РОЗДІЛ СОРОК ТРЕТІЙ

Коли екстатична любов розвивається у батьківські почуття і відданий втверджується на цьому рівні, такі любовні почуття називаються ватсал’я-раса. Віддане служіння на рівні ватсал’я- раси виявлене в стосунках між Крішною та Його відданими, які мають себе за старших Крішни, як-от Його батько, матір та вчитель.

Спонуки батьківської любови до Крішни, що її мають до Крішни Його старші родичі, обізнані вчені описують так: «Верховний Бог-Особа, чиє тіло дуже делікатне і кольором нагадує блакитний лотос, який щойно розкрився, чиї лотосові очі, ніби взяті в рамця чорних, як чорні бджоли, непокірливих кучерів, походжав вулицями Вріндавани, і тоді Його побачила матір Яшода, кохана дружина Нанди Махараджі. Тієї ж миті молоко побігло їй з грудей, зволожуючи її тіло». Чинниками, що збуджують батьківську любов до Крішни, є темний колір Його тіла, що вабить і радує око, сприятливі знаки на різних частинах Його тіла, Його лагідність, Його мила мова, Його простота, Його сором’язливість, Його скромність, Його постійна готовність виявляти шану старшим та Його добродійність. Усі ці якості вважають за спонуки, що збуджують екстатичні почуття батьківської любови.

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (8.45) Шукадева Ґосвамі каже, що матір Яшода ставилась до Господа Крішни як до свого сина, дарма що Веди визнають Його за царя райських планет, Упанішади — за безособистісний Брахман, філософи — за верховне чоловіче начало світобудови, йоґи — за Наддушу, а віддані — за Верховного Бога-Особу.
Якось мати Яшода сказала своїй подрузі: «Ми з Нандою Махараджею, царем пастухів, разом поклонялися Господеві Вішну, і то завдяки цьому Крішну врятовано з лап Путани та інших демонів. А ці двійко дерев арджуна повалив, зрозуміло, сильний вітер, а вже що стосується Ґовардгани, то, дарма що усім здалося, ніби то його підняли Крішна з Баларамою, я думаю, що насправді тримав цей пагорб Нанда Махараджа. Хіба під силу маленькому хлопчикові підняти таку величезну гору?» Це — ще один приклад екстазу на рівні батьківської любови. Батьківська любов зринає у відданому, який зі своєї любови певен, що він є старшим, а Крішна — це просто дитина і не зможе прожити без його опіки. Тому один відданий підносить до батьків Господа Крішни таку молитву: «Я хочу прийняти притулок відданих Господа Крішни, що належать до старшого, батьківського покоління. Вони стараються усіляко дбати про Крішну, й у своєму служінні Йому вони завжди дуже ласкаві до Нього. Тож шанобливо вклонімося їм за їхню ласку до Верховного Бога-Особи, що є батьком усього всесвіту!»

Певний брахмана теж здіймає подібну молитву : « Нехай люди, які бояться матеріального існування і хочуть звільнитися з нього, поклоняються Ведам й Упанішадам, хтось інший нехай вшановує «Махабгарату». Що стосується до мене, я хочу поклонятися тільки Нанді Махараджі, тому що верховний абсолютний Бог-Особа, Крішна, як його дитина повзає тепер в нього по подвір’ї».

Нижче перелічено шанованих осіб, які втішаються почуттями батьківської любови до Крішни: 1)матір Яшода, цариця Враджі, 2)Махараджа Нанда, цар Враджі, 3)Рохіні, мати Баларами, 4)усі старші ґопі, чиїх синів забрав Господь Брахма, 5)Девакі, дружина Васудеви, 6)решта п’ятнадцять дружин Васудеви , 7)Кунті , мати Арджуни , 8)Васудева , рідний батько Крішни, та 9)Сандіпані Муні, вчитель Крішни. Усіх їх вважають за шанованих старших осіб, які мають почуття батьківської любови до Крішни. Цей список складено за порядком чільности осіб у стосунках з Крішною, і з нього ми бачимо, що матір Яшоду і Махараджу Нанду вважають за найвищих з усіх старших осіб.

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (9.3) Шукадева Ґосвамі описує Махараджеві Парікшіту зовнішність та красу матері Яшоди. Він каже: «Любий царю! Пишні стегна матері Яшоди вкриті лляною білизною та шовковим сарі, з її грудей від любови до Крішни точиться молоко. Коли вона, міцно тримаючи мотузку, збиває масло, браслети на її руках рухаються, сережки розгойдуються, а квіти, якими вона позаквітчувала волосся, падають долі. Вона вкладає у збивання стільки сили, що на її обличчі виросився піт».

У молитві іншого відданого знаходимо ще один опис матері Яшоди: «Я шукаю заступництва матері Яшоди, чиї кучері стягує стрічка, чий проділ прикрашає яскраво-червона кіновар і чиї форми тіла своєю довершеністю затьмарюють красу усіх її оздоб. Очі її весь час заводить до Крішни, і тому в них завжди стоять сльози. Її тіло має чудовий колір блакитного лотосу, а барвисті шати ще відтіняють її красу. Нехай її ласкавий погляд торкнеться усіх нас, і хай він провадить нас шляхом відданого служіння, не даючи потрапити до лабетів майі!»

Нижче наведений опис того, як виявляється материнська любов Яшоди до Крішни. Прокинувшись рано вранці, матір Яшода перво-наперво дає Крішні поссати груди, а потім проказує різні захисні мантри, що мають оберігати її дитя. Далі вона прикрашає Його чоло чудовою тілакою, надягає Йому на руки захисні талісмани. Усі ці дії безсумнівно свідчать про те, що вона — наче уособлення усіх взятих разом почуттів материнської любови до Крішни.

Далі поданий опис зовнішности Нанди Махараджі. Його чорне волосся злегка присипане сивизною, його зелене вбрання за кольором подібне до молодих листочків баньянового дерева. Сам він опасистий, з круглим черевом, шкіра його кольору місяця уповні, а його обличчя прикрашають гарні вуса. Якось Крішна, ще немовля, ухопився за палець Свого тата і так ходив по подвір’ї. Він ще не вмів добре триматися на ніжках, і все здавалося, що Він ось-ось впаде. Нанда Махараджа дбайливо допомагав своєму трансцендентному синові ходити, пильнуючи, щоби той не впав, аж зненацька відчув, що йому на очах виступили сльози, а його ціле єство затопила радість. То вклонімося з великою шаною до лотосових стіп царя Нанди!

Те, що Крішна — мала дитина, а також дитяче вбрання Крішни, Його дитячі рухи, солодке лопотання, чарівна усмішка й різноманітні дитячі забави вважають за чинники, які збуджують почуття батьківської любови до Крішни. У дитячому віці Крішни вирізняють три періоди: початок віку каумара, середина віку каумара й кінець віку каумара. Протягом початку й середини віку каумара ніжки в Крішни пухкенькі, а білки очей білі. В Нього вже починають прорізуватися зубки, і Він є напрочуд м’який і лагідний. Його описують так: «На той час, коли з ясен Крішни прорізалося три чи чотири зубики, ніжки Він мав пухкі і Сам був справжній коротун. Кожним рухом Свого дитячого тіла Він чимдалі посилював батьківську любов Махараджі Нанди і матері Яшоди. Іноді Крішна намагався ходити, переступаючи Своїми ніжками, часами починав плакати, часами усміхався, а ще, бувало, смоктав Свій великий палець чи й просто лежав долічерева. Дитячі зайняття Крішни були різноманітними, і ми назвали лише деякі з них. Іноді, лежачи на спині, Крішна смоктав великі пальці на ногах чи скидав ніжками, часом плакав, а часом сміявся. Матір Яшода, спостерігаючи за забавами свого сина, старалася не завадити Йому жодним рухом і в ній чимдалі росло бажання дивитися далі на своє дитя і втішатися Його дитячими забавами». На початку віку каумара на шиї Крішна носить оправлені в золото тигрові кігті. На чолі Він має захисну тілаку, очі підмальовані чорною тушшю, а навколо животика обв’язано шовковий шнур. Так описують вбрання Крішни на початку віку каумара.

Коли Нанда Махараджа споглядав дитячу вроду Крішни— а тіло Крішни кольором нагадувало молоде дерево тамала, на грудях Він мав намисто з тигровими кігтями, глина, якою була нанесена красива тілака, була замішана на коров’ячій сечі, ручки Його прикрашав тонкий шовковий шнур й шовкова тканина завита навколо Його талії, — отож коли Нанда Махараджа дивився на свого малого сина, він не міг натішитися Його вродою.

У середині віку каумара на очі Крішни спадає чуб. Іноді нижня частина Його тіла повита тканиною, а інколи Він голий-голісінький. Він робить спроби ходити — робить крок і ще крок — і часами ніжно белькоче щось. Ось такі прикмети має Крішна, коли переступає на половину віку каумара. Колись у цьому віці матір Яшода побачила Крішну таким: скуйовджене волосся спадало Йому на брови, очі безнастанно рухалися, і, дарма що Він не міг висловити Своїх почуттів зрозуміло, Його мова була співуча й приємна вухові. Коли матір Яшода подивилася на Його крихітні вушка, коли вона побачила, як Він, голенький, силкується на Своїх коротеньких ніжках бігти щомога швидше, вона ніби занурилась в океан нектару. Оздоби Крішна в цьому віці має такі: перлину, яку причеплюють до носової перетинки, масло, що Він тримає у Своїх лотосоподібних долоньках, і декілька маленьких підвішених до талії дзвіночків. Сказано, що коли матір Яшода дивилася, як ходить її дитя, видзвонюючи дзвіночками на талії, з перлиною в носі і маслом у долонях, і всміхається їй, її затоплювало невимовне блаженство.

Проминувши половину віку каумара, Крішна тоншав у талії, груди Його ширшали, голову вкривали кучері, що спадали долі, наче ворон опускає крила. Мати не могла натішитися чудовою вродою Крішни. Наприкінці віку каумара Крішна носить у руках коротеньку палку, шати Його трохи довші, а шнур навколо Його талії зав’язаний вузлом, нагадуючи зміїний каптур. Отак убраний, Він водив пастися неподалік від дому телят, а часом бавився з пастушками-однолітками. Він мав тоненьку флейту і маленький ріжок з буйволячого рогу і також часом грав на флейту, вироблену з листя дерев. Цими розвагами відзначається кінець віку каумара.

Коли Крішна дещо підріс і вже доглядав маленькі телята, Він часто ходив пасти їх до ближнього лісу. І якщо Він припізнювався проти звичайного, Нанда Махараджа піднімався на чандра-шаліку (це така споруда на даху для огляду місцевости) виглядати сина. Стурбований тим, що його маленький син загаявся в лісі, Нанда Махараджа, бувало, лишався на чандра- шаліці аж доки вже міг заспокоїти свою дружину, що, мовляв, Крішна разом з маленькими пастушками та телятами повертається додому. Нанда Махараджа звичайно показував своїй укоханій дружині на павичеве перо на голівці їхнього сина і в захваті казав їй, що їхній син — справжнє свято для очей.

Мати Яшода казала тоді Нанді Махараджі на відповідь: «А подивись-но на мого любого хлопчика! Білки очей Його сяють, на голові в Нього тюрбан, на плечах накидка, а на Його стопах ніжно видзвонюють ножні дзвіночки. Він вже близько, разом з Ним — телята корів сурабгі. Дивись же на Нього, як Він ступає святою Вріндаваною!»

Тоді Нанда Махараджа знову казав дружині: «Люба Яшодо, подивись-но на свій паросток, Крішну! Бачиш, як виблискує Його темне тіло, бачиш, як рожевіють кутики Його очей, бачиш, які в Нього широкі груди і на них чудове золоте намисто? Який Він чудовий, і, коли я дивлюся на Нього, моє трансцендентне блаженство чимдалі більшає!»

Коли Крішна, улюблений син Нанди Махараджі, вступає у вік кайшора (це вік від десяти до п’ятнадцяти років), Його врода зростає ще більше, однак батьки і далі ставляться до Нього так, наче Він лишається хлопчиком віку пауґанда. Водночас дехто зі слуг Крішни, коли Він перебуває у віці пауґанда, ставиться до Нього як до юнака віку кайшора. Звичайні дитячі розваги Крішни — розбивати глечики з молоком та юґуртом, розливати юґурт по подвір’ї і красти вершки з молока. Буває, Він ламає кий для збивання, а інколи жбурляє масло у вогонь. Такі Його забави ще посилюють трансцендентне блаженство Його матері.

Щодо цього матір Яшода якось сказала своїй служниці Мукгарі: «Поглянь лишень на цього Крішну: Він, роззираючись довкола, поволеньки виступає з-поза кущів. Здається, Він саме йде красти масло. Причаїмося, аби Він не помітив, що ми спостерігаємо за Ним. Я хочу бачити, як Він хитро-прехитро пряде Своїми бровенятами, і ще я хочу побачити Його перелякані очі і гарне личко».

Насолоджуючись звичкою Крішни нишком красти масло, матір Яшода відчувала екстаз материнської любови — вона вдихала аромат Його волосся, легенько поплескувала Його по тілі, благословляла, а часом карала або ще докірливо дивилася на Нього, траплялося, підтримувала Його, а то ще ласкаво повчала, кажучи, що красти недобре. Такого роду дії викликані материнською екстатичною любов’ю до Крішни. Тут варто звернути увагу на те, що схильність красти, яка притаманна усім дітям, має навіть Верховний Бог-Особа, а отже ця схильність не є штучною. Однак у духовних стосунках, на відміну від стосунків матеріального світу, ця схильність красти вільна від скверни і не занечищує.

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (13.33) Шрі Шукадева Ґосвамі каже Махараджі Парікшіту: «Любий царю! Щойно старші ґопі побачили своїх синів, що наближалися до них, їх заполонила незрівнянна батьківська любов, і всі вони наче занурилися в океан любови. Спочатку вони намірялися покарати своїх синів за те, що ті крали масло, але варто їм було побачити їх, як їхній сердитий настрій одразу минувся — натомість їх затопила любов до своїх дітей. Вони заходилися обнімати синів і вдихати аромат їхнього волосся. Через любов до дітей вони мало не втратили розум». Усі ці пастушки завжди ходили разом з Крішною красти масло — це була одна з їхніх дитячих розваг. Але матір Яшода замість того, щоб гніватися, відчувала, що в неї з грудей тече молоко, зволожуючи її тіло. З любови до Крішни, вона знову й знову притулялась обличчям до Його голови і вдихала запах Його волосся.

Головними зайняттями усіх матерів хлопчиків-пастушків було цілувати синів, обнімати їх, гукати їх на імена і ще подеколи м’яко картати їх за звичку красти. Такі вирази батьківської любови називають екстазом саттвіка, і в такому екстазі екстатичні ознаки восьми різновидів виявляються в усій повноті. У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (13.22) Шукадева Ґосвамі каже цареві Парікшіту: «Усі матері пастушків перебували під впливом ілюзії, якою їх покривала внутрішня енерґія Бога- Особи, йоґамайа, і, щойно чули флейти своїх синів, вони схоплювались з місць, обнімаючи їх у своєму серці. Ці хлопчики були створені безпосередньо внутрішньою енерґією Крішни, і, приймаючи їх за рідних синів, матері брали їх на руки, обнімали і міцно пригортали до себе. Почуття, якими супроводжувалися ці зворушливі зустрічі, були п’янкішими за брагу з нектару, а діти одразу бралися пити молоко, що текло з грудей їхніх матерів».

У книзі «Лаліта-мадгава» Рупи Ґосвамі є такі, звернені до Крішни, слова: «Любий Крішно! Коли Ти випасаєш череду, курява, що її збивають копитами телята й корови, обпадає Твоє вродливе обличчя й красиву тілаку, і від того здається, що Ти весь брудний. Але коли Ти повертаєшся додому, молоко, яке струмує з грудей Твоєї матері, змиває куряву з Твого виду, і Ти, очищений цим молоком, стоїш, наче Божество, якого омивають молоком під час церемонії абгішека». У храмах з Божествами заведено, що у разі якогось осквернення храму Божества омивають молоком. Крішна — Верховний Бог-Особа, і Його омивало молоко з грудей матері Яшоди, очищаючи Його від куряви, що покривала Його тіло.

Іноді можна було бачити, як матір Яшода ціпеніє в екстазі. Таке трапилося, наприклад, коли її син підняв пагорб Ґовардгану. Крішна стояв і тримав пагорб, а тимчасом матір Яшода вагалася, чи можна їй підійти обійняти Його, і від того заціпеніла. Вона думала про те, що яка то небезпечна річ — підняти й тримати пагорб, і її очі застували сльози. Сльози не давали їй бачити Крішну, від тривоги за сина їй аж дух перехопило, і вона не була здатна здобутись на жодне слово, що мало б підказати синові, що Йому слід робити в такому становищі. Це заціпеніння є ознакою екстатичної любови.

Ще часами матір Яшода відчувала інше щастя, трансцендентний екстаз — коли її дитя вирятовувалося з небезпечних ситуацій, скажімо, коли на Крішну нападали демони, як оце Путана. У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (17.19) Шукадева Ґосвамі каже: коли Крішна повернувся додому неушкоджений — а матір Яшода вже не сподівалася побачити Його живим, — вона відчула безмірне щастя. Одразу посадовивши Його на коліна, вона обнімала Його ще і ще. Тимчасом як вона обнімала свого сина, з її очей плинули потоки сліз, і вона була неспроможна виразити свою трансцендентну радість. У книзі «Відаґдга-мадгава» Шріли Рупи Ґосвамі сказано: «Любий Крішно, дотик Твоєї матері такий приємний і освіжаючий, що він прохолоджує ліпше від сандалової пасти та ясного місячного сяйва, разом із пастою з коріння ушіра». (Ушіра — це різновид коріння, яке, якщо зробити з нього пасту на воді, дає відчуття сильної прохолоди. Його спеціально використовують для захисту від палючої сонячної спеки.)

Материнська любов Яшоди до Крішни постійно зростає, й іноді її любов та екстаз описують як палку сердечну прив’язаність, а інколи — як необорний потяг. Приклад потягу до Крішни з необорною батьківською любов’ю наведений у Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (6.43). Там Шукадева Ґосвамі каже Махараджеві Парікшіту: «Любий царю! Коли великодушний Нанда Махараджа, повернувшись додому з Матгури, вдихнув аромат волосся на голові сина, його затопив екстаз батьківської любови». Інший подібний приклад пов’язаний з матір’ю Яшодою. Матір Яшода, ждучи Крішну з пасовища, потерпала, дослухаючись, чи, бува, не долине до неї голос Його флейти. До цього додалася думка про те, що Крішна забарився, і тому її нетерпіння і бажання почути Крішнину флейту подвоїлося, а з грудей їй потекло молоко. Вона то заходила в дім, то йшла на вулицю, постійно визирала надвір подивитись, чи, бува, не повертається Ґовінда.Коли численні великі мудреці підносили молитви до Господа Крішни, прославляючи Його діяння, на поле битви Курукшетра ступила цариця Ґокули, матір Яшода, і края її сарі були просякнуті молоком, що точилося з її грудей. Цей приїзд матері Яшоди на Курукшетру трапився не під час битви. Іншим разом Крішна приїздив до Курукшетри з дому Свого рідного батька (з Двараки) під час сонячного затемнення, і в той самий час туди, щоб побачитися з Ним, прибули жителі Вріндавани.

Коли Крішна прибув до святого місця прощі Курукшетра, звістка про це облетіла усіх, хто зібрався там; усі казали, що прибув Крішна, син Девакі. Тої хвилі Девакі, любляча мати, почала пестити Його лице. І коли люди знову загукали, мовляв, приїхав Крішна, син Васудеви, цар Нанда та матір Яшода, кого затопила любов, всіляко виявляли ознаки безмірного блаженства.

Коли матір Яшода, цариця Ґокули, збиралася на Курукшетру, щоб побачити свого сина, одна з її подруг сказала їй: «Люба царице, молоко, що збігає з твоїх грудей-гір, вже забілило води Ґанґи, а твої сльози, змішані з чорною тушшю, зачорнили води Ямуни. А що ти вже стоїш якраз між цих двох річок, гадаю, тобі нема потреби так сильно прагнути побачитися зі своїм сином. Подивившись на води цих річок, Він і так зрозуміє, як сильно любить Його мати».

Ця ж подруга матері Яшоди казала Крішні: «Любий Мукундо, якщо матір Яшоду, царицю Ґокули, примусять стояти у вогні, але при тому їй дозволять дивитися на Твоє лотосове лице, вогонь той для неї буде як Гімалаї з їхніми снігами. А якщо їй дадуть бути в океані нектару, але позбавлять змоги дивитися на лотосове лице Твоєї Господньої Милости, то цей океан нектару видаватиметься їй океаном пекучої отрути». То хай уславиться на весь світ це палке бажання матері Яшоди з Враджі, що живе надією бачити лотосове лице Крішни!

З подібними словами звернулась Кунтідеві до Акрури: «Любий брате! Мого племінника Мукунди вже немає з нами досить довго. Чи не будеш ти такий ласкавий повідомити Його, що Його тітка Кунті, перебуваючи зараз поміж ворогами, хотіла б знати, чи зможе вона ще колись побачити Його лотосове лице?»

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (46.28) сказано: «Коли Уддгава, бувши у Вріндавані, оповідав про Крішнине життя у Двараці, матір Яшода, слухаючи його, заплакала, а з її грудей почало точитися молоко». Інший випадок, що яскраво виявив несказанну любов Яшоди до Крішни, трапився, коли Крішна відбув до Матгури, царства Камси. Матір Яшода відчувала таку тугу в розлуці з Крішною, що, коли вона побачила тілаку та туш Крішни, заточилася і, голосно зойкнувши, майже непритомна опукою впала на землю. Вона качалась по землі, на її тілі з’являлися численні подряпини, і ось у такому жалюгідному стані вона знову і знову вигукувала «Сину! Мій любий сину!» і била себе у груди обома руками. Ці почуття матері Яшоди, пояснюють знаючі віддані, властиві станові екстатичної любови в розлуці. Іноді в подібних випадках можуть бути виявлені численні інші ознаки — сильне занепокоєння, туга, відчай, приголомшення, заціпеніння, покірливість, невгамовність, безумство й галюцинації.

Що стосується тривоги матері Яшоди, то якось, як Крішни не було вдома (Він тоді випасав корови), один відданий сказав їй: «Яшодо, я думаю, що рухи твої тепер уповільнились через те, що ти сильно занепокоєна. Здається, ніби погляд твій застиг, твій віддих став гарячий, і від того жару молоко в твоїх грудях закипає. Всі ті ознаки свідчать за те, що через розлуку з сином тобі сильно болить голова». Це — деякі з ознак, які показують, як сильно мати Яшода вболіває за Крішну.

Коли Акрура приїхав до Вріндавани і оповідав про життя Крішни у Двараці, матір Яшода дізналася, що Крішна одружився з багатьма царицями і тепер дуже заклопотаний Своїми домашніми справами. Почувши це, Яшода почала гірко нарікати на свою нещасливу долю: вона побивалася, що не змогла влаштувати так, щоб її син одружився одразу по тому, як вийшов з віку кайшора, через що вона нині позбавлена втіхи мати сина з невістками у своєму домі. Вона вигукнула: «Любий Акруро, ти наче сиплеш блискавиці на мою голову!» У таких наріканнях виражалася туга матері Яшоди в розлуці з Крішною.

Матір Яшоду охоплював відчай і тоді, коли вона думала про себе так: «Хоча у мене мільйони корів, молоко їхнє не може вдовольнити Крішну. Тож хай прокляте буде це молоко! Нехай буду проклята і я, тому що нині попри всі матеріальні розкоші й статки я не маю змоги вдихати запах волосся на голові мого сина і годувати Його молоком з моїх грудей, як я робила, коли Він був тут, у Вріндавані». Так виявлявся відчай матері Яшоди у розлуці з Крішною.

Один друг Крішни сказав Йому: «Лотосоокий друже! Коли Ти жив у Ґокулі, Ти завжди носив у Своїй руці палицю, яка тепер лежить без діла у домі матері Яшоди, і вона, щойно та палиця впаде їй в око, застигає нерухома, сама наче та палиця». Це — приклад стану заціпеніння у розлуці з Крішною. У розлуці з Крішною матір Яшода стала надзвичайно покірливою і зі сльозами на очах молилася до творця цього всесвіту, Господа Брахми, так: «Любий творцю всесвіту, чи не можеш ти ласкаво повернути мені мого милого синочка Крішну, щоби я могла побачити Його хоча б на мить?» Іноді, не мігши прибрати собі місця від тривоги, наче божевільна, матір Яшода бралася звинувачувати Нанду Махараджу: «Що ти робиш у цьому палаці? Чи Тобі не відомі ні стид, ні сором! Чому люди називають тебе царем Враджі? Мене вкрай дивує, що ти, дарма що нашого коханого сина Крішни з нами немає, і досі живеш у Вріндавані, наче ти не батько, а камінний бовван без серця!»

Певного часу Крішну повідомили про безумство матері Яшоди. Йому сказали: «У своєму безумстві матір Яшода зверталась до дерев кадамба, запитуючи в них: «Де мій синочок?» Ще вона зверталася до птахів й джмелів з питанням, чи не траплявся їм на очі Крішна, і прохала їх розповісти про Тебе. Так матір Яшода з потьмареним розумом блукала Вріндаваною, розпитуючись про Тебе у всіх і кожного». Це — стан безумства у розлуці з Крішною.

Коли мати Яшода звинуватила Нанду Махараджу в тому, що в нього кам’яне серце, він відповів: «Люба Яшодо, чого ти так розхвилювалася? Подивись-но уважніше: твій син Крішна стоїть просто перед тобою! Дивись не страться глузду. Я хочу, щоб у моєму домі панували мир і спокій». Отож хтось із друзів повідомив Крішну, що Його батько, Нанда Махараджа, через розлуку з Ним мав галюцинації.

Коли усі дружини Васудеви, які були присутніми коло жертовної арени Камси, побачили неперевершно прекрасного Крішну, їх затопила материнська ніжність до Нього, і з їхніх грудей потекло молоко, змочуючи края їхніх сарі. Така ознака екстатичної любови свідчить про здійснення бажань.

У Першій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (11.29) сказано: «Коли Крішна після битви на Курукшетрі повернувся до Двараки, Він передусім прийшов побачити Свою матір й усіх Своїх мачух. Він шанобливо вклонився їм до стіп, а матері садовили Крішну собі на коліна, і від ніжної материнської любови до Нього з їхніх грудей починало точитися молоко. Отож першим підношенням Крішні стало їхнє грудне молоко, змішане зі сльозами». Це — один з прикладів задоволення після тривалої розлуки.

У «Лаліта-мадгаві» є подібне свідчення: «То справжнє чудо, що Яшода, дружина царя Нанди, від палкої материнської любови до Крішни змішала свої сльози з молоком зі своїх грудей і омила в цій суміші свого укоханого сина Крішну». У «Відаґдга- мадгаві» один відданий звертається до Крішни з такою мовою: «Любий Мукундо! Подивившись на Твоє духмяне, наче лотос, лице, матір Яшода, приваблена Його місячним сяйвом, занурилась у почуття любовного екстазу, і одразу із сосців її подібних до великих дзбанів грудей потекло молоко». Отак вона була завжди готова нагодувати Крішну своїм молоком, яке точилося з її грудей-дзбанів і зволожувало їй одяг, що прикривав ті груди.

Такі є деякі з виявів батьківської любови до Крішни Його матері, батька та інших старших людей. Ознаки екстатичної любови у батьківських почуттях проявляють ті віддані, які приймають Крішну за свого сина. Незмінні трансцендентні почуття до Крішни такого роду називають усталеним екстазом у почуттях батьківської любови.

Шріла Рупа Ґосвамі, складаючись на авторитетних знавців науки відданого служіння, каже, що трансцендентні взаємини, або раси, вже описаних трьох різновидів, а саме стосунків слугування, братерських та батьківських почуттів, часами бувають змішані між собою. Скажімо, в Баларами братерські почуття змішані з бажанням слугувати Крішні й батьківською ніжністю до Нього. Любовна прив’язаність царя Юдгіштгіри до Крішни теж змішана з батьківською любов’ю і бажанням слугувати Крішні. Так само трансцендентна раса Уґрасени, діда Крішни, змішана з бажанням слугувати Йому й батьківськими почуттями. Ніжна прив’язаність усіх старших ґопі Вріндавани являє собою поєднання батьківської любови, бажання служити й дружніх почуттів. Прив’язаність до Крішни синів Мадрі — Накули й Сахадеви, і так само почуття до Крішни мудреця Наради є поєднанням дружніх почуттів та бажання слугувати Крішні. Прив’язаність до Крішни Господа Шіви, Ґаруди й Уддгави — теж поєднання стосунків служіння й дружби.