РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

Свідомість Крішни та віддане служіння починається зі слухання (на санскриті шраванам). Треба, щоб кожний мав можливість приходити на зібрання відданих і слухати про Господа. Слухання є надзвичайно важливий чинник поступу в свідомості Крішни. Якщо людина дозволяє трансцендентним звуковим вібраціям входити через вухо, серце в неї швидко очищується від будь-якої скверни. На першорядній важливості слухати про Господа наголошував і Господь Чайтан’я. Таке слухання очищує серце покритої скверною душі, завдяки чому та отримує можливість приступитися до відданого служіння й осягнути свідомість Крішни.

Яскраве свідоцтво щодо важливости слухання про Господа містить «Ґаруда Пурана». Там сказано: «Зумовлене життя в матеріальному світі нагадує стан людини, що знепритомніла від укусу змії. А подібність цих станів у тому, що з обох них людину можна вивести звуками мантри». Людина, яку вкусила змія, не вмирає одразу: спочатку вона непритомніє і певний час перебуває в коматозному стані. А в матеріальному світі кожний також перебуває наче в глибокому сні, бо ніхто не знає нічого ні про себе та свою істинну сутність, ані про свої обов’язки та стосунки з Богом. Отже, якщо людина живе матеріалістичним життям, це означає, що її вжалила змія майі (ілюзії), а так, тобто без свідомости Крішни, ми перебуваємо наче в стані непритомности. Того, хто знепритомнів від зміїного укусу, можна повернути до життя, прочитавши над ним певні мантри, і є такі люди, що знаються на цьому. А вийти зі стану непритомности, яким є існування в матеріальному світі, та прийти до свідомости Крішни можна просто слухаючи звуки маха-мантри: Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе / Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе.

У Четвертій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (29.40) подані слова Шукадеви Ґосвамі, який, наголошуючи на важливості слухати про діяння Господа, каже Махараджі Парікшіту: «Любий царю! Людині слід лишатися там, де великі ачар’ї [святі вчителі] оповідають про трансцендентні діяння Господа, і вбирати вухами потік нектару, що стікає з подібних до місяця облич цих піднесених особистостей. Той, хто безнастанно жадібно всотує ці трансцендентні звуки, неодмінно звільниться від усього матеріального — голоду, спраги, страху, журби — і остаточно вийде з-під чару ілюзії матеріального існування».

Шрі Чайтан’я Махапрабгу також радив цей процес слухання. Він зголошував, що це — спосіб самоусвідомлення саме для теперішньої доби, епохи Калі. За цієї доби людям дуже важко строго дотримувати реґулівних засад і вивчати Веди, що було загальноприйнятним способом самоусвідомлення за попередніх епох. Однак якщо просто слухати трансцендентні звуки, що линуть з вуст великих відданих та ачарій, саме це повністю очистить серце людини від матеріальної скверни. Тому Чайтан’я Махапрабгу радив просто слухати авторитетів з духовної науки, тобто справжніх відданих Господа. Слухати професійних декламаторів не дасть жодної користи. Але якщо ми будемо слухати тих, хто на ділі усвідомив себе, то ріки нектару, наче ті, що плинуть на Місяці, ввіллються у наші вуха. Ось такий смисл має метафора з наведеного вище вірша.

У «Бгаґавад-ґіті» сказано: «Людина матеріалістичного складу може відмовитися од своїх матеріальних прагнень лише якщо втвердиться у свідомості Крішни». Облишити свої зайняття здатний тільки той, хто знайшов собі до діла щось ліпше. В матеріальному світі кожний бере участь в ілюзорній діяльності нижчої енерґії, але той, кому випадає звідати смаку описів діянь Крішни, що розігруються через посередництво вищої енерґії, забуває всі свої колишні втіхи нижчого ґатунку. Крішна просто промовляє на полі битви Курукшетра — і матеріалістам здається, ніби це Він говорить до Свого друга, але насправді то з вуст Шрі Крішни плине ріка нектару. Арджуна всотав через слух звукові вібрації, що линуть з вуст Крішни, і так повністю звільнився від ілюзії, тобто від усіх матеріальних проблем.

У Дванадцятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (3.15) сказано: «Хто прагне чистого бездомісного відданого служіння Господу Крішні, що Його прославляють через трансцендентні звукові вібрації, повинен завжди слухати про Його славу і трансцендентні якості. Тоді усе несприятливе, що тільки є в серці, напевно зникне».

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (14.8) сказано: «Любий мій Господи! Кожен з тих, хто постійно жде, аби Ти пролив на нього Свою безпричинну милість, хто смиренно зносить страждання, що їм причиною наслідки його минулих лихих вчинків, зі щирим серцем складаючи Тобі шанобливі поклони, напевно стає гідний звільнення і має повне право претендувати на нього».

Кожний відданий повинен закарбувати в пам’яті це твердження із «Шрімад-Бгаґаватам». Немудро було б сподіватися негайного звільнення від наслідків своїх лихих вчинків. Жодна зумовлена душа не є вільною від дії на неї таких наслідків, бо матеріальне існування власне й означає, що ми далі й далі стаждаємо або насолоджуємося через наслідки своєї минулої діяльности. Той, хто поклав край своїм матеріальним діям, вже ніколи не народиться у матеріальному світі. Але таке можливе, тільки якщо ми почали діяти в свідомості Крішни — адже лише така діяльність не тягне за собою наслідків. І коли наша діяльність у свідомості Крішни стає досконалою, нам більше не загрожує народитись у матеріальному світі. Відданий, котрий ще не до решти звільнився від наслідків своєї колишньої гріховної діяльности, повинен тому з усією серйозністю далі діяти у свідомості Крішни, навіть якщо перед ним постають численні перешкоди. Коли виникають якісь перешкоди, відданий повинен просто думати про Крішну і сподіватись Його ласки. Це — єдина розрада для відданого. Якщо відданий живе в такім умонастрої, він обов’язково повернеться до обителі Господа. Отак діючи, він здобуває собі дозвіл увійти до царства Бога. Точне слово, використане в цьому вірші — дйа-бгк. Дйа-бгк називають сина, який є законним спадкоємцем по своєму батькові. Те саме з чистим відданим: він, виконуючи свої обов’язки в свідомості Крішни, готовий зносити будь-які труднощі, і це дає йому законне право з часом увійти до трансцендентної обителі.

Якщо хтось так чи інакше зумів зосередити розум на своїх вічних стосунках з Крішною, такі стосунки з Господом називають пам’ятуванням. У «Вішну Пурані» сказано: «Кожна жива істота, котра пам’ятає про Верховного Бога-Особу, заслуговує усього найсприятливішого для себе. Тому я прохаю ласки завжди пам’ятати про Господа, нерожденного і вічного». У «Падма Пурані» щодо пам’ятування сказано так: «Я хочу схилитися в шанобливім поклоні перед Верховним Господом Крішною, бо знаю, що той, хто пам’ятатиме Його в годину смерти чи упродовж життя, обов’язково звільниться від усіх наслідків своїх гріховних дій».

Медитувати на Господа означає зосереджувати свій розум на формі Господа, Його якостях, діяннях та на служінні Йому. Медитувати не значить зосереджуватись на чомусь безособистісному чи робити свій розум порожнім. Згідно з Ведами медитація — це постійне зосередження на формі Вішну.

У «Нрісімха Пурані» щодо медитації на форму Господа сказано таке: «Медитацію, єдиним об’єктом якої є лотосові стопи Верховного Бога-Особи, визнано за трансцендентну, поза межами матеріального досвіду, страждань і щастя. За допомогою такої медитації навіть найгірший негідник може позбутися усіх наслідків свого гріховного життя».

У «Вішну-дгармі» теж йдеться про медитацію на трансцендентні якості Господа. Там сказано: «Ті, хто постійно діє в свідомості Крішни і хто пам’ятає трансцендентні якості Господа, звільняються від усіх наслідків своєї гріховної діяльности і, очистившись, стають достойні увійти до царства Бога». Іншими словами, увійти до царства Бога, не очистившись спочатку від усіх гріховних наслідків, неможливо. А щоб звільнитися від наслідків своїх гріховних дій, треба просто згадувати Господні форму, якості, розваги тощо.

У «Падма Пурані» щодо медитації на діяння Господа сказано: «Кожний, хто постійно медитує на чудові розваги і дивовижні діяння Господа, неодмінно очищується від усієї матеріальної скверни».

Деякі Пурани свідчать: той, хто просто медитує на діяльність у відданому служінні, вже досягнув бажаного і віч-на-віч бачить Верховного Бога-Особу. Щодо цього у «Брахма-вайварта Пурані» подано історію про одного брахману, що жив у місті Пратіштганапурі (Південна Індія). Цей брахмана був убогий, а однак він був задоволений у своєму серці, розуміючи, що він не має грошей та маєтків тільки внаслідку своїх минулих лихих вчинків і що зрештою на все воля Крішни. Отож його нітрохи не засмучувала власна бідність, і жив він тихо та мирно. Він був простосердою людиною, і часами він відвідував лекції, на яких слухав, що кажуть великі, свідомі своєї суті, душі. На однім з тих зібрань він, з вірою слухаючи про діяльність вайшнав, довідався, що виконувати служіння можна навіть у медитації. Іншими словами, якщо хтось фізично не здатний робити те, що визначено для вайшнави, він може діяти як вайшнава в медитації і тим одержати ті самі результати. Брахмана, що був далеко не заможним, вирішив просто подумки виконувати по-царськи пишне віддане служіння і так розпочав в медитації служити Господу.

Він робив омовіння в річці Ґодаварі, а потім сідав десь у відлюдному місці при березі, виконував йоґічну пранаяму, тобто дихальні вправи, і зосереджувався в медитації. Ці дихальні вправи є механічним способом, що допомагає зосередити розум на певному об’єкті, і саме на це призначені вони та йоґічні асани. Колись кожна навіть звичайна людина вміла зосереджуватися в медитації і так пам’ятати про Господа. Отож цей брахмана практикував таку йоґу . Якось , зосередившись на образі Господа в своєму розумі, він заглибився в медитацію і почав уявляти, що гарно вбирає Господа в пишні шати, надягає на Нього різні прикраси, корону та інші розкішні аксесуари. Вбравши Господа, він схилився перед Ним у шанобливім поклоні. Господь вже був пишно вбраний, і тоді брахмана взявся уявляти собі, що старанно миє і прибирає храм. Закінчивши прибирання храму, він почав медитувати на те, що, мавши багато золотих й срібних дзбанів, він несе усі ті дзбани до річки і там набирає в них святу воду. Ба більше, він брав воду не тільки з Ґодаварі, а й з Ґанґи, Ямуни, Нармади та Кавері. Звичайно вайшнава, виконуючи ритуал поклоніння Господу, спочатку збирає воду з усіх цих священних річок за допомогою певної мантри. Але цей брахмана замість проказувати мантру уявляв, що сам іде і набирає води з усіх цих річок у золоті й срібні дзбани. Далі він готував усе необхідне на ритуал поклоніння — квіти, плоди, куріння та сандалову пасту — і все це складав перед Божеством. Усю воду, квіти, духмяні предмети та смачні страви він з любов’ю пропонував Божествам, аби цілковитого задоволити Їх. Потім він виконував араті і весь ритуал строго у відповідності з тим, як це приписує стандарт поклоніння.

Такий обряд він виконував щодня; це тривало впродовж багатьох років. Якось цей брахмана уявив у медитації, що приготував солодкий рис з молоком та цукром і запропонував страву Божеству. Однак він не був задоволений своїм підношенням, бо рис був щойно зготований і певно що гарячий. (Цю страву не подають гарячою. Що холодніший солодкий рис, то він смачніший.) Рис був щойно приготований, і брахмана вирішив торкнутися горщика пальцем, щоб пересвідчитися, чи можна пропонувати страву Господу. Доторкнувшись до горщика з солодким рисом, він відчув, що обпік пальця. Це перервало його медитацію. Глянувши на свій палець, брахмана побачив, що той обпечений, і занімів від подиву, не розуміючи, як це могло статися. Він же торкнувся гарячого горщика в медитації — і тому ніяк не міг добрати, як трапилось, що він посправжки обпік собі пальця.

Поки він так роздумував, на Вайкунтзі Господь Нараяна, сидячи поруч богині процвітання Лакшмі, почав лукаво усміхатися. Побачивши усмішку на лиці Господа, присутні богині процвітання, що слугували Господеві, почали з цікавости запитувати в Нього про причину тої усмішки. Господь, однак, нічого не відповів, але негайно послав по брахману. Літак з Вайкунтги за мить доставив брахману до Господа Нараяни. І вже коли брахмана став перед Нараяною і богинями процвітання, Господь пояснив усім, що трапилося. Брахмані поталанило: він отримав вічне місце на Вайкунтзі і можливість завжди мати товариство Господа та Його богинь процвітання Лакшмі. Це свідчить про те, що Господь є усепроникливим, хоча і перебуває завжди в певному місці, в Своїй обителі. Перебуваючи на Вайкунтзі, Господь був водночас присутній у серці брахмани, коли той поклонявся Йому в медитації. Отже, можна висновити, що від Своїх відданих Господь приймає усе, навіть якщо віддані пропонують це Йому в медитації. Тож віддані Господа завжди досягають бажаного.