No edit permissions for Ukrainian

21

пураджана увча
нӯна тв акта-пуйс те
бгтй йешв івар убге
ктґасв тмаст ктв
ікш-даа на йуджате

пураджана увча  —  Пуранджана сказав; нӯнам  —  певно; ту  —  тоді; акта-пуй  —  ті, в кого немає праведності; те  —  такі; бгтй  —  слуги; йешу  —  кому; івар  —  господарі; убге  —  о благословенна; кта-ґасу  —  що провинилися; тмаст  —  приймаючи за своїх; ктв  —  роблячи так; ікш  —  навчають; даам  —  кару; на йуджате  —  не дають.

Цар Пуранджана сказав: Моя люба красуне, коли господар вважає слугу за свою людину, але не карає його за вчинений огріх, такому слузі не пощастило.

ПОЯСНЕННЯ: Згідно з ведичною культурою до свійських тварин і до слуг ставляться, як до своїх дітей. Тварин і дітей іноді карають, однак не зі злоби, а з любові. Так само господар іноді карає слугу, але не зі злоби, а з любові, щоб допомогти йому виправитися й діяти як слід. Тому цар Пуранджана сприйняв кару, яку визначила для нього дружина, як її милість. Він вважав себе за найпокірнішого слугу цариці. Вона розсердилася на нього за вчинені гріхи    —    за те, що він залишив її вдома і вирушив полювати. Цар Пуранджана сприйняв кару як вияв справжньої любові й прив’язаності з боку своєї дружини. Так само, коли людина страждає від кари, якій з волі Бога піддають її закони природи, їй не слід турбуватися. Коли відданий опиняється в скрутному становищі, він вважає це за милість Верховного Господа.

тат те ’нукамп сусамікшамо
бгуджна евтма-кта віпкам
хд-вґ-вапурбгір відадган намас те
джівета йо мукті-паде са дйа-бгк

(Бгаґ. 10.14.8)

Цей вірш пояснює, що відданий сприймає злигодні як Господнє благословення і тому ще більше кланяється та молиться Йому, вважаючи, що заслужив кари своїми колишніми лихими вчинками і що Господь ще й пом’якшив йому кару. Коли Господь чи держава карає людину за якусь провину, це насправді, йде людині на користь. У «Ману-самхіті» сказано, що, коли цар засуджує вбивцю до страти, його слід вважати милостивим, бо вбивця, якого покарано ще за цього життя, звільняється від свого гріха і в наступному житті народжується вільним від гріхів. Хто приймає кару як винагороду, дарунок господаря, той матиме досить розуму, щоб не повторювати свою помилку знову.

« Previous Next »