РОЗДІЛ СІМДЕСЯТ ДЕВ'ЯИЙ

Господь Баларама приготувався дати бій демону Балвалі. Нападу демона на святе місце звичайно передувала велика буря, в небо піднімались хмари пилу, а навколо розносивсь страшний сморід. Цього разу, як звичайно, зразу по тих лихих прикметах з’явився демон Балвала і почав лити на жертовну арену потоки випорожнень, сечі та іншу скверну. Після бурі виринув сам демон з величезним тризубом в руці. Чорне тіло велета видавалося горою вугілля. Його волосся було руде, наче мідь. Довжелезні борода і вуса, теж руді, робили його рот жаским і грізним. Побачивши демона, Господь Баларама приготувався на нього напасти. Перше, що Він подумав, було стерти демона на порох. Господь Баларама прикликав Свої плуг і булаву, і вони тої ж миті з’явились перед Ним. Демон Балвала ширяв у небі, і Господь Баларама, скориставшись з першої нагоди, зачепив його Своїм плугом, стяг долі і тоді гнівно вдарив булавою в голову. Від того удару череп демона проломився, з голови ринула кров. Демон, що чинив великий клопіт праведним брахманам, голосно скрикнув і повалився на землю, наче велика гора з іржаво-червоною верхівкою, що падає, розбита блискавицею.

Жителі Наймішаран’ї, великі мудреці й брахмани, дуже раділи, побачивши це. Вони піднесли шанобливі молитви до Господа Баларами і щиро благословили Господа. Всі погодилися, що Господь Баларама ніколи не зазнає невдачі, хоч би що робив. Тоді мудреці й брахмани влаштували для Господа Баларами традиційну купіль — таке омовіння робили царю Індрі півбоги, коли він переміг демонів. Брахмани і святі вшанували Господа Балараму дарами: чудовим новим вбранням, прикрасами й ґірляндою з лотосів, яку вдягають на переможців. Ця ґірлянда, нев’януча й вічно свіжа, була океан краси.

По тих подіях Господь Баларама, попрохавши дозволу у наймішаранських брахман, разом з іншими брахманами пішов на берег річки Каушікі. Взявши у цьому святому місці купіль, Він пішов угору по течії річки Сараю і дістався місця, де вона починається. Подорожуючи берегом Сараю, Він поступом дістався Праяґу, де зливаються три річки — Ґанґа, Ямуна і Сарасваті. Там Він теж зробив омовіння, віддав шану Богові в тамтешніх храмах і, як наказує ведична література, зробив узливання на вогонь прабатькам і мудрецям. Тоді Він побував у ашрамі мудреця Пулахи, звідти пішов до Ґандакі, що на річці Ґоматі. Далі Він взяв купіль у річці Віпаші, а тоді пішов на берег Шони (Шона тече і понині, це одна з найбільших річок у провінції Біхар). Він скупався і там, виконавши всі ведичні церемонії. Подорожуючи далі, Він дістався відомого місця прощі Ґаї, де розташований знаменитий храм Вішну. Як радив Йому батько Васудева, в тому храмі Вішну Він приніс дари прабатькам. Далі пішов до гирла Ґанґи, де священна Ґанґа впадає в Бенґальську затоку. Те святе місце називають Ґанґа-саґара, і щороку наприкінці січня там і нині збираються святі й побожні люди, так само як в Праязі щороку відбувається зібрання святих людей Маґг Мела.

Зробивши омовіння і відправивши ритуали в Ґанґа-саґарі, Господь Баларама пішов до гори Махендра Парвата. Там Він зустрів Парашураму, втілення Господа Крішни, і шанобливо вклонився йому. Потім, забираючи на південь, Він прийшов на берег Ґодаварі, що в південній Індії. Там Він скупався, виконав належні ритуали, а тоді одну по одній відвідав інші річки — Вену, Пампу і Бгімаратгі. На березі Бгімаратгі є божество Свамі Карттікея. По відвідинах Божества Карттікеї Господь Баларама поступово дійшов до Шайлапури, місця прощі в провінції Махараштра. Шайлапура — то один з найбільших районів у провінції Махараштра. Далі Він пішов до Дравідадеші. Південну Індію складають п’ять частин, і тому її називають Панчадравіда. Північна Індія теж складається з п’яти частин, її називають Панчаґауда. Всі видатні ачар’ї цієї доби, а саме Шанкарачар’я, Рамануджачар’я, Мадгвачар’я, Вішнусвамі і Німбарка, з’явились у світ у цій провінції Дравіда. Господь Чайтан’я проте з’явився в Бенґалії, що є одною з п’яти Ґаудадеш.

Найважливішим місцем прощі в південній Індії, чи Дравіді, є Венкатачала (частіше його називають Баладжі). Відвідавши це місце, Господь Баларама пішов у Вішнуканчі, а звідти — на берег річки Кавері; тоді Він поступово дійшов до Ранґакшетри, де найбільший у світі храм, а Божество Вішну там має ім’я Ранґанатга. Подібний храм Ранґанатги є і у Вріндавані, але не такий великий, як у Ранґакшетрі.

Дорогою до Вішнуканчі Господь Баларама відвідав Шіваканчі. Після Ранґакшетри Він пішов у Матгуру (вона і понині зветься Матгурою), що у південній Індії. З того місця Він рушив у Сетубандгу, місце, де Господь Рамачандра збудував міст з Індії до Ланки (Цейлону). В тому святому місці Господь Баларама роздав тамтешнім брахманам десять тисяч корів. За ведичним звичаєм багата людина, приходячи до будь-якого місця прощі, роздає місцевим брахманам в милостиню коні, корови, прикраси і вбрання. У добу Калі цього звичаю відвідувати святі місця і забезпечувати місцевих брахман усім потрібним практично не дотримуються. Ведична культура занепала, і святі місця прощі вже не приваблюють заможне панство, а священики-брахмани, що залежать від таких відвідувачів, уже не дбають, як належить, свого обов’язку допомагати прочанам. Такі священики-брахмани в місцях прощі звуться пандами, чи пандітами. Це означає, що колись вони були вчені брахмани, які давали відвідувачам детальні пояснення щодо мети прощі, і з тої взаємної допомоги була користь і прочанам, і священикам.

З описів у «Шрімад-Бгаґаватам» видно, що коли Господь Баларама відвідував різні місця прощі, Він діяв за ведичними настановами. Роздавши корови у Сетубандзі, Господь Баларама пішов до річок Крітамали й Тамрапарні. Це дві славетні священні річки. Господь Баларама узяв купіль в обидвох. Тоді Він пішов до гори Малаї. Гора Малая дуже висока, це одна з семи гір, що їх називають Малайські гори. Там жив великий мудрець Аґаст’я; Господь Баларама відвідав його і віддав йому шанобливі поклони. Отримавши від мудреця благословення, Господь Баларама з дозволу мудреця пішов до Індійського Океану.

На мисі Коморін стоїть храм богині Дурґи, яку там називають Кан’якумарі. Цей храм Кан’якумарі відвідував і Господь Рамачандра, отож зрозуміло, що храм існує вже мільйони років. Звідти Господь Баларама пішов до відомого місця прощі Пгалґунатіртги (це місто на березі Індійського, чи Південного, океану). Пгалґунатіртга славетна тим, що там лежить Господь Вішну в Своєму втіленні Ананти. З Пгалґунатіртги Господь Баларама пішов до іншого місця прощі — Панчапсараси, там Він теж зробив омовіння згідно з настановами писань і виконав усі ритуали. Це одне з місць поклоніння Господеві Вішну, тому Господь Баларама і там роздав місцевим священикам-брахманам десять тисяч корів.

З Мису Коморін Господь Баларама попрямував до Керали. Керала — то країна у південній Індії, нині її називають Південна Керала. Відвідавши її, Він пішов у Ґокарнатіртгу, де завжди поклоняються Господу Шіві. Далі Баларама відвідав храм Ар’ядеві. Цей храм з усіх боків оточений водою. Звідти Він пішов до Шурпараки. Далі Він взяв купіль у річках Тапі, Пайошні і Нірвіндг’я, а тоді пішов у ліс Дандакаран’ю. Це той самий ліс Дандакаран’я, де жив у засланні Господь Рамачандра. Звідти Господь Баларама попрямував до берегів Нармади, найбільшої в центральній Індії річки. На березі священної Нармади є місце прощі, зване Махішматі Пурі. Взявши купіль згідно з приписами, Господь Баларама повернувся до Прабгасатіртги, звідки Він почав Свою подорож.

Повернувшись до Прабгасатіртги, Він довідався від брахман, що більшість кшатрій, які брали участь у битві на Курукшетрі, загинули. Дізнавшись, що світовий тягар зменшено, Баларама відчув полегшу. Господь Крішна й Баларама прийшли на Землю, щоб зменшити тягар збройних сил, що їх накопичили марнославні царі-кшатрії. Таке вже є матеріальне життя: мати задоволені лише насущні потреби життя людей не влаштовує, і вони створюють собі нові й нові амбітні потреби. Але тим незаконним вимогам стають на перепоні закони природи, закони Бога: спалахують війни, приходить голодомор, пошесть і такі інші нещастя. Господу Баларамі розповіли, що хоча більшість кшатрій загинули, Куру все ніяк не припинять битися. Тому Він повернувся на поле битви, і то був саме день, коли Бгімасена й Дурйодгана зійшлися в поєдинку. Господь Баларама, бажаючи добра обом, хотів їх зупинити, але вони не припинили битви.

Коли Господь Баларама з’явився на полі бою, цар Юдгіштгіра з молодшими братами, Накулою й Сахадевою, а також Господь Крішна і Арджуна, шанобливо вклонилися Йому, але не мовили до Нього і слова. Причиною цього було те, що Господь Баларама мав певну прихильність до Дурйодгани, що вчився в Баларамаджі мистецтва битися булавою. Це дало цареві Юдгіштгірі й іншим підстави думати, що Баларама, мабуть, прийшов, щоб якось підняти дух Дурйодгані, і тому всі мовчали. Дурйодгана з Бгімасеною затято билися на булавах, і перед очима численних споглядачів обоє дуже майстерно намагалися вразити один одного. Здавалося, ніби вони виконують якийсь танець, проте було видно, що обидва дуже люті.

Господь Баларама спробував зупинити двобій, звернувшись до супротивників з такими словами:
— Любий царю Дурйодгана і Бгімасено, Я знаю, що ви обидва — дуже вправні воїни, і світ знає вас як великих героїв. Проте Я вважаю, що Бгімасена перевершує Дурйодгану на фізичній силі, Дурйодгана натомість вправніший у мистецтві битися булавою. Зваживши це, Я гадаю, що жодний з вас не поступається в битві іншому. За таких умов імовірність того, що хтось переможе, дуже мала. Тому, прохаю, не гайте часу. Я прохав би, щоб ви припинили цей непотрібний бій.

Ця добра порада призначалась і Бгімасені, і Дурйодгані і була на користь обидвом. Однак гнів так потьмарив їм розум, що вони пам’ятали тільки свою давню взаємну ненависть. Кожен мав на думці одне: як вбити другого, і тому на пораду Господа Баларами вони не звернули жодної уваги. Обидва наче розуму стратилися, і в кожного всі думки заповнювали тільки образи та кривди, яких завдав супротивник. Господь Баларама, знаючи, яка доля чекає на них, вже не втручався. Не бачивши більше ніякої причини лишатися, Він вирішив повернутися до Двараки.

Коли Він повернувся до Двараки, Його друзі й родичі з царем Уґрасеною й іншими старійшинами сім’ї на чолі невимовно зраділи Його поверненню, всі вийшли привітати Його. По тому Він знов пішов у святе місце прощі Наймішаран’ю, і мудреці, святі й брахмани повставали зі своїх місць привітати Його. Вони знали, що Господь Баларама, хоча і був кшатрія, тепер відійшов од військових справ. Брахмани й мудреці завжди прагнуть миру й спокою, тому всі вони були раді цьому, і кожен з великою любов’ю обіймав Балараму. Баларамі порадили виконати в святому місці Наймішаран’ї різного роду жертвопринесення. Насправді Господу Баларамі не треба виконувати жертвопринесень, що рекомендовані звичайним людям. Він — Верховний Бог-Особа і тому Сам є той, хто насолоджується усіма жертвопринесеннями. Отже, Він лише давав звичайним людям приклад, як виконувати жертвопринесення і дотримуватися приписів Вед.

Баларама, Верховний Бог-Особа, навчав мудреців і святих Наймішаран’ї щодо зв’язку живих істот і космічного проявлення. Він учив, як сприймати космос і як взаємодіяти з ним задля того, щоб досягти найвищої мети вдосконалення. Також Він пояснював, як усе космічне проявлення спочиває на Верховному Богові-Особі і як Верховний Бог-Особа, поширившись в аспекті Параматми, пронизує все і проникає навіть у найменший атом.

Тоді Господь Баларама взяв купіль авабгрітга, яку роблять по жертвопринесенні. Зробивши омовіння, Він убрався в нові шовкові шати й надягнув чудові самоцвіти. У гурті Своїх родичів і друзів Він здавався осяйним Місяцем серед зірок у небі. Господь Баларама є Верховний Бог-Особа, Сам Ананта, тому Він — поза межами сприйняття розумом, інтелектом й тілесними чуттями. Він зійшов на Землю і заради того, щоб здійснити Свою мету, поводився достоту як звичайна людина. Його дії можна трактувати єдино як Господні розваги. Величі необмеженого вияву Його розваг нікому не осягнути, бо Він є всемогутній. Господь Баларама — це первинний Вішну. Отже, той, хто вранці й увечері згадує ці ігри Господа Баларами, запевно стане великим відданим Верховного Бога-Особи, і його людське життя вивершиться успіхом.