РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ

Існують певні тілесні ознаки, які свідчать за те, що відданого повністю поглинула екстатична любов (в’ябгічарі-бгава). Цих ознак нараховують тридцять три: прикрість, туга, покірливість, відчуття провини, втома, сп’яніння, гордість, сумніви, тривога, сильне хвилювання та вихлюпи емоцій, безумство, забуття, хвороба, замішання, омертвіння, лінощі, знерухомлення, сором’язливість, скритість, пам’ятування, розважливість, занепокоєність, глибокодумність, незворушність, щастя, необорне бажання, бажання застосувати насильство, зухвальство, заздрість, безсоромність, запаморочення, сонливість та стямлення.

Коли людина змушена робити заборонені речі або утримуватись від правильних дій, вона відчуває каяття, вважає, що збезчестила себе. При цьому присутнє відчуття прикрости. В такому стані людина втрачає спокій, плаче, колір її тіла змінюється, вона стає покірливою і важко зітхає.

Коли Крішна карав змія Калію, Нанді Махараджі на якусь хвилю здалося, що Крішна потонув у затруєних водах Ямуни, і він, звертаючись до Яшоди-деві, сказав: «Люба дружино! Крішна зник під водою, а тому чи є сенс підтримувати життя в наших тілах, що сповнені гріха? То ліпше зразу киньмось в отруєні води Ямуни і так розрахуймось за гріхи, що їх ми були вчинили!» Це — приклад сильного потрясіння, яке викликає у відданого гостре відчуття прикрости.

Коли Крішна покинув Вріндавану, Субала, Його близький друг, вирішив також виїхати з селища. Покидаючи Вріндавану, Субала думав собі, що без Крішни Вріндавана геть втратила свою привабливість. Наведено таку аналогію: як бджола відлітає з квітки, в якій вже не лишилось меду, так і Субала покинув Вріндавану, зрозумівши, що там вже немає нічого, що дозволяло б насолоджуватись нектаром трансцендентного блаженства.

У « Дана - келі - каумуді » Шріматі Радгарані звертається до одної зі Своїх подруг так: «Люба подруго! Якщо Я не матиму змоги слухати про славетні діяння Крішни, то ліпше Мені взагалі оглухнути. А що Я не здатна бачити Його тепер, то ліпше хай світ взагалі згасне в Моїх очах». Це — ще один приклад відчуття прикрости, що охоплює відданого через розлуку з Крішною.

У «Харі-вамші» наведено слова Сат’ябгами, однієї з цариць Крішни у Двараці, що каже, звертаючись до свого чоловіка: «Знай, любий Крішно, що я добре чула, як Нарада вихваляв перед Тобою якості Рукміні! То за мене певно що не варто і мови псувати!» Це — приклад відчуття прикрости, причиною якого є ревнощі. Рукміні й Сат’ябгама обидві були дружинами Крішни, а тому, природно, між ними тривало жіноче суперництво. Отож коли Сат’ябгама почула, як вихваляють Рукміні, ревнощі уп’ялися їй у серце.

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (51.47) є такі слова: «Любий Крішно, не мені казати, що я чимось відрізняюсь од інших, хто заплутавсь у матеріальному існуванні, бо я й сам сприймаю життя тільки на тілесному рівні. Мене обсідають турботи про сім’ю, дім, дружину, гроші, землю та царство. Матеріальне оточення геть забрало в мене розум, і тому я гадаю, що зжив свій вік намарне!» Це — приклад відчуття прикрости, причиною якого є скорбота.

На погляд Бгарати Муні відчуття прикрости є несприятливою ознакою. Але інші вчені мудреці вважають, що таке відчуття прикрости властиве нейтральним взаєминам і є запобіжним засобом, що допомагає охоронити відчуття екстатичної любови.

Коли людині не вдається досягнути бажаної мети в житті, коли вона не бачить ніякого сенсу у тому, що робить, коли доля повертається до неї спиною і коли людина звинувачує у всьому себе, кажуть, що її обійняла туга.

Бувши у такому стані, людина весь час сумнівається, ставить запитання, часто поринає в роздуми, хнюпиться, кається у своїх вчинках і тяжко зітхає. Колір її тіла змінюється, в роті шерхне.

Один похилого віку відданий Крішни звертається до Нього так: «Любий Крішно, Ти, хто вбив демона Аґгу! Я вже старий і немічний. Мова моя нерозбірлива, голос тремтить, розум потьмарився, а пам’ять геть притерлася і чимдалі частіше зраджує мене. А Ти, мій любий Господи, ясний, наче місячне проміння, і єдине, за чим я справді шкодую, це те, що не мав потягу до цього Твого яскравого сяйва і тому не зробив ніякого поступу в свідомості Крішни». Це — приклад туги, яка виникає через нездатність досягнути бажаного.

Один відданий сказав: «Сьогодні вночі мені наснилося, буцім я збирав у садочку всілякі квіти на ґірлянду для Крішни. Але раптово мені, нещасливому, сон перервався, і я так і не досяг бажаної цілі!» Ці слова — приклад туги, що виникла через невиконання своїх обов’язків.

Нанда Махараджа, побачивши, в яке скрутне становище потрапив його годованець Крішна на жертовній арені Камси, вигукнув: «Що я за нещасний батько? Чому було мені не замкнути Його вдома, в покої? Ой леле! Я сам привіз Його до Матгури — і ось бачу, яка небезпека стоїть перед Ним у подобі велетенського слона Кувалаї. Здається, ніби нині на місяць Крішни найшла тінь Землі». Це — приклад скорботи, що виникає через зрадливість долі.

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (14.9) Брахма каже: «Любий Боже! Ти — безмежний, одвічний Бог-Особа, Наддуша Усесвіту, і маєш у Своїй волі найдосконаліші енерґії, що творять ілюзію, я ж якщо в чому і не знаю меж, то це в зухвальстві: зваж лишень — я хотів перевершити Тебе, вважаючи себе достатньо могутнім, і думав, що можу обійтися без Тебе! Як я пишався тою незначною силою! Але як іскра з вогню не може заподіяти ніякої шкоди самому вогню, так і моя незначна здатність творити ілюзію наразилась на цілковиту поразку, коли я протиставив її Твоїй незрівнянно могутнішій ілюзотворчій енерґії. Я відчуваю себе нічого не вартим нікчемою». Це твердження Брахми є прикладом скорботи, що їй причиною скоєна образа.

Відчуття власної слабкости, що йому причиною горе, страх чи вчинені проти інших образи, називають покірливістю. За такого приниженого стану людина інколи стає балакучою, дріб’язковою, розум її робиться нечистий, вона втрачає спокій і стає бездіяльною.

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (51.57) наведено дальші слова царя Мучукунди: «Любий Господи! Через мої колишні лихі вчинки горе ходить назирці за мною. Мене повсякчас мучають різноманітні бажання, але ніякі матеріальні втіхи не вгамовують тої муки. Але тепер з Твоєї ласки мені вдалося віднайти спокій у захистку Твоїх лотосових стіп, що вічно вільні від тіні скорбот, страху та смерти. О верховний заступнику, о верховна душе, о найвищий повелителю, молю, обороняй мене і далі, бо становище моє поправді жалюгідне!» Ці слова Мучукунди є виявом стану покірливости, що виникає внаслідку жорстоких страждань у матеріальному світі.

Коли Ашваттгама випустив в Уттару брахмастру, та перелякалася, що може загинути її дитина, Махараджа Парікшіт, яку вона тоді носила під серцем. Не зволікаючи, вона віддалася на милість Крішни. Уттара мовила: «Любий Господи, благаю, врятуй моє дитя! А вже мені самій загинути від Ашваттгаминої брахмастри не страшно». Це — приклад покірливости, причиною якої є страх.

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (14.10) Господь Брахма каже: «О нехибимий! Народившись від ґуни страсти, я гордо ніс себе, бо мав себе за творця цього матеріального світу. Ця моя оманна гординя була наче та непроглядна пітьма, що огорнула мене цілого, і в цій пітьмі я геть засліп і став вважати, що можу змагатися з Тобою, Верховним Богом-Особою. Але, любий Боже, знай, що хоча мене й вважають за творця цього всесвіту, насправді я — Твій вічний слуга. Тому прошу, зі Свого вічного співчуття прости мене». Ці слова Брахми є іншим прикладом покірливости, що виникає внаслідок усвідомлення негідности свого вчинку.

Подеколи причиною покірливости стає сором’язливість. Наприклад, якось, коли ґопі купалися в річці, Крішна позабирав усе їхнє вбрання, і ґопі гуртом почали благати Крішну не знущатись так над ними. Вони звернулися до Нього з такою мовою: «Любий Крішно, ми знаємо, що Ти — син Нанди Махараджі й улюбленець усієї Вріндавани. Ми теж дуже любимо Тебе. То навіщо Ти робиш нам таку прикрість? Прохаємо, поверни нам одежу. Подивись лишень, як ми всі тремтимо від холоду!» Така покірливість виникла внаслідку їхньої сором’язливости: адже вони стояли перед Крішною голі.

Коли людина ганить себе за якийсь негідний вчинок, кажуть, що вона відчуває свою провину.

Якось Радгарані готувала квасне молоко для Крішни. Обнизані самоцвітами браслети на Її руках оберталися навколо її зап’ясть, а Сама Вона виспівувала святе ім’я Крішни, аж раптом подумала: «Я оце наспівую Собі святе ім’я Крішни, а що буде, як мої старші — свекруха і зовиця — почують Мій спів?» На цю думку серце Радгарані похололо. Це — приклад відчуття провини внаслідок відданости Крішні.

Колись прекрасноока Шріматі Радгарані пішла до лісу збирати квіти на ґірлянду для Крішни. Збираючи квіти, вона раптом зжахнулась, що хтось може помітити Її, і тоді Її огорнули втома і слабкість. У цьому випадку почуття провини було викликане працею для Крішни.

У книзі «Раса-судгакара» є місце, де сказано, що Радгарані, пробувши ніч з Крішною, відчула таку слабкість, що не здужала підвестися з ложа. Коли Крішна взяв Її руку, щоб допомогти Їй піднятися, Радгарані охопило почуття провини за те, що Вона була з Ним уночі.

Людина відчуває втому, коли вона подолала велику відстань, коли багато танцювала, а також після статевих зносин. Виявами такої втоми є запаморочення, потіння і позіхання. Ще людина, яка відчуває втому, часто дихає, і їй важко рухати кінцівками.

Якось Крішна повівся з Яшодою негаразд, і та почала ганятися за Ним по подвір’ї. За якийсь час вона дуже втомилася і спітніла, а вузол волосся на її голові розсипався. Це — приклад утоми через надмірні зусилля.

Під час свят пастушки, друзі Крішни, а також Баларама звичайно танцювали всі разом. Під час танцю ґірлянди на їхніх шиях розгойдувалися, а на тілах хлопчиків вирошувався піт так, що від екстатичного танцю все тіло робилося мокре. Це — приклад утоми від танцю.

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (33.20) сказано, що після любовних утіх з Крішною — танців, обіймів та поцілунків— ґопі часами відчувати сильну втому, і тоді Крішна зі Своєї безпричинної ласки та співчуття до них Своїми лотосовими руками стирав піт з їхніх щік. Це — приклад втоми, що викликана участю в танці раса.

Від уживання міцних напоїв або надміру хтивости людина стає зухвалою і виповнюється оманної пихи, її голос грубшає, очі запухають, а тіло набуває червонуватого відтінку. В книзі «Лаліта-мадгава» описано, як колись Господь Баладева сп’янів від надміру меду і почав промовляти до мурашок: «Гей, мурашині царі, чого це ви поховались по норах?» Ще Він звернувся до царя небес: «Царю Індро! Ти — забавка в руках Шачі! Чого ти регочешся? Я ладен розтрощити увесь світ і знаю, що Крішна не гніватиметься на Мене, якщо Я зроблю це».*Далі Баларама звернувся до Крішни: «Любий Крішно, скажи хутчіш, чому весь світ гойдається, а місяць так видовжився! А ви, Ядави, чого це ви смієтеся з Мене? Будь ласка, дайте Мені ще медового напою з нектару квітів кадамби!» Шріла Рупа Ґосвамі молиться: хай Господь Баларама, поки промовляє так, наче Він напідпитку, буде задоволений з усіх нас.

Сп’янівши, Баларама відчув втому і ліг спочити. Здебільшого піднесені особистості, коли сп’яніють, просто лягають спати, особи посередні у стані сп’яніння співають і сміються, а люди ниці починають лаятися або ще плакати. Отож сп’яніння виявляється по-різному: все залежить від віку та способу мислення. Не бачивши потреби обговорювати цей предмет далі, Шріла Рупа Ґосвамі у подробиці не вдається.

Ознаки сп’яніння певного разу виявила і Шрі Радгарані, коли якось побачила Крішну. Вона то починала сновигати взад-вперед, то сміялася, то затуляла Своє обличчя, то промовляла щось беззмістовне чи благала про щось Своїх подруг-ґопі. Спостерігаючи поведінку Радгарані, ґопі перемовлялися між собою: «Лишень подивіться, як сп’яніла Радгарані, просто побачивши перед Собою Крішну ! » Це — приклад екстатичної любови у стані сп’яніння.

Екстатична любов може виражатися через гордощі — якщо особа дуже багата, винятково вродлива, має першокласне помешкання або досягнула піднесеної мети. Гордим називають також того, кому байдуже про зневажливе ставлення до нього інших.

Білваманґала Тгакура казав: «Мій любий Крішно, Ти покидаєш мене, стараючись силою вивільнитися з моїх обіймів, але Твоя сила справить на мене враження лише якщо Тобі вдасться вирватися з мого серця». Це — приклад почуття гордости в екстатичній любові до Крішни.

Якось, коли під час танцю раса Радгарані десь зникла і Крішна хотів іти шукати Її, одна з близьких подруг Радгарані, звертаючись до Крішни, мовила: «Любий Крішно, задля служіння Шрі Радгарані Ти готовий на все, і зараз навіть покидаєш решту ґопі і йдеш Її шукати. То дозволь запитати, якого ставлення до Себе за це Ти ждеш від Неї?» Це — приклад почуття гордости внаслідок виняткової вроди.

Іноді, коли в Радгарані прокидалася гордість, Вона казала: «Хлопчики-пастушки роблять для Крішни чудові квіткові ґірлянди, а однаково, коли дарую Йому ґірлянду Я, Він застигає приголомшений, а потім бере її і притискає до серця».

Щось подібне каже у Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (2.33) Господь Брахма: «Любий Мадгусудано! Чистих відданих Твоєї Милости зв’язують з Тобою почуття справжньої екстатичної дружби, і тому жодний ворог їм не страшний. Вони впевнені, що Ти завжди оборониш їх, а тому їм вільно недбало ступати по головах своїх ворогів». Іншими словами, той, хто знайшов притулок біля лотосових стіп Господа, завжди гордий з того, що він здатний подолати своїх ворогів.

Один ткач з Матгури, звертаючись до Крішни, казав: «Любий царю Вріндавани! Твоя безпричинна милість зробила мене таким гордим, що мені вже не потрібна навіть ласка Господа Вайкунтги, якої домагаються численні великі мудреці, занурюючись у глибоку медитацію». Іншими словами, йоґи і великі мудреці заглиблюються в медитацію на Господа Вішну, що живе на планетах Вайкунтгах, а відданий Крішни такий гордий, що вважає їхню медитацію не вартою уваги. Таке почуття гордости виникає внаслідок того, що відданий осягнув найвищу мету життя — Крішну.

Викравши якось у Крішни усіх телят, корів та Його друзів- пастушків, Господь Брахма вже хотів іти геть, аж раптом його обійняв сумнів щодо свого вчинку, і тоді він почав роззиратися на всі боки своїми вісьмома очима (Господь Брахма має чотири голови і, відповідно, вісім очей). Це — приклад почуття сумніву в екстатичній любові, що постав унаслідку крадіжки.

Подібно до цього Акрура якось, для того тільки, щоб дарувати задоволення Крішні, викрав С’ямантака-мані, коштовний камінь, який може виробляти золото необмеженою мірою, але згодом розкаявся у тій крадіжці. Це — ще один приклад сумніву в екстатичній любові до Крішни, що постав внаслідок крадіжки.

Було таке, що Індра, цар небес, прикликав зливу і залив землю Враджі потоками води. Тоді йому порадили впокоритися лотосовим стопам Крішни. На ту раду вид Індри почорнів від сумніву.

Інколи від видовища блискавки в небі, хижого звіра або від лункого звуку у людини скидається серце і такий психічний стан називають тривогою. В стані тривоги людина шукає притулку в якомусь надійному місці. Буває, що при тому волосся на її тілі настовбурчується, а саме тіло тремтить. Вона припускається помилок у своїх діях, а подеколи її тіло ціпеніє.

У «Пад’явалі» є дальше твердження: «Любі друзі! Думка про те, що Крішна перебуває зараз серед демонів у Матгурі, де править демонічний цар Камса, гнітить моє серце». Це — один з прикладів тривоги в екстатичній любові до Крішни від передчуття небезпеки, що Йому загрожує.

Коли Врішасура в подобі бика з’явився у Вріндавані, усі ґопі дуже налякались і в сум’ятті кинулись обнімати дерева тамала*. Це — приклад страху, що викликаний виглядом лютої тварини, коли людина шукає захисту, весь час пам’ятаючи про Крішну в екстатичній любові. Зачувши дзявкіт шакалів у лісі Вріндавани, матір Яшода часами не дозволяла Крішні відійти від неї ані на ступінь: вона боялась, щоб ті не напали на Нього. Це приклад того, як екстатична любов до Крішни виражається через тривогу, що її викликають лункі оглушливі звуки. Такий різновид тривоги дещо відрізняється від звичайного страху. Людина, коли відчуває страх, може принаймні якось думати про майбутнє або минуле, але у стані екстатичної тривоги місця для таких роздумів немає. * Дерево з темною корою, що за кольором нагадує колір тіла Крішни (прим. пер.).

Причиною сильних вихлюпів емоцій може бути щось дуже любе серцеві, щось надзвичайно огидне, пожежа, сильний вітер, злива, певні природні катаклізми, поява великого слона чи зустріч з ворогом. Коли поштовхом до вихлюпу емоцій є зустріч з тим, хто милий серцеві, людина починає говорити дуже плинко, добираючи приємних слів. Коли причиною хвилювання стає якесь огидне видовище, людина голосно кричить. Коли вона бачить пожежу, це примушує її тікати. Бувають виявлені ще такі ознаки: тілом переходить дрож, людина заплющує очі або плаче. Коли вихлюп емоцій зумовлений сильним вітром, людина щодуху біжить і при тому тре собі очі. Коли починається злива, людина розкриває парасоль, а тіло її напружується і стає як туго напнута струна. Коли стається якесь несподіване нещастя, людина блідне на лиці, вражена, застигає, а її тіло обіймає дрож. Якщо причиною сильного хвилювання є поява дикого слона, людина відплигує вбік, виявляє різні ознаки страху, інколи при цьому хапливо озирається. Перед обличчям ворога наплив емоцій змушує людину намацувати зброю або намагатися втекти.

Коли матір Яшода бачила свого сина, як Він повертався з лісу Вріндавани, вона починала хвилюватись так сильно, що з її грудей бігло молоко. Це — приклад хвилювання, що його викликає зустріч із предметом любови.

У Десятій пісні (23.18) Шукадева Ґосвамі повідомляє царя Парікшіта: «Шановний царю! Дружини брахман мали щиру схильність прославляти Крішну і завжди ждали нагоди побачити Його. Тому щойно вони почули, що Крішна поблизу, їх заполонив непереборний потяг побачити Його, і вони не вагаючись покинули свої домівки». Це — приклад вияву почуттів внаслідку присутности дуже дорогої серцю особи.

Коли Крішна убив Путану, відьму-демоницю, і вона повалилася на землю, матір Яшода, застигши від подиву, почала схвильовано вигукувати: «Ой лишенько! Що це, що це?» Побачивши, що її любе маля Крішна бавиться на грудях мертвої демониці, матір Яшода, сполохана, заметалася взад-вперед. Це — приклад хвилювання, викликаного жахливим видовищем.

Коли Крішна вирвав з коренем двоє дерев арджуна і вони з гуркотом повалилися долі, Яшодине серце на цей гуркіт стислось, і вона, вкрай збентежена, просто звела очі догори, не знавши, до чого хапатися. Це — приклад хвилювання, що його причиною став оглушливий звук.

Коли у Вріндавані схопилася лісова пожежа, усі пастухи зійшлися до гурту і в розпачі звернулися до Крішни, благаючи врятувати їх. У цьому випадку причиною вихлюпу емоцій був вогонь.

Якось демон-смерч на ім’я Трінаварта підхопив Крішну разом з кількома величезними деревами і став їх розкручувати, підносячи високо в небо. Тим часом мати Яшода, ніде не бачачи свого сина, розхвилювалась і забігала скрізь по обійстю. У цьому прикладі до хвилювання спричинився смерч.

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (25.11) розказується про те, як Індра наслав на Вріндавану страшенний проливень. Коровам і пастушкам було холодно під поривами пронизливого вітру, і тому вони збились докупи і всі гуртом тулилися до Крішни, шукаючи порятунку біля Його лотосових стіп. Це — приклад хвилювання, причиною якого була сильна злива.

Колись, як Крішна був у лісі Вріндавани, почався сильний град, і дорослі наказали Йому: «Крішно, стій і не руш з місця! Дорослі пастухи, що набагато досвідченіші й сильніші проти Тебе, і ті не наважуються бодай поворухнутися, а Ти — просто мале хлоп’я. То стій і не рухайся!» У цьому випадку причиною хвилювання був сильний град.

Коли Крішна карав Калію в затруєних водах Ямуни, матір Яшода голосно тужила: «Ой лишенько! Земля ніби двигтить, а небо наче проливає сльози! Чи це землетрус? Мій синок зник в отруєних водах Ямуни. Що мені тепер робити?» Це — приклад хвилювання, викликаного стихійним лихом.

На арені Камси, коли на Крішну напали величезні слони, усі присутні жінки почали благати Його: «Любий хлопчику, просимо, негайно тікай звідси! Хіба Ти не бачиш цих слонів-велетнів, що ось-ось розтопчуть Тебе? Ти так довірливо дивишся на них, а нам від того холоне серце!» Крішна тоді сказав матері Яшоді: «Люба матінко, хай тебе не турбують ці слони та коні, що насуваються на нас, здіймаючи пил, який засліплює очі цих лотосооких паній. З’явися переді Мною хай би й демон Кеші, сила Моїх рук забезпечить перемогу. Годі хвилюватися, мамо!»

У «Лаліта-мадгаві» одна подруга каже матері Яшоді: «Справді дивно, що коли демон Шанкгачуда, величезний і міцний, наче велика гора, напав на твого прекрасного, як Купідон, сина, у Вріндавані не трапилось нікого, щоб оборонити Його. А однак цей демон зажив смерти від рук твого маленького сина. Мабуть що Йому вдалося вив’язатися з лиха завдяки суворим аскезам і покутам, що їх ти здійснювала за минулих життів!»

У тій самій «Лаліта-мадгаві» розказано, як Крішна викрав Рукміні з церемонії її одруження. Серед присутніх царевичів здійнявся гомін; вони запально казали один одному: «З нами наші слони, коні, колісниці, луки, стріли й мечі — то чого нам боятися Крішни? Нападімо на Нього! Та хто Він такий? Він — хтивий підпасок та й годі. Хіба ж ми дозволимо Йому викрасти так царівну?! Гуртом на Нього!» У цьому випадку причиною хвилювання є присутність ворога.

Вищенаведені приклади Шріла Рупа Ґосвамі використовує, щоб довести, що у стосунках з Крішною не може бути й мови про імперсоналізм. Взаємини з Крішною передбачають усі форми міжособистісних стосунків.

Шріла Білваманґала Тгакура молиться: «Нехай Шріматі Радгарані Своєю цілковитою відданістю Крішні очистить весь світ. Зі Своєї екстатичної любови до Нього Вона часом діє так, наче в Неї щось негаразд з головою, наприклад намагається збивати юґурт у порожньому глечикові. А Крішна дивиться на Радгарані, і, зачарований, береться замість корови доїти бика». Це — лише окремі приклади безумства чи божевілля, пов’язаного з любовними стосунками Радги й Крішни. В «Шрімад- Бгаґаватам» сказано, що, коли Крішна плигнув у затруєні води Ямуни, Шріматі Яшода-деві наче стратилась розуму. Замість іти шукати протиотруйні трави, вона почала звертатися до дерев, наче то були заклиначі змій. З молитовно складеними руками вона вклонялася деревам і запитувала їх: «Якою травою можна врятувати Крішну від смерти від отруєної води?» Це — приклад безумства, причиною якого є велика небезпека.

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (30.4), де описано, як відданого охоплює безумство внаслідку екстатичної любови, йдеться за ґопі, що розшукували Крішну в лісах Вріндавани. Ґопі голосно співали про славетні діяння Крішни і так блукали лісами, шукаючи Його. Вони знали, що Крішна не прив’язаний до певного місця, Він — усепроникаючий, Він — у небі, у воді, в повітрі, Він — Наддуша в серці кожного. Тому ґопі звертались до всіх дерев та рослин, розпитуючись у них, чи не бачили вони, бува, Верховного Бога-Особу. Це — приклад екстатичного безумства, яке охоплює відданих.

Так само існують і інші вияви «хворобливих» станів, що їм причиною екстатична любов. Вчені мудреці віддають належне цим станам, зараховуючи їх до категорії махабгави. Друга назва цьому надзвичайно піднесеному станові — дівйонмада, трансцендентне безумство.

Коли Крішна покинув Вріндавану і оселився в Матгурі, Шріматі Радгарані послала Йому звістку, що Його матір, цариця Враджі, так тяжко переживає розлуку з Ним, що на її вустах збирається піна, наче на березі океану. Подеколи, переказувала Радгарані, Яшода здіймає руки, наче то океанські хвилі, й від гострого болю розлуки з криками качається по землі, а часами замовкає і заспокоюється, наче море в штиль. Ці ознаки переживань у розлуці з Крішною мають назву апасмара, чи забуття. Виявом цих ознак екстатичної любови є забуття, коли людина вже не дає собі звіту в тому, що робить.

Іншого разу Крішні надіслали звістку про те, що після того, як Він убив Камсу, один з Камсиних друзів, демон, збожеволів. На губах в цього демона виступила піна, він почав несамовито розмахувати руками і качатися по землі. Цей вияв демонічних емоцій питомий для взаємообміну стосунками з Крішною у расі жаху й відрази. Існує п’ять головних різновидів стосунків з Крішною, і їх називають прямими, а також сім інших, їх називають непрямими. Демон, за якого йшлося, не міг не перебувати з Крішною принаймні в якихось стосунках, і свідоцтвом на силу цього є те, що він виявив певні трансцендентні ознаки після того, як почув, що Крішна щойно вбив Камсу. Шріла Рупа Ґосвамі зауважує тут, що ознаки такого роду також заховують у собі певну трансцендентну велич.

Коли Крішна покинув Вріндавану і жив у Матгурі, хтось з друзів повідомив Його: «Любий Крішно! Знай, що жителі Вріндавани через розлуку з Тобою дуже страждають, від чого здається, що вони всі захворіли. Їх лихоманить, їхні рухи безладні. Вони просто лежать долі і зітхають».

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (12.44) Махараджа Парікшіт запитує щодо Господа Ананти. Вислухавши це запитання, Шрі Шукадева Ґосвамі почав виявляти ознаки повного знесилення. Однак він зумів опанувати себе і слабким голосом відповів на запитання царя Парікшіта. Цей стан знемоги описаний як свого роду лихоманка, яку викликає екстатичне блаженство.

У «Шрімад-Бгаґаватам» є ще інший уривок, який оповідає про зустріч дівчат Враджі з Крішною у священному місці Курукшетра, і зустріч ця відбулася через багато років після їхніх дитячих розваг. Під час тої зустрічі з Крішною на Курукшетрі ґопі, коли почалося сонячне затемнення, заціпеніли. Вони не дихали, їхні очі не змигували, уся інша діяльність їхніх тіл теж припинилася; вони стояли перед Крішною нерухомі, наче статуї. Це — інший приклад хворобливого стану, що виникає внаслідок надміру трансцендентного блаженства.