27
кшітау айна там акуга-варчаса
карла-дашра парідаша-даччгадам
адждайо вікшйа аасур ґат
ахо іма ко ну лабгета састгітім
кшітау — на землі; айнам — що лежав; там — Хіран’якшу; акуга — що не зблідло; варчасам — сяйво; карла — страхітливі; дашрам — зуби; парідаша — закушана; дат-чгадам — губа; аджа-дайа — Брахма та інші; вікшйа — побачивши; аасу — захоплено сказав; ґат — прибувши; ахо — ого; імам — це; ка — хто; ну — воістину; лабгета — може зустріти; састгітім — смерть.
На місці події відразу ж з’явилися Аджа [Брахма] та інші і побачили перед собою простягнуте на землі тіло демона, що своїми страхітливими іклами закусив нижню губу. Його обличчя пашіло, навіть не збліднувши, і Брахма захоплено промовив: Ох, кому ще пощастило померти такою благословенною смертю?
ПОЯСНЕННЯ: Хоча демон вже помер, його тіло не стало бліднути. Це дуже незвичайно, бо після смерті шкіра людини чи тварини відразу блідне, рум’янець сходить зі щік і тіло починає розкладатися. Проте в цьому випадку, хоча Хіран’якша був мертвий, його тіло не втратило природного кольору, тому що до цього тіла доторкнувся Господь, Верховний Дух. Тіло зберігає свіжий колір шкіри доти, доки в ньому присутня духовна душа. Хоча душа демона вже покинула тіло, до цього тіла доторкнувся Верховний Дух, і тому воно не зберегло свій колір. Індивідуальна душа відмінна від Верховного Бога-Особи. Тому, хто, покидаючи тіло, споглядає Верховного Бога-Особу, безперечно, дуже пощастило, і тому Брахма та інші піднесені півбоги стали прославляти демонову смерть.