ВІРШ 23
джіва чхаво бгґаватґгрі-реу
на джту мартйо ’бгілабгета йас ту
рі-вішу-падй мануджас туласй
васа чхаво йас ту на веда ґандгам
джван — живучи; ава — труп; бгґавата - аґгрі - реум — пил зі стіп чистого відданого; на — ніколи; джту — жодного разу; мартйа — смертний; абгілабгета — здобула; йа — особа; ту — однак; рі — з багатством; вішу-падй — лотосових стіп Вішну; ману-джа — нащадок Ману (людина); туласй — листків деревця туласі; васан — хоча й дихаючи; ава — однаково мрець; йа — хто; ту — але; на веда — ніколи не відчув; ґандгам — аромат.
Той, хто ніколи не освячував свою голову пилом з лотосових стіп чистого відданого Господа, — справжній мрець. І той, хто ніколи не вдихав аромату листків туласі з лотосових стіп Господа, також мертвий, дарма що дихає.
ПОЯСНЕННЯ: Як каже Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура, труп, який дихає, — це привид. Коли людина вмерла, її називають мерцем, але коли вона знову з’являється і діє у тонкій формі, невидимій для наших теперішніх очей, такого мерця називають привидом. Привиди завжди турбують інших, від цих загрозливих істот бувають тільки неприємності. Невіддані теж, наче привиди, не мавши поваги ані до чистих відданих, ані до Божества Вішну у храмах, завжди намагаються зашкодити відданим. З нечистих рук таких привидів Господь ніколи нічого не прийме. Як іноді кажуть, спочатку треба полюбити собаку коханого, а тоді можна вже щось казати і про любов до нього самого. Щоб піднятись на рівень чистої відданости, треба щиро служити чистому відданому Господа. Тому найперша передумова відданого служіння Господеві — бути слугою чистого відданого, а зробити це можна, як відомо, якщо взяти пил з лотосових стіп чистого відданого, що вже служить іншому чистому відданому. На цьому засновується чиста учнівська послідовність, або парампара, відданих.
Махараджа Рахуґана колись запитав великого святого Джаду Бгарату, як йому вдалося піднятись на рівень звільненого парамахамси , і на відповідь великий святий сказав (Бгаґ. 5.12.12):
рахӯґааітат тапас на йті
на чеджйай нірвапад ґхд в
на ччгандас наіва джалґні-сӯрйаір
він махат-пда-раджо-’бгішекам
«О царю Рахуґано! Досконалости відданого служіння, чи рівня парамахамси, нікому не вдасться досягти без благословення пилом зі стіп великих відданих. Цього ніколи не досягнути ні тапас’єю [аскезами], ні ведичним поклонінням, ні життям у зреченні, ні виконанням обов’язків домогосподаря, ні співом ведичних гімнів, ні покутами під палючим сонцем, у крижаній воді чи перед полум’ям вогню».
Іншими словами, Господь Шрі Крішна становить власність Його чистих, безкорисливих відданих, і тому тільки відданим до снаги дати Крішну іншому відданому. Безпосередньо Крішну не досягнути. Господь Чайтан’я тому назвав Себе ґоп-бгарту пада-камалайор дса-дснудса — «найпокірливіший слуга слуг Господа, який дбає про вріндаванських дівчат-ґопі». Через це жоден чистий відданий не наближається до Господа безпосередньо, а натомість старається задовольнити Господніх слуг. Така поведінка вдовольняє Господа, і тоді тільки відданий отримує змогу насолодитися смаком листків туласі, які пристали до лотосових стіп Господа. У «Брахма-самхіті» зазначено, що велика вченість у галузі ведичних писань аж ніяк не допоможе віднайти Господа, але до Нього легко наблизитися через Його чистого відданого. У Вріндавані всі чисті віддані благають у своїх молитвах милости Шріматі Радгарані, енерґії насолоди Господа Крішни. Шріматі Радгарані — це милосердне жіноче начало, половина верховного цілого. Вона наче досконале уособлення всього найліпшого з жіночої природи в цьому світі. Тому Радгарані завжди радо дарує Своєю милістю щирих відданих, а вже якщо відданого порекомендує Господу Вона, Господь одразу дає відданому місце у колі Своїх друзів. З цього випливає, що треба наполегливіше запобігати милости відданого, а не шукати відразу милости Самого Господа. У тому, хто так діятиме, з ласки відданого прокинеться природний потяг до служіння Господеві.