TEXTS 8-12

Такий процес пізнання нерозумні люди інколи помилково вважають за взаємодію елементів поля діяльності. Насправді ж це шлях істинного пізнання. Якщо людина визнає його, то перед нею відкривається можливість наблизитись до Абсолютної Істини. Цей шлях не є взаємодією двадцяти чотирьох елементів, які описувались вище. Він є засобом вибратися з пастки, утвореної цими елементами. Втілена душа погноблена в тілі, яке просто є оболонкою, що складається з двадцяти чотирьох елементів, і змальований тут шлях пізнання є засобом вибратись із неї. Серед усіх способів пізнання, що їх було описано, найбільше значення має перший рядок одинадцятого вірша: майі чнанйа-йоґена бгактір авйабгічрі — шлях пізнання приводить до неподільного чистого відданого служіння Господу. Тому, якщо людина не може або не хоче звернутись до трансцендентного служіння Господу, інші дев’ятнадцять положень будуть небагатого варті. Однак, якщо вона звернеться до відданого служіння в свідомості Кши, то інші дев’ятнадцять положень природним чином розвинуться в ній. Як сказано в рмад-Бгґаватам (5.18.12): йасйсті бгактір бгаґаватй акічан сарваір ґуаіс татра самсате сур — «усі позитивні якості знання самі по собі розвиваються в того, хто досяг стадії відданого служіння». Істотно важливим є принцип прийняття істинного духовного вчителя, про що йдеться у восьмому вірші. Це абсолютно необхідно навіть для того, хто уже звернувся до відданого служіння. Відтоді, як людина знайде істинного духовного вчителя, для неї починається трансцендентне життя. Верховний Бог-Особа, р Кша, стверджує тут недвозначно, що такий спосіб пізнання є істинним шляхом. Все, що придумане і виходить за межі цього, позбавлене всякого глузду.

Положення, що стосуються знання й які описано тут, можна проаналізувати наступним чином. Скромність означає, що людина не повинна прагнути шани від інших. Матеріалістичне уявлення про життя викликає в нас сильне бажання того, щоб інші нас шанували, однак з погляду людини, наділеної досконалим знанням, тобто людини, яка розуміє, що вона не є тілом, все, що стосується тіла, — як честь, так і ганьба, — є марнота. Не варто жадати такої матеріальної облуди. Люди пристрасно бажають прославитись своїми релігійними переконаннями, і тому інколи буває так, що, не розуміючи основних положень релігії, людина приєднується до якої-небудь групи, яка насправді зовсім не тримається релігійних засад, а потім проголошує себе ментором у релігійних справах. Щодо справжнього поступу в духовній науці, то наявність його можна виявити за допомогою певного критерію. Таким критерієм є положення, які наведено в даних віршах.

Коли кажуть про ненасильство, то звичайно розуміють його як відмову від убивства або пошкодження тіла, але справжнє його значення полягає в тому, що не можна ставати причиною страждань інших. Більшість людей внаслідок свого невігластва обплутані тенетами матеріалістичних уявлень про життя, і тому постійно зазнають матеріальних страждань. Й доки людина не сприяє піднесенню інших людей до рівня духовного знання, вона чинить насильство. Потрібно робити все можливе, щоб поширювати істинне знання серед людей, щоб просвітити їх і дати їм можливість звільнитись від матеріальних тенет. Це і є ненасильство.

Терпимість означає, що людина готова зносити образи й зневагу з боку інших. Той, хто розвиває духовне знання, неодмінно зазнає численних образ і кривди. Цього слід чекати, бо саме так влаштовано матеріальну природу. Навіть п’ятирічний хлопчик Прахлда, який присвятив себе розвитку духовного знання, опинився в небезпеці, коли його батько став вороже ставитись до синового благочестя. Й коли батько всіляко намагався вбити його, Прахлда терпляче зносив це. Отже, поступ в духовному знанні часто пов’язаний з численними перешкодами, однак ми повинні бути толерантними і рішуче йти вперед.

Простота означає, що людина повинна бути настільки відвертою, щоб, без усякої дипломатії, змогти розкрити очі на правду навіть ворогові. Дуже важливо, щоб людина погодилась прийняти духовного вчителя, бо без настанов істинного духовного вчителя проґрес в духовній науці неможливий. Слід підійти до духовного вчителя з усім смиренням й усіма силами служити йому, щоб задовольнити його й отримати його благословення. Істинний духовний вчитель є представник Кши, будь-яке його благословення одразу ж дозволяє учневі досягти проґресу в духовному знанні, навіть якщо він ще не впорядкував своє життя, або ж йому стає легше дотримуватись життєвих засад, якщо він беззастережно служить духовному вчителеві.

Чистота є невід’ємною умовою поступу в духовнім житті. Є два різновиди чистоти: зовнішня й внутрішня. Зовнішньої чистоти досягають омовінням, а для того, щоб бути чистим внутрішньо, необхідно постійно думати про Кшу й виспівувати мах-мантру Харе Кша, Харе Кша, Кша Кша, Харе Харе / Харе Рма, Харе Рма, Рма Рма, Харе Харе. Такий спів і роздуми очищують розум від нашарувань пилу, утвореного минулою кармою.

Стійкість означає, що людина повинна з рішучістю вдосконалювати своє духовне життя. Без такої рішучості неможливо досягти відчутного проґресу. Самодисципліна означає, що людина повинна відкидати все шкідливе для духовного поступу. Варто привчити себе до цього і нехтувати всім тим, що гальмує духовний розвиток. У цьому полягає істинне відречення. Чуття настільки сильні, що завжди намагаються отримати задоволення. Не потрібно потурати таким зайвим бажанням. Чуття слід задовольняти лише до тої міри, щоб це не заважало виконувати свої обов’язки на шляху духовного поступу. Найбільш важливим і некерованим органом чуття є язик. У людини, яка приборкала свій язик, з’являється можливість упокорити й інші чуття. Язик призначений на те, щоб відчувати смак і створювати звукові вібрації. Тому, постійно гамуючи бажання язика, треба зробити так, щоб він смакував рештки їжі, запропонованої Кші, й співав Харе Кша мах-мантру. Що стосується очей, то їм не варто дозволяти бачити щось, окрім прекрасного образу Кши. Це дозволить керувати очима. Так само й вухам належить слухати розповіді про Кшу, а носом вдихати аромат квітів, запропонованих Йому. Таким є шлях відданого служіння, і слід зрозуміти, що Бгаґавад-ґт дохідливо роз’яснює цю науку відданого служіння. Віддане служіння — головна і єдина мета. Нерозумні коментатори Бгаґавад-ґти намагаються звернути розум читача до інших тем, але Бгаґавад-ґт не розглядає ніяких інших питань, окрім відданого служіння.

Оманне его означає, що ми вважаємо себе за своє тіло. Коли людина розуміє, що вона не є це тіло, а духовна душа, тоді пробуджується її істинне его. Его завжди з душею. Зрозумівши згубність оманного его, ми повинні віднайти істинне его. У ведичній літературі (Бхад-райака Упанішада 1.4.10) сказано: аха брахмсмі — «я є Брахман, я є дух». Це «я є», відчування власного «я», існує також і на стадії самоусвідомлення, за якої людина досягає звільнення. Відчування «я є» являє собою его, але коли таке відчування «я є» переносять на тимчасове тіло, воно стає оманним его. Коли усвідомлення свого «я» пов’язується з дійсністю, це — істинне его. Існують філософи, які кажуть, що ми повинні відмовитись од свого его, але ми не можемо цього зробити, тому що «его» означає «особистість». Але від оманного ототожнення себе з тілом, безсумнівно, треба відмовитись.

Потрібно спробувати всвідомити, що народження, смерть, старість і хвороби несуть нам страждання. Те, як народжується дитина, описано в різній ведичній літературі. В рмад-Бгґаватам яскраво змальовано світ ненародженої дитини, її перебування в утробі матері, її страждання тощо. Потрібно ясно усвідомити, що народження пов’язане із стражданнями. Ми забуваємо всі муки, яких зазнали в утробі матері, тому ми й не прагнемо вирішити проблему все нових і нових народжень та смерті. Так само, людина, що помирає, зазнає різноманітних страждань, про які також згадано в достовірних писаннях. Це варте розгляду. Що ж стосується хвороб та старості, то з ними кожна людина спізнається на власному досвіді. Ніхто не хоче хворіти й ставати старим, але цього не уникнути. Доки ми не надбаєм песимістичного погляду на матеріальне життя, зважаючи на страждання, що пов’язані з народженням, смертю, похилим віком та хворобами, доти у нас не буде стимулу вдосконалювати життя духовне.

Відсутність прив’язаності до дітей, дружини й домівки не означає, що треба позбутись усіх почуттів до них. Ми любимо їх, такою є наша природа. Але коли вони не сприяють духовному поступові, то не слід прив’язуватись до них. Свідомість Кши — це найкращий шлях до того, щоб створити в домівці приємну атмосферу. Той, хто перебуває цілком в свідомості Кши, може зробити своє сімейне життя щасливим, тому що діяльність у свідомості Кши зовсім не важка. Потрібно лише оспівувати мах-мантру Харе Кша, Харе Кша, Кша Кша, Харе Харе / Харе Рма, Харе Рма, Рма Рма, Харе Харе, споживати рештки їжі, запропонованої Кші, розмовляти на теми Бгаґавад-ґти і рмад-Бгґаватам і поклонятись Божествам. Ці чотири різновиди діяльності зроблять людину щасливою. Треба навчити цьому своїх рідних. Можна збиратись уранці та ввечорі, й усією родиною співати Харе Кша, Харе Кша, Кша Кша, Харе Харе / Харе Рма, Харе Рма, Рма Рма, Харе Харе. Якщо, дотримуючись цих чотирьох засад, людині вдасться скерувати життя своєї сім’ї в таке річище й привести її до свідомості Кши, то їй немає потреби відмежовуватись од сім’ї і вдаватись до життя у відреченні. Але, якщо атмосфера в сім’ї негожа, несприятлива духовному розвиткові, треба відмовитись од сімейного життя. Слід пожертвувати всім заради того, щоб пізнати Кшу й служити Йому, як це зробив Арджуна. Арджуна не хотів убивати своїх родичів, але, зрозумівши, що вони були перепоною на шляху до усвідомлення Кши, він підкоривсь вказівкам Господа, вступив у битву й убив їх. Що б там не було, треба бути незалежним від радощів та злиднів сімейного життя, тому що в цьому світі людина не може бути цілком щасливою або ж зовсім нещасною.

Щастя та горе супроводжують матеріальне життя, і потрібно навчитись миритися з ними, як того вчить Бгаґавад-ґт. Неможливо затримати появу або зникнення щастя й горя, тому необхідно відмежуватись від матеріалістичного способу життя й бути толерантним у обох випадках. Звичайно, здобуваючи щось бажане, ми почуваємося щасливими, а коли здибаємось із прикрощами — сумуємо. Але, якщо ми по-справжньому перебуваємо на духовному рівні, такі речі не хвилюватимуть нас. Щоб досягти такого стану, необхідно рішуче присвятити себе відданому служінню Кші. Віддане служіння Кші означає неухильно з любов’ю служити Кші дев’ятьма способами: виспівувати імена Господа, слухати про Нього, поклонятись Йому, шанувати Його тощо, як про те сказано в останньому вірші дев’ятої глави. Треба слідувати цьому.

Коли людина звикне до духовного способу життя, вона, цілком природно, не захоче спілкуватись з матеріалістами. Це суперечитиме її бажанням. Щоб перевірити себе, подивіться, чи сильна у вас схильність жити самотньо, без зайвого спілкування. Звичайно, відданий не має смаку до надмірних занять спортом, відвідин кіно й світських розваг, бо він розуміє, що все це є лише даремна трата часу. Є багато вчених і філософів, які досліджують статеве життя або щось інше, однак, згідно з Бгаґавад-ґтою, така дослідницька діяльність та філософські роздумування нічого не варті. Все це до тої чи іншої міри безглузде. Згідно з Бгаґавад-ґтою, людина повинна досліджувати, за допомогою філософського пошуку, природу душі. Розвідувати треба власну сутність. Саме це і рекомендується тут.

Щодо самореалізації, то тут ясно сказано, що бгакті-йоґа найбільш придатна для цього. Тільки-но виникає питання про віру, треба розглядати взаємостосунки індивідуальної душі та Наддуші. Індивідуальна душа й Наддуша не можуть бути тотожними, принаймні з погляду концепції бгакті, тобто концепції життя у відданості Господу. Таке служіння індивідуальної душі Парамтмі, як тут ясно вказано, — вічне, нітйам. Отже, бгакті, тобто віддане служіння, є вічним. Людина повинна ствердитись у такому філософському переконанні.

Це пояснюється в рмад-Бгґаватам (1.2.11): ваданті тат татва-відас таттва йадж джнам адвайам — «ті, хто справді пізнали Абсолютну Істину, розуміють, що Верховну Сутність осягають в трьох різних аспектах: як Брахмана, Парамтму і Бгаґавна». Усвідомити Бгаґавна означає досягти вершини пізнання Абсолютної Істини, і тому треба прийти на рівень розуміння Верховного Бога-Особи й відтак повністю присвятити себе відданому служінню Йому. В цьому полягає досконалість знання.

Подібно до сходин, які починаються з першого поверху й закінчуються на останньому, шлях осягнення Верховної Істини починається із смиренності й закінчується пізнанням Абсолютного Бога- Особи. Цими сходинами піднімається багато людей: одні з них досягли першого чи другого поверху, другі — третього і так далі. Однак, якщо людина не досягла найвищого поверху, тобто не усвідомила Кшу, — вона все ще перебуває на нижчому ступені знання. А на того, хто має намір змагатись з Богом й водночас подальше розвивати духовне знання, очікує невдача. Тут ясно сказано, що без смирення чи навряд можна щось зрозуміти. Вважати себе Богом є зухвальство вищого ґатунку. Хоча матеріальна природа, яка діє згідно із суворими законами, повсякчас торсає живу істоту, та, сповнена невігластва, продовжує вважати себе Богом. Отже, знання починається з амнітва — смирення. Слід бути скромним і знати, що ми підлягаємо Верховному Господеві. Повставши проти Бога, жива істота потрапляє в залежність від матеріальної природи. Треба усвідомити ці істини й бути переконаним у них.