ВІРШ 9

Люди з менш розвинутим інтелектом не знають справжньої цінності людської форми життя. Людське тіло    —    це особливий дар від матеріальної природи посеред страждань, яких вона своїми невблаганними законами постійно завдає живій істоті. Людське тіло дає істоті нагоду досягти у житті найвищого блага, а саме скинути з себе пута повторюваних народжень та смертей. Мудра людина цінує цей важливий дар, напружено докладаючи зусиль, щоб звільнитися з цих пут. Натомість люди меншого розуму лінуються і не можуть оцінити цього дару, людського тіла, що дозволяє звільнитися з лабетів матерії. Їх більше цікавить поліпшувати матеріальні умови свого існування, і все життя вони тяжко працюють єдино щоб задовольняти чуття тлінного тіла. Чуттєву втіху за законом природи мають навіть нижчі тварини, і так само кожній людині визначено скількись чуттєвої втіхи відповідно до її минулого та нинішнього життя. Однак кожному обов’язково треба постаратися збагнути, що метою людського життя не є чуттєва втіха. У вірші, що ми його зараз пояснюємо, сказано, що протягом дня людина працює безглуздо, тому що її мета    —    просто тішити власні чуття. Безглуздість такої праці людини чітко видно зокрема у великих містах та промислових центрах. Людська енерґія витрачається на виробництво маси речей, однак усі вони призначені на чуттєву втіху, а не на звільнення з матеріального рабства. Протягом дня людина тяжко працює, а вночі, висилена, спить або віддається статевим втіхам. Ось такий «розклад» життя пропонує не вельми розумним людям матеріалістична «цивілізація». Тому у вірші сказано, що вони ліниві, нещасливі і живуть недовго.