ВІРШ 1
сӯта увча
тата парікшід двіджа-варйа-ікшай
махі мах-бгґавата аса ха
йатг хі сӯтйм абгіджта-ковід
самдіан віпра махад-ґуас татг
сӯта увча — Сута Ґосвамі сказав; тата — тоді; парікшіт— Махараджа Парікшіт ; двіджа - варйа — великих двічінароджених брахман; ікшай — за їхніми настановами; махім — на Землі; мах-бгґавата — великий відданий; аса — царював; ха — в минулому; йатг — як вони казали; хі — певно; сӯтйм — коли він народився; абгіджта-ковід — досвідчені астрологи під час його народження; самдіан — визначили; віпра — о брахмани; махат-ґуа — піднесені якості; татг — саме так.
Сута Ґосвамі сказав: Відтак, вчені брахмани, великий відданий Махараджа Парікшіт правив світом, керуючись настановами найліпших з-поміж двічінароджених брахман. Як цар він появляв усі піднесені якості, які провістили досвідчені астрологи одразу по його народженні.
По народженні Махараджі Парікшіта вчені брахмани-астрологи провістили деякі з його майбутніх визначних якостей. З часом Махараджа Парікшіт, великий відданий Господа, появив усі ті якості. Єдине, що справді важливо, — це стати відданим Господа, бо у відданому поступово розвиваються всі добрі якості, яких тільки можна бажати. Махараджа Парікшіт був маха-бгаґавата, першорядний відданий: він не лише добре опанував науку відданости, а й умів давати трансцендентні настанови іншим, завдяки яким вони ставали відданими. Отже, Махараджа Парікшіт був відданим найвищого рівня і тому завжди радився з великими мудрецями й знаючими брахманами, а вони, спираючись на шастри, давали йому поради щодо того, як правити державою. Великі царі минулого вважали своїм обов’язком служити великим авторитетам з духовної науки, виконуючи їхні настанови, записані у ведичних писаннях, і тому мали розвинутіше почуття відповідальности, ніж сучасні виборні голови урядів. Не було потреби в тому, щоб, як оце нині, невігласи, які геть не знають життя, щодня приймали якісь нові законопроекти, а потім знов і знов переробляли їх, достосовуючи закон до своїх цілей. Великі мудреці Ману, Яґ’явалк’я, Парашара та інші звільнені душі вже дали всі правила та приписи, придатні для будь-якого місця та часу. Правила та приписи були чітко визначені і не мали вад. Царі, як ось Махараджа Парікшіт, мали радників, причому цареву раду складали великі мудреці та найпіднесеніші брахмани. Вони не брали платні і навіть не потребували її. Держава отримувала найліпші поради без ніяких витрат. Кожний з таких радників був сама-дарші, тобто ставився до всіх — і до людей, і до тварин — рівно. Жоден з них ніколи б не порадив цареві захищати тільки людей, а нещасних тварин вбивати. Члени царської ради не були дурнями чи апологетами «раю для дурнів». Усі вони були душами, які усвідомили свою духовну сутність, і тому чітко знали, як зробити так, щоб усі живі істоти в державі були щасливі в цьому житті і в наступному теж. Їх не цікавила гедоністична філософія «втішайся життям, їж-пий-веселися». Ні, вони були філософи у справжньому розумінні цього слова і чітко усвідомлювали мету людського життя. Знавши, яку відповідальність на них покладено, царські радники давали правильні вказівки, а цар чи правитель, що й сам був справжнім відданим Господа, задля добра держави ретельно виконував їх. Є всі підстави називати державу за часів Махараджі Юдгіштгіри чи Махараджі Парікшіта державою задля загального добра, бо в тій державі не було жодної нещасливої істоти — ні людини, ані тварини. Махараджа Парікшіт був ідеальний правитель всесвітнього царства загального процвітання.