ВІРШ 24

ПОЯСНЕННЯ: Варто взяти собі на увагу , що в перших трьох главах Другої пісні описано поступовий розвиток відданого служіння. Перша глава загострює увагу на слуханні та оспівуванні, першому кроці відданого служіння у свідомості Бога, і описує всесвітню форму Бога-Особи, Його грубий образ, на який радять медитувати початківцям. Медитуючи на цю грубу форму Господа, проявлену у Його матеріальній енерґії, людина може одухотворити свої розум та чуття і поступово зосередити розум на Господі Вішну, Всевишньому, що як Наддуша присутній у кожному серці, у кожному атомі матеріального всесвіту. На цей самий ефект (поступовий розвиток) розрахована і система панча-упасани, що радить звичайній людині виховати в собі шанобливе ставлення до п’яти проявів вищої сили    —    спочатку поклоняючись вогневі (електриці), тоді сонцеві, загалові живих істот, Господу Шіві і нарешті безособистісній Наддуші, частковому прояву Господа Вішну. Усі ці прояви докладно змальовані у другій главі. Однак третя глава спонукує перейти до наступного рівня, коли людина вже поклоняється Господеві Вішну, тобто виконує чисте віддане служіння. І цей вірш, у якому йдеться про зміну в серці, подає до уваги опис уже зрілого поклоніння Вішну.

Мета всієї духовної практики   —    змінити серце живої істоти, відродивши в ньому покору і бажання служити Верховному Господеві. Така покора і бажання служити    —    то вічні стосунки живої істоти з Господом і її вічне природне становище. Ця зміна в серці проявляється з поступом відданого у тому, що він поступово байдужіє до матеріальних насолод (тобто до ілюзорного владарювання над світом), а натомість усе більше бажає з любов’ю служити Господеві. Цей вірш, описуючи відгі-бгакті    —    реґламентоване віддане служіння, що його виконують за приписами просто своїм тілом (очима, вухами, носом, руками і ногами, як пояснено раніше),    —    зводить тепер нам на очі роль розуму, що власне керує діями всіх частин тіла. Якщо людина виконує віддане служіння, це дає всі підстави сподіватися в ній ознак переміни серця. Якщо переміна не настає і навіть повторення святого Господнього імені не розплавляє її серця, це означає, що замість серця у неї шматок сталі. Треба завжди пам’ятати, що слухати й повторювати    —    це найперші засади відданого служіння і всі інші обов’язки підпорядковані їм. Якщо належним чином слухати і повторювати, це викличе екстаз, який виявиться у сльозах і наїженому волоссі. Це природні наслідки, і вони провіщають прихід на рівень бгави, яка передує досконалості преми    —    любови до Бога.

Якщо жодних тілесних змін не відбувається, дарма що людина тривалий час слухає та оспівує святе Господнє ім’я, причиною цього можуть бути тільки образи. Таке судження «Сандарбги». Відданий, який почав повторювати святе ім’я Господа, але не стережеться десяти образ проти лотосових стіп святого імені, звичайно, не вболіватиме над своєю розлукою з Господом і не явить сліз на очах та настовбурченого волосся.

Рівень бгави проявляється у восьми трансцендентних ознаках: заціпенінні, потінні, сиротах по шкірі, дрожі в голосі, тремтінні тіла, блідоті, сльозах на очах і, нарешті, трансі. «Нектар відданости», загальний виклад книги Шріли Рупи Ґосвамі «Бгакті-расамріта-сіндгу», роз’яснює ці ознаки і змальовує інші прояви трансцендентного стану, як устійнені, так і навальні.

Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура у своєму аналізі виявів бгави засуджує певних безчесних неофітів, які імітують описані вище ознаки задля дешевої слави. І Вішванатга Чакраварті не самотній у своїй думці, бо так само гостро їх засуджує Шріла Рупа Ґосвамі. Іноді віддані-матеріалісти (пракріта-сахаджії) імітують усі вісім ознак екстазу, однак підробність таких ознак можна одразу викрити, побачивши згубну прив’язаність лжевідданого до всіляких заборонених речей. Той, хто палить, п’є чи вступає в незаконні статеві стосунки з жінками,    —    нехай він навіть прикрашає себе знаками відданого    —    не може проявляти вищезгадані екстатичні ознаки. Однак можна побачити, як іноді ці ознаки навмисне підробляють, і тому Шріла Вішванатга Чакраварті засуджує таких імітаторів, як людей з кам’яними серцями. Серед них навіть трапляються ті, на кого справді колись впав відблиск чийогось трансцендентного екстазу, та, однак, якщо вони не покидають своїх заборонених звичок, для них немає жодної надії усвідомити трансцендентне.

Коли Господь Чайтан’я побачив на березі Ґодаварі Шрілу Рамананду Раю з Каваура, у Господа виникли усі згадані ознаки, проте з огляду на брахман-невідданих у Раманандиному почті Господь затамував Свій екстаз. Отже, буває, що за певних обставин, з тих чи інших причин ознак екстазу не видно навіть у тілі першорядного відданого. Так що справжню, постійну бгаву можна непомильно впізнати за тим, що відданий не бажає матеріальних речей (кшанті), використовує кожнісіньку мить на трансцендентне любовне служіння Господеві (ав’яртга-калатвам), прагне невпинно уславлювати Господа (нама-ґане сада ручі), схильний жити в місцях Господніх діянь (прітіс тад-васаті стгале), цілковито відречений від матеріального щастя (віракті) і вільний від гордині (мана-шун’ята). Хто розвинув усі ці трансцендентні якості, той    —    справді на рівні бгави, чого не можна сказати про імітатора з кам’яним серцем чи про відданого-матеріаліста.

Коротко весь процес можна описати так. Відданий, який проґресує, оспівуючи Господнє ім’я без ніяких образ і приязно ставлячись до всіх, може звідати справжнього трансцендентного смаку в уславленні Господа. Внаслідку цього усвідомлення у відданого зникають, зокрема, усі матеріальні бажання і проявляється решта ознак, описаних у попередньому абзаці. Початківці, перебуваючи на нижчому ступені відданого служіння, неминуче відчувають заздрість та ворожість до інших. Через це вони навіть вигадують свої власні правила та методи відданого служіння і нехтують настановами та прикладом ачарій. Тому, навіть якщо вони вдають, ніби весь час оспівують святе ім’я Господа, його трансцендентний смак їм недоступний. Ось чому показні сльози в очах, дрож тіла, потіння, непритомність і т. ін. заслуговують на осуд. Однак такі віддані можуть знайти товариство чистого відданого Господа і позбутися своїх поганих звичок. Інакше вони лишатимуться безнадійно хворими, зі своїм кам’яним серцем. Подолати до самого кінця зворотний шлях додому, до Бога, спроможний тільки той, хто виконує настанови явлених писань під керівництвом самосвідомого відданого.