27

ПОЯСНЕННЯ: Прітгу Махараджа в цьому вірші називає Верховного Бога-Особу акгіла-пӯрушоттама    —    «Господь усього творіння». Пуруша означає «той, хто насолоджується», а уттама означає «найліпший». У всесвіті існує багато пуруш, або тих, хто насолоджується. Загалом їх поділяють на три категорії: на зумовлених душ, звільнених душ і на вічних істот. Веди називають Верховного Господа верховним вічним з усіх вічних (нітйо нітйнм). Живі істоти так само вічні, як і Верховний Бог-Особа. До верховних вічних істот належть вішну-таттви, тобто Господь Вішну та Його поширення. Отже, слово нітйа стосується до Бога-Особи, починаючи з Крішни і закінчуючи Маха-Вішну, Нараяною та іншими поширеннями Господа Крішни. Як сказано в «Брахма-самхіті» (рмді-мӯртішу), Господь Вішну має мільйони і трильйони поширень, як оце Рама, Нрісімха, Вараха та інші втілення. Всіх їх називають вічними.

Слово мукта стосується до живих істот, які ніколи не приходять у матеріальний світ. Натомість баддги    —    це живі істоти, які майже вічно живуть у матеріальному світі. Баддги докладають величезних зусиль, щоб звільнитися від троїстих страждань матеріального існування і насолоджуватися життям, тоді як мукти вже звільнені й ніколи не спускаються в матеріальний світ. Господь Вішну    —    це повелитель матеріального світу, і тому не може бути й мови про те, щоб Він підпав під вплив матеріальної природи. Тому Махараджа Прітгу в цьому вірші називає Господа Вішну пурушоттамою, найліпшим з усіх живих істот    —    тобто з вішну-таттв і джіва-таттв. Отже, ставити Господа Вішну й джіва-таттву на один рівень    —    це велика образа. Філософи-майаваді рівняють джів до Верховного Господа і вважають їх за одне й те саме, але це найбільша образа лотосових стіп Господа Вішну.

В матеріальному світі ми бачимо, що нижча особа поклоняється вищій. Так само всі істоти поклоняються пурушоттамі, найбільшому з великих, Верховному Богові-Особі, Крішни, чи Господу Вішну. Отож Прітгу Махараджа вирішив присвятити себе служінню лотосовим стопам Господа Вішну. Прітгу Махараджу вважають за втілення Господа Вішну, але його зараховують до втілень шакт’явеша. В цьому вірші варто відзначити також слово ґулайам. Воно означає, що Вішну    —    це вмістище всіх трансцендентних якостей. Філософи-майаваді в силу своїх імперсональних поглядів вважають Абсолютну Істину нірґуною («позбавленою будь-яких якостей»), але насправді Господь    —    це вмістище всіх хороших якостей. Одна з найважливіших якостей Господа    —    це Його любов до Своїх відданих, за що Його називають бгакта-ватсалою. Віддані завжди раді служити лотосовим стопам Господа, а Господь завжди радий приймати любовне служіння Своїх відданих. Їхні трансцендентні взаємини засновані на трансцендентній діяльності, в якій вони проявляють свої трансцендентні якості. Господь має багато трансцендентних якостей: Він всезнаючий, всюдисущий, всепронизуючий, всемогутній, причина всіх причин, Абсолютна Істина, вмістище всіх насолод, вмістище всього знання, всеблагий і т. д.

Прітгу Махараджа прагнув служити Господу з богинею щастя, але це не означає, що він пов’язаний з Господом стосунками мадгур’я-раси. Богиня щастя служить Господу в расі, чи настрої, мадгур’ї, подружнього кохання. Хоча місце богині щастя    —    на грудях у Господа, вона, як віддана, насолоджується тим, що служить лотосовим стопам Господа. Прітгу Махараджа думав тільки про лотосові стопи Господа, тому що перебував у настрої дас’я-раси, слугування Господу. З наступного вірша ми дізнаємося, що Прітгу Махараджа ставився до богині щастя як до матері всесвіту, джаґан-мати. Отже, немає й мови про те, що він збирався бути її суперницею в настрої мадгур’я-раси. Однак він боявся, що вона може образитися, коли він намагатиметься служити Господу. Це свідчить про те, що в абсолютному світі іноді буває змагання між різними слугами Господа, що намагаються задовольнити Його, але в цьому суперництві немає злоби. У світі Вайкунтги, якщо відданий перевершує інших у служінні Господу, інші не заздрять його досягненням, а прагнуть самі досягнути такого самого рівня.