49
кма бгава сва-вджінаір нірайешу на стч
чето ’лівад йаді ну те падайо рамета
вча ча нас туласівад йаді те ’ґгрі-обг
пӯрйета те ґуа-ґааір йаді кара-рандгра
кмам — заслужене; бгава — народження; сва-вджінаі — своїми гріхами; нірайешу — в низьких формах життя; на — нас; стт — нехай буде; чета — розум; алі-ват — як бджоли; йаді — якщо; ну — буде; те — Твоїх; падайо — біля лотосових стіп; рамета — занерні; вча — слова; ча — і; на — нас; туласі-ват — як листки туласі; йаді — якщо; те — Твоїх; аґгрі — біля лотосових стіп; обг — прикрашені; пӯрйета — наповнені; те — Твоїми; ґуа-ґааі — трансцендентними якостями; йаді — якщо; кара-рандгра — вушні отвори.
Господи, ми благаємо Тебе — нехай ми навіть народимося в пекельних умовах, аби тільки наше серце й розум завше були занурені в служіння Твоїм лотосовим стопам, наша мова — завше оздоблена [описами Твоїх діянь], як листки туласі набувають ще більшої краси, коли їх підносять Твоїм лотосовим стопам, і аби тільки в наші вуха завше вливалось оспівування Твоїх трансцендентних якостей.
ПОЯСНЕННЯ: Тут четверо мудреців з усією смиренністю каються перед Богом-Особою за свою гордовитість, через яку вони прокляли двох інших відданих Господа. Джая і Віджая, двоє брамників, які не пустили їх на Вайкунтгу, безперечно, вчинили образу, але вони були вайшнави, і тому мудрецям слід було стримати свій гнів і не проклинати їх. Коли це сталося, вони усвідомили, що вчинили помилку, проклявши відданих Господа, і тому стали благати Господа, щоб, навіть якщо вони опиняться в пекельних умовах життя, їхній розум завжди залишався зануреним у суліжння лотосовим стопам Господа Нараяни. Віддані Господа не бояться ніяких обставин, якщо тільки вони можуть бути постійно зануреними в служіння Господу. Про нараяна-пара, відданих Нараяни, Верховного Бога-Особи, сказано, що вони на кутачана бібгйаті (Бгаґ. 6.17.28), тобто що вони не бояться навіть пекельних умов, тому що виконують трансцендентне любовне служіння Господу і для них немає різниці між раєм і пеклом. І рай, і пекло в матеріальному світі — це, по суті, одне й те саме, тому що обидва місця мають матеріальну природу, ні там, ні там немає служіння Господу. Отож віддані, що служать Господу, не розрізняють між раєм і пеклом, тільки матеріалісти прагнуть до раю і бояться пекла.
These four devotees prayed to the Lord that although they might go to hell because they had cursed devotees, they might not forget the service of the Lord. The transcendental loving service of the Lord is performed in three ways — with the body, with the mind and with words. Here the sages pray that their words may always be engaged in glorifying the Supreme Lord. One may speak very nicely with ornamental language or one may be expert at controlled grammatical presentation, but if one’s words are not engaged in the service of the Lord, they have no flavor and no actual use. The example is given here of tulasī leaves. The tulasī leaf is very useful even from the medicinal or antiseptic point of view. It is considered sacred and is offered to the lotus feet of the Lord. The tulasī leaf has numerous good qualities, but if it were not offered to the lotus feet of the Lord, tulasī could not be of much value or importance. Similarly, one may speak very nicely from the rhetorical or grammatical point of view, which may be very much appreciated by a materialistic audience, but if one’s words are not offered to the service of the Lord, they are useless. The holes of the ears are very small and can be filled with any insignificant sound, so how can they receive as great a vibration as the glorification of the Lord? The answer is that the holes of the ears are like the sky. As the sky can never be filled up, the quality of the ear is such that one may go on pouring in vibrations of various kinds, yet it is capable of receiving more and more vibrations. A devotee is not afraid of going to hell if he has the opportunity to hear the glories of the Lord constantly. This is the advantage of chanting Hare Kṛṣṇa, Hare Kṛṣṇa, Kṛṣṇa Kṛṣṇa, Hare Hare/ Hare Rāma, Hare Rāma, Rāma Rāma, Hare Hare. One may be put in any condition, but God gives him the prerogative to chant Hare Kṛṣṇa. In any condition of life, if one goes on chanting he will never be unhappy.