араті, солодкого частування, що зготоване з меду, ґгі та інших складників, а ще квітами та напахченими квітковими ґірляндами. Всі знали, що Господь Баларама — це найпіднесеніша особистість, Верховний Бог-Особа, і тому у великій шані схилили перед Ним голови. Сторони обмінювались люб’язними питаннями щодо добробуту, як заведено при зустрічі. Коли формальний обмін люб’язностями скінчився, Господь Баларама глибоким голосом і надзвичайно спокійно запропонував вислухати Його. Він сказав:
— Любі друзі, цього разу Я прибув до вас з наказу Уґрасени, наймогутнішого серед царів, як його посланець. Прошу вислухати Моє прохання уважно і серйозно поставитись до нього. Не баріться виконати його наказ. Цареві Уґрасені відомо в усіх подробицях, що воїни вашого роду билися з праведним Самбою нечесно — вас було кілька проти нього одного, і що ви взяли його в полон з великим трудом, вдавшись до нечесних засобів. Коли до нас дійшла ця звістка, ми були не надто схвильовані, пам’ятаючи, що ми всі близькі родичі. Я вважаю, не треба порушувати наших добрих стосунків. Лишаймося друзями; битися нам ні до чого. Моє прохання таке: негайно звільніть Самбу і приведіть його перед Мене разом з його дружиною Лакшманою.

Господь Баларама буквально наказував Куру, в голосі Його чулися відчуття власної могутности, вищости та звитяги. Зрозуміло, головам роду Куру це не сподобалось. Їхню реакцію ніхто не назвав би доброзичливою:
— Гей! Чути від Тебе таке надзвичайно дивно. Проте тепер доба Калі, то не диво, що й з вуст Баларами зривається лайка. Що слова, що тон, яким Ти з нами розмовляв, однаково образливі. Здається, під впливом цієї доби капці, що на ногах, ладні видертися на голову, де зазвичай носять шолом. Наш рід зв’язаний з родом Ядавів через шлюби, і завдяки цьому вони отримали нагоду жити з нами, їсти з нами, спати з нами і нині користаються з усіх цих привілеїв. Вони не мали ніякого становища, аж ми виділили їм частину нашого царства — а тепер вони наважуються наказувати нам! Ми дозволили Ядавам володіти знаками царської влади: чамарою, опахалом, мушлею та білим парасолем, короною, царським троном, подушками для сидіння та постіллю та іншим, що належиться мати членам царської родини. Вони не мали користуватися тими царськими реґаліями перед нашими очима, ми ж не стримували їх, уважаючи за родичів. А нині вони набралися зухвалости наказувати нам, що робити. Це вже занадто! Ми не можемо дозволити їм діяти в тому дусі і далі, і ще віднині ми забороняємо їм мати царські реґалії. Найліпше було б забрати в них всі ці відмітні знаки царської родини: нема що годувати змію молоком, бо від ласкавого з нею поводження її отрута тільки міцнішає. Нині Ядави повстають проти тих, хто годував їх! Вони процвітають тільки завдяки нашим дарам та милостивому з ними обходженню — і, безсоромні, нині взялися зухвало наказувати нам. Як це прикро! Жодна істота в світі не може насолоджуватись будь-чим, якщо не буде на те дозволу Кауравів — Бгішми, Дроначар’ї та Арджуни. Ягня не може насолоджуватись життям, коли поруч лев, і так само без нашої на те волі навіть півбоги небес на чолі з царем Індрою не можуть брати від життя насолоду, за людей дарма й згадки!
Насправді Каурави дуже загордували, бо володіли великим багатством, були шляхетного походження, мали царство та давні родинні звичаї, їхня родина була велика і мала великих воїнів, а крім того вона весь час поширювала межі своїх володінь. Каурави вже не вважали за потрібне дотримуватися усталених правил життя цивілізованого суспільства; не чуючи ніякого сорому перед Баларамою, вони глумились над Ядавами. З тою лихою мовою Каурави повернулися до Хастінапури.

Господь Баларама вислухав образи Кауравів спокійно, просто відмітив про Себе, що поведінка їхня вийшла за межі пристойности. Проте були певні ознаки того, що лють в Ньому просто бушує і що Він обдумує, якої відплати вони варті. Від хвилювання Баларама перемінився навіть зовні, аж дивитися на Нього було страшно. Голосно зареготавши, Він проказав:
— Так, коли людина починає гордувати з свого походження, багатства, краси та матеріальних пишнот, її вже не задовольняє мирне життя. Вона починає з усіма шукати війни. Давати такій людині добрі поради, вчити її чемного поводження та миролюбства — це просто марнувати час. У такому випадку потрібні інші методи, а саме добре покарання.
Як правило, живучи у великих статках, людина перетворюється на тварину. Вчити тварину миролюбства річ немудра, бо вона розуміє тільки одне: арґументум ад бакулум, тобто мову з позиції сили. Іншими словами, тварина слухається тільки палки.
— Ну і нахаби ці Куру! — мовив далі Баларама. — Я хотів заладнати справу миром, хоча всі Ядави і навіть Сам Крішна дуже розгнівані на них. Вони вже налаштувалися напасти на царство Куру, але Я заспокоїв їх і взяв на Себе труд їхати сюди, щоб залагодити все без кровопролиття. І ці негідники мають нахабство триматися зі Мною отак! Зрозуміло, що вони не хочуть мирно все владнати, навпаки, підбурюють до війни. Ці гонористі зухвальці прозивали Ядавів як хотіли, і Я сприймаю це як велику і непростиму образу проти Мене Самого.

Наказу Ядавів слухається навіть цар небес Індра, а ви вважаєте царя Уґрасену, що є голова Бгоджів, Врішні, Андгак та Ядавів, за воєначальника невеличкого військового підрозділу! Це щось неймовірне! Ви нехтуєте наказ царя Уґрасени, що йому кориться сам Індра, цар вищих планет! Слухайте ж! Яду — рід найпіднесеніший. Вони силою увезли з райських планет дерево паріджату та дім зібрань — то хіба це вам вважати, що вони не мають права вам наказувати? Як про вас, то Господь Крішна, Верховний Бог-Особа, навіть не має права сидіти на високому царському троні і наказувати всім і кожному. Стривайте ж! Думаючи так, ви заслужили, щоб вас добре провчити. Вам видається мудрою ваша заява, що в Ядавів немає права на царські реґалії — чамару, опахало, білий парасоль, на царській трон тощо, тобто вони не можуть користуватися тим, що належить мати членам царської родини. По-вашому виходить, що навіть Господь Крішна, володар цілого творіння і чоловік дружини процвітання, не має права користатися цими знаками царської влади. Пилу з лотосових стіп Крішни поклоняються всі великі півбоги. Завдяки тому, що води Ґанґи, які омивають увесь світ, стікають з Його лотосових стіп, береги цієї річки стали славетними місцями прощі. Панівні божества всіх планет віддано служать Йому, і для них усіх велике щастя мати на свої шоломи порох з лотосових стіп Крішни. Великі півбоги, як Господь Брахма, Господь Шіва, навіть богиня процвітання і Я Сам — просто повні частки Його духовної сутности. А ви все одно вважаєте, що Він не гідний мати царські знаки та сидіти на царському троні! На превеликий жаль, ці немудрі люди вважають нас, членів родини Яду, капцями, а себе — шоломами. Нам вже зрозуміло, що від матеріального багатства й влади чільники роду Куру рішилися глузду. Все, що вони кажуть, чисте божевілля. Я мушу негайно вказати їм на їхнє місце й привести до пам’яті. Будь-що слід добре провчити їх. Буде правильно, якщо Я вигладжу з лиця Землі всю династію Куру. Я покінчу з ними вмить!

оворячи так, Баларама був несамовито лютий. Здавалось, Він зараз спопелить ціле космічне творіння. Він широко розставив ноги, взяв у руку Свого плуга і, встромивши його кілька разів у землю, відокремив усю Хастінапуру від землі, а тоді потягнув місто до швидкоплинної Ґанґи. Від того Хастінапура тремтіла, наче від землетрусу. Здавалось, ціле місто ось-ось розсиплеться на порох.

Бачачи, що ще трохи і місто впаде у Ґанґу, і чуючи, як у розпачі волають його жителі, Каурави нарешті стямилися, бо зрозуміли, що відбувається. За якусь мить вони вивели Лакшману, за нею і Самбу, що зробив був спробу забрати її силою. Самбу поставили наперед, Лакшману за його спиною. Вся родина Куру стала перед Господом Баларамою з молитовно складеними долонями, щоби вимолити у Верховного Бога-Особи прощення. Нарешті вони говорили розсудливо, маючи ясний розум.
— Господи Баларамо, Ти є джерело всієї насолоди, Ти підтримуєш цілий космос, і завдяки Тобі його існування триває. Ми, нещасні, не мали жодного уявлення про Твою незбагненну могутність. Любий Господи, зваж на те, що немає дурнів більших, як ми. Наш розум був збурений і потьмарений. Тому ми прийшли прохати в Тебе, щоб Ти нас простив. Вибач нас. Ти — відначальний творець, Ти той, хто підтримує і знищує космічне проявлення, і водночас Ти завжди трансцендентний щодо нього. О всемогутній Господи, це про Тебе мовлять великі мудреці. Ти є первинний ляльківник, а весь цей світ — Твоя іграшка. О безмежний, усе в Твоїй владі, і тримати на Своїй голові всі планетні системи Тобі за дитячу розвагу. Коли наступає час знищувати всесвіт, Ти замикаєш в Собі ціле космічне проявлення. В цей час лишаєшся Ти один, лежачи у формі Маха-Вішну у Причиновому Океані. Любий Господи! Ти прийшов на Землю в Своєму трансцендентному тілі єдино для того, щоб підтримати в космосі рівновагу. Ти понад гнівом, злобою та ворожістю. Все, що Ти робиш, навіть якщо воно видається покаранням, є сприятливе для всього матеріального творіння. Ми складаємо Тобі шанобливі поклони, бо Ти — незнищенний Верховний Бог-Особа, джерело всіх щедрот і потенцій. О творцю незліченних усесвітів, дозволь нам знов і знов падати Тобі до стіп, віддаючи шанобливі поклони! Нині ми повністю впокорилися Тобі. Благаємо, зласкався на нас і даруй нам Свій захист.
Почувши, що видатні представники роду Куру — від діда Бгішми до Арджуни та Дурйодгани — з великою шаною підносять до Нього молитви, Господь Баларама, Верховний Бог-Особа, пом’якшав і запевнив їх, що їм нема чого боятися і що причин непокоїтись немає ніяких.

Те, що перед весіллям влаштовують битви між стороною нареченого і стороною нареченої, для кшатрій не рідкість. Коли Самба силою увіз Лакшману, старші Куру з задоволенням відзначили про себе, що він добра пара дівчині. Проте щоб перевірити його силу, вони влаштували битву, і, ведучи її проти правил, зайняли Самбу в полон. Коли Яду вирішили визволити Самбу, прибув Господь Баларама, щоб залагодити справу, і, говорячи з ними як могутній кшатрія, наказав їм негайно звільнити Самбу. Каурави, зробивши вигляд, що ображені тим, що їм так наказують, вирішили кинути виклик силі Господа Баларами. Насправді ж вони прагнули лише, щоб Він виявив Свою незбагненну могутність. Після всіх подій вони з великою радістю вручили свою дочку Самбі, і ціла справа залагодилась. Дурйодгана, сильно прив’язаний до дочки, справив бучне весілля. В посаг за нею він дав насамперед 1200 слонів, кожний якнайменше 60-ти років; дав 10000 чудових коней, 6000 колісниць, що сяяли, наче сонце, і 1000 прикрашених золотими оздобами служниць. Господь Баларама, найвидатніший з Яду, виступав у ролі опікуна нареченого, Самби. Він радо прийняв даний за молодою посаг. Пишним прийомом Куру Баларама лишився вдоволений. По весіллі Він разом з молодим подружжям вирушив до Своєї столиці Двараки.

Господь Баларама увійшов у столицю з великим тріумфом. Його зустрічав великий натовп жителів Його міста, Його відданих та друзів. Коли всі зібралися, Баларама розповів про одруження Самби; затамувавши дух, дварачани слухали, як Він примусив тремтіти Хастінапуру. Шукадева Ґосвамі потверджує, що на місці колишньої Хастінапури стоїть Нью-Делі, а річка, що тече через місто, називається Ямуна, хоча за колишніх часів її називали Ґанґою. Від авторитетів, як-от Джіва Ґосвамі, маємо ще потвердження, що Ґанґа і Ямуна — це одна річка, що тече різними річищами. Та частина Ґанґи, що тече через Хастінапуру до Вріндавани, називається Ямуна, тому що її освячено трансцендентними розвагами Господа Крішни. Частину Хастінапури, що спускається до Ямуни, під час дощового сезону затоплює. Це нагадує всім про те, як Господь Баларама загрожував вкинути ціле місто до Ґанґи.