РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ

Дізнавшись, що води Ямуни забруднені від чорного змія Калії, Господь Крішна взявся до дії й примусив його покинути Ямуну й піти геть. Так вода в річці стала чиста.
 

Коли Шукадева Ґосвамі оповідав попередню історію, Махараджа Парікшіт відчув, що дедалі сильніше прагне слухати про дитячі розваги Крішни. Він спитав у Шукадеви Ґосвамі, як Крішна покарав Калію, що лежав у водах Ямуни багато років. Махараджа Парікшіт слухав про трансцендентні розваги Крішни з усе більшим захопленням, і це запитання постало з його великої цікавости.
 

Шукадева Ґосвамі повідав таку історію. В річці Ямуні була велика вирва, в якій жив чорний змій Калія. Його отрута так опоганила всю річку, що її поверхня цілодобово парувала отрутою. Птахи, які пролітали над тим місцем, падали у воду й гинули.

Через отруйну пару Ямуни всі дерева по її берегах повсихали. Господь Крішна бачив дію отрути великого змія: вся річка, що протікала біля Вріндавани, нині була мертва.
 

Крішна, що прийшов убити все несприятливе для життя на землі, негайно виліз на велике дерево кадамба, що росло на березі Ямуни. Кадамба — то дерево, на якому ростуть круглі жовті квіти, воно трапляється здебільшого поблизу Ямуни. Вилізши на верхівку дерева, Він щільніше затягнув свій пояс і, змахнувши руками, наче борець, стрибнув просто у затруєну вирву. Дерево кадамба, з якого стрибнув Крішна, було єдиним деревом, яке не вмерло. Дехто з тлумачів кажуть, що дерево ожило від дотику лотосових стіп Крішни. А в деяких Пуранах сказано, що Ґаруда, який вічно носить Вішну, знав про Його майбутній задум і тому, щоб зберегти це дерево, покропив його нектаром. Коли Крішна опинився у воді, річка вийшла за береги, ніби в неї впало щось дуже велике. Такий вияв сили Крішни не є надзвичайним, адже Він — джерело всієї сили.
 

Пливучи наче великий могутній слон, Він гукав сильним голосом, так, щоб почув великий чорний змій Калія. Цей звук був змієві нестерпний, і Калія, дотямивши, що хтось хоче напасти на його кубло, одразу сплив наверх перед Крішни. Калія побачив, що Крішна насправді заслуговує уваги: тіло Його, прекрасне й ніжне, кольором нагадувало хмару, а ніжки були наче два лотоси. Його прикрашав знак Шріватса і коштовні оздоби, на Собі Він мав жовте вбрання. Він наче якийсь велет бавився у річці, і прекрасне обличчя Його усміхалося. Та Калії було байдуже до краси Крішни, серце його було повне гніву, і він обвив Крішну своїми міцними кільцями.

Побачивши, як змій неймовірно оплутав Крішну своїми кільцями, вірні пастушки й жителі Вріндавани заклякли від жаху. Вони присвятили Крішні усе — свої життя, власність, любов, діяльність; все було для Крішни, а нині оце бачили Його в такому становищі! Від жаху й розпуки вони попадали на землю. Корів, биків і малих телят охопило сум’яття і вони у розпачі дивилися на Нього. Вони могли тільки ревіти від страху й нестерпного жалю і стояли на березі скам’янілі, не в змозі допомогти своєму улюбленому Крішні.

Цю подію на березі Ямуни супроводжували всілякі лихі прикмети. Земля здригалась, з неба падали метеорити, ліва частина тіла в людей посіпувалася. Все це прикмети грізної небезпеки. Постерігши ті несприятливі знамення, пастухи, і Нанда Махараджа теж, злякалися і стривожились. Вони довідались, що Крішна пішов на пасовище сам, без старшого брата Баларами. Почувши про це, Нанда, Яшода й пастухи перелякалися ще більше. Від страху їх, не свідомих, якою силою володіє Крішна, охопила туга й жах, бо вони не мали нічого дорожчого від Крішни. Вони присвятили Крішні все — життя, майно, любов, розум і дії. Через велику прив’язаність до Крішни вони боялись: «Сьогодні наш Крішна загине!»
 

Усі жителі Вріндавани вибігли з селища, щоб побачити Крішну. Гурт складався з дітей, молоді й старих, чоловіків, жінок, тварин і всього живого. Кожне знало, що Крішна — єдине джерело їхнього життя. А Баларама, владика усього знання, стояв Собі і усміхався. Він знав, який могутній Його молодший брат Крішна, і що коли Він б’ється із звичайнісіньким змієм в матеріальному світі, жодних підстав для страху немає. Тому Сам Він не дуже переймався тривогою інших. Стурбовані жителі Вріндавани почали шукати Крішну по Його слідах на землі, а ті вели до берега Ямуни. Нарешті, йдучи Його слідами, на яких були знаки прапора, луку і мушлі, жителі Вріндавани дістались берега Ямуни й побачили, що корови й хлоп’ята ридма ридають, а Крішна в кільцях чорного змія. Тоді їх охопило ще дужче горе.

Баларама сміявся на їхні побивання, а жителі Враджабгумі поринули в океан скорботи, бо вважали, що Крішні вже не жити. Хоча жителі Вріндавани нічого не знали про Крішну, їхня любов до Нього не мала собі рівної. Побачивши, що Крішна в Ямуні в кільцях змія Калії, а хлоп’ята ридають, вони просто почали думати про Крішнину дружбу, Його усміхнене лице, Його любу мову і про свої з Ним взаємини. Згадували все це, але від думки про те, що Крішна в затисках Калії, їх обіймало відчуття, що всі три світи стали пусткою. Господь Чайтан’я також казав, що всі три світи без Крішни для Нього пустка. То найвищий рівень свідомости Крішни. Майже всі жителі Вріндавани любили Крішну у найвищому екстазі любови.

Прибігла матінка Яшода і зразу хотіла кинутися в Ямуну, але її не пустили, і вона зомліла. Інші Крішнині друзі тужили не менше, і сльози струменіли їм з очей наче дощові потоки чи цілі ріки. Проте, щоб повернути мати Яшоду до пам’яті, вони почали голосно оповідати про трансцендентні розваги Крішни. Однак матінка Яшода заклякла наче мертва, перед її очима стояло саме Крішнине лице. Нанда та інші, що присвятили Крішні все і саме життя теж, хотіли всі йти в Ямуну, але Господь Баларама втримав їх, бо знав напевно, що небезпеки немає.
 

Дві години лишався Крішна, наче звичайне дитя, стиснений в обіймах Калії. Але, побачивши, що жителі Ґокули — мати й батько, ґопі, хлопчики та корови — ось-ось помруть і захисту й порятунку від жахливої смерти не мають, Крішна вивільнив Себе. Він зробив так, що Його тіло почало безупинно рости, і змій мусив щосили напружуватися, аби Його втримати. Від перевтоми змієві кільця слабшали, і кінець кінцем він мусив випустити Бога-Особу зі своїх обіймів. Украй розлючений, Калія роздув свої каптури. З ніздрів він випускав отруйну пару, з пащі виригав полум’я, очі палали вогнем. Деякий час змій просто дивився на Крішну. Облизуючи собі губи роздвоєними язиками, змій дивився на Крішну з-під каптурів, аж очі йому налились отрутою. Не гаючись, Крішна кинувся на нього наче Ґаруда, що налітає на змію. Калія все шукав нагоди вжалити, але Крішна повсякчас ухилявся, рухаючись навколо нього. Крішна й Калія рухалися по колі, змій поступово втомлювався і, здавалось, дуже підупав на силі. Нарешті Крішна спритно прихилив додолу змієві каптури й скочив на них. Самоцвіти на зміїних каптурах червонувато виблискували, і від того лотосові стопи Господа видавались червоними. Тоді Крішна, відначальний знавець усіх мистецтв, і танцю також, почав танцювати на зміїних каптурах, хоча вони безперестанку рухалися в Нього під ногами. Побачивши це, насельники вищих планет почали сипати квіти, бити в барабани, грати на флейти, підносити молитви та співати різних пісень. Усі небожителі — ґандгарви, сіддги й півбоги — були дуже задоволені.
 

Крішна танцював, переступаючи по змієвих каптурах, а Калія все намагався скинути Його іншими головами. Калія мав щось коло сотні голів, але Крішна стежив за всіма. Він почав тупати по головах Калії Своїми лотосовими стопами, і того змій витерпіти не міг. Він боровся вже за саме своє життя. Він виригав усяку гидоту і водночас видихав полум’я. Вивергнувши з себе всю отруту, змій трохи очистився від своїх гріхів. І знов він зробив декілька спроб підняти якусь з голів і вбити Господа — тепер він виборював собі життя. Господь одразу вскокував на ту голову й приборкував її, танцював на ній, нещадно б’ючи по ній ногами. Здавалося, ніби змій поклоняється Верховному Богові-Особі Вішну. Отрута з рота змія була наче пропоновані квіти. Калія, вкрай знесилений, почав блювати кров’ю замість отрути. Від ударів Господа все тіло його було розбите. Однак нарешті йому виринула думка, що Крішна — Верховний Бог-Особа, і він вирішив Йому впокоритися. Він збагнув, що Крішна — Господь, найвищий владика над усім.
 

Дружини змія, Наґапатні, бачили, що Господь, в чиєму лоні міститься цілий усесвіт, взяв гору над їхнім чоловіком. Каліїні дружини поквапилися віддати Господеві шану, й від поспіху їхні строї, волосся й прикраси всі прийшли в безладдя. Віддавшись на ласку Верховному Господеві, вони почали молитися до Нього. Перед Господа вони поставили свої діти й у великій тривозі вклякли просто на березі Ямуни у шанобливім поклоні. Наґапатні знали, що Крішна — притулок для всіх душ, які віддались на Його ласку, і тому сподівались вдовольнити Господа своїми молитвами і так врятувати свого чоловіка від невідворотної смерти.
 

— О любий Господи, — молилися Наґапатні, — Ти рівно ставишся до кожного, не розрізняючи між Своїми синами, друзями або ворогами. Калія цілком заслужив на кару, якою Ти ласкаво обдарував його. О Господи, Ти зійшов насамперед щоб знищити всіх, хто збурює цей світ. Ти — Абсолютна Істина, і тому між ласкою й покаранням, які йдуть від Тебе, різниці немає. Тому ми вважаємо, що покарання Калії, яке ми всі бачили, насправді є благословення. Ми гадаємо, що дістати покарання від Тебе є велика ласка для нас, бо відомо, що наслідки гріховної діяльности того, кого Ти караєш, знищуються. Створіння, яке з’явилося в зміїному тілі, певно несе величезний тягар усіх можливих гріхів: інакше чого б воно мало тіло змії? Те, що Ти танцюєш на його каптурах, зменшує всі гріховні наслідки дій, причиною яким його зміїне тіло. Тому Твої гнів і кара дуже сприятливі. Нам дивно бачити, що цей змій зміг вдоволити Тебе. Знати, він був дуже побожний у попередніх життях. Очевидно, всі були задоволені різноманітними покутами і аскезами, які він виконував, і він мабуть що здійснював всіляку доброчинну діяльність на благо всіх живих істот.
 

Наґапатні зазначили, що ніхто не може наблизитися до Крішни, якщо не діяв побожно у відданім служінні в своїх минулих життях. Як радить Господь Чайтан’я в Своїй «Шікшаштаці», слід віддано служити, смиренно оспівуючи Харе Крішна мантру, вважаючи себе за нижчого від соломи на дорозі, не сподіватися пошани для себе, і водночас вшановувати всіх інших. Наґапатні дивувалися, що Калія, хоча й мав як наслідок тяжкого гріха зміїне тіло, водночас був такою мірою пов’язаний з Господом, що Господні лотосові стопи торкалися його каптурів. То певно не був просто наслідок побожних учинків. Ця суперечність дивувала їх. Наґапатні молилися далі:

— О любий Господи, нам просто-таки дивно бачити таке його щастя — мати пил Твоїх лотосових стіп на своїй голові. Того щастя шукають великі святі! Навіть богиня процвітання накладала на себе суворі аскези лише заради благословення мати пил з Твоїх лотосових стіп. Як сталося, що Калія отримав цей пил на свою голову так легко? З достовірних джерел ми чули, що ті, хто отримали благословення пилу з Твоїх лотосових стіп, не прагнуть навіть найвищого становища в усесвіті — ні посади Брахми чи царів над небесними планетами, ані повної влади над цією планетою. Ті, хто носить на своїй голові пил з Твоїх лотосових стіп, не хочуть панувати й над планетами, вищими від Землі, як-от Сіддгалока, не прагнуть вони й містичної сили, якої можна досягти, виконуючи йоґу. Чисті віддані не прагнуть і звільнення, яке робить єдиним з Тобою. Наш Господи! Цей цар поміж зміями, хоча й народився у формі життя, створеному найогиднішими ґунами матеріальної природи, які супроводжує якість гніву, досяг того, що є надзвичайно рідкісне. Живі істоти, що блукають усесвітом, отримуючи тіла різних видів життя, просто з Твоєї ласки можуть легко дістати найвищих благословень.
 

У «Чайтан’я-чарітамріті» так само зазначено, що живі істоти блукають усесвітом крізь різні види життя, але милістю Крішни й духовного вчителя вони можуть отримати сім’я відданого служіння, і це відкриє перед ними прямий шлях до звільнення.
 

— Тому, наш любий Господи, ми шанобливо вклоняємося Тобі, — казали далі Наґапатні, — бо Ти є Верховна Особа і живеш в кожній живій істоті як Наддуша. Хоча Ти трансцендентний щодо космічного проявлення, все спочиває в Тобі. Ти — уособлення непереможного вічного часу. В Тобі існує вся могутність часу, і тому Ти є споглядач і втілення сукупности часу, тобто минулого, теперішнього і майбутнього, місяців, днів, годин, миті — усього. Іншими словами, Ти, Господи, досконало бачиш все, що відбудеться будь-якої миті, будь-якої години, дня, місяця, року в минулому, теперішньому й у майбутньому. Ти Сам — всесвітня форма, хоча й відмінний од усесвіту. Ти єдиний з усесвітом і водночас відмінний од нього. Тому ми схиляємося перед Тобою в найглибшій шані.

Ти Сам — цілий усесвіт, і Ти творець цілого всесвіту. Ти повелитель і той, хто підтримує всесвіт, і також Ти першопричина всього. Ти трансцендентний щодо матеріального творіння, хоча й присутній у всесвіті як втілення трьох якостей — Брахма, Вішну й Махешвара. Хоча Ти є причина з’яви всіх різновидів живих істот, їхніх чуттів, життя, розуму, інтелекту, Тебе можна усвідомити лише за допомогою Твоєї внутрішньої енерґії. Наші шанобливі поклони Тобі, безмежний, менший за найменше, осереддя усесвіту й знавець усього.

Тебе намагаються осягнути різні філософи. Ти — остаточна мета філософських зусиль, тому всі філософії і вчення змальовують саме Тебе. Наші шанобливі поклони Тобі, хто є джерело всіх писань й усього знання. Ти основа всіх доказів, Ти Верховна Особа, що благословляє найвищим знанням. Ти є причина всіх бажань і всієї насолоди. Ти уособлені Веди. Ми складаємо Тобі шанобливі поклони.

Любий Господи, Ти Верховний Бог-Особа, Крішна, і також Ти верховний, що насолоджується, а нині Ти з’явився як син Васудеви, що перебуває в бездоміснім добрі. Ти панівне Божество розуму й інтелекту, Прад’юмна й Аніруддга, і Ти — Господь усіх вайшнав. Своїм поширенням чатур-в’юха — а це Всудева, Санкаршана, Аніруддга й Прад’юмна — Ти стаєш основою для розвитку розуму й інтелекту. Ти один є причиною того, що живі істоти вкриваються забуттям або віднаходять свою справжню сутність. Це також потверджено в «Бгаґавад-ґіті» (п’ятнадцята глава): Господь як Наддуша міститься в кожному серці, і завдяки Його присутності жива істота або забуває себе, або віднаходить свою справжню сутність. Ми можемо частково збагнути, що Ти перебуваєш в наших серцях як свідок нашої діяльности, але повністю оцінити Твою присутність дуже складно, хоча певною мірою це може кожен із нас. Ти верховний владця матеріальної й духовної енерґії. Отже, Ти — верховний проводар, хоча й відмінний від космічного проявлення. Ти свідок, творець і навіть самі складові космічного проявлення. Тому ми шанобливо схиляємось перед Тобою.

Любий Господи, щоб творити, Тобі особисто не треба докладати зусиль. Ти твориш, підтримуєш і знищуєш космічне проявлення, поширюючи Свої різні енерґії — ґуну добра, ґуну страсти й ґуну невігластва. Як орудар сили сукупного часу Ти лише кидаєш погляд на матеріальну енерґію, і так створюється всесвіт і сповнюються енерґією різні начала матеріальної природи, що діють у різних створіннях. Отже, ніхто не здатний збагнути Твоїх діянь у світі.

Любий Господи, хоча задля творення, підтримання й знищення Ти поширюєшся у три головні божества цього всесвіту — Господа Брахму, Господа Вішну і Господа Шіву, Твоя з’ява у формі Господа Вішну є поістині благословення всім живим істотам. Тому для тих, хто справді вмиротворені й прагнуть найвищого спокою, радять поклонятися Твоєму миротворчому з’явленню в подобі Господа Вішну.

О Господи, ми смиренно молимось до Тебе. Подивись, цей нещасний змій от-от сконає. Ти знаєш, що для нас, жінок, все наше життя й усе взагалі — в наших чоловіках. Тож ми молимо Тебе ласкаво простити Калії, нашому чоловікові, бо якщо цей змій помре, це буде для нас велике горе. Зваж на нас, прости цьому великому образливцеві. Любий Господи, кожне живе створіння — Твій нащадок, і Ти підтримуєш усіх. Цей змій — теж Твій нащадок, то даруй йому образи, бо він певно що не знав про Твою могутність. Молимо, пробач його. Любий Господи, ми підносимо Тобі любовне служіння, бо всі ми є вічні слуги Твоєї Господньої Милости. Наказуй нам, прохай нас зробити все, що бажаєш. Жива істота, яка зголошується додержуватися Твоїх наказів, звільнюється від розпачу.

Після молитов Наґапатні Господь Крішна звільнив Калію від покарання. Від ударів Господа Калія був непритомний. Коли Калія, вже звільнений від покарання, прийшов до тями, до нього повернулась життєва сила, і його чуття вже діяли. Він, склавши руки, почав смиренно молитися до Верховного Господа Крішни:

— Любий Господи, я народився в формі життя з найтемнішого невігластва і тому від природи я гнівливий і заздрісний. Твоя Господня Милість добре знає, що позбутися природних нахилів дуже складно, бо саме ці нахили переносять живу істоту з одного тіла до іншого.

У «Бгаґавад-ґіті» також сказано, що звільнитися від кайданів матеріальної природи надзвичайно складно, але на того, хто віддався Верховному Богові-Особі, Крішні, ґуни матеріальної природи вже не діють.

— Любий Господи, — вів далі Калія, — Ти є первинний творець ґун матеріальної природи, що творять усесвіт. Ти — причина різних рівнів мислення живих істот, через які вони отримують тіла різноманітних типів. Любий Господи, я народився змієм і тому від природи лютий. Хіба без Твоєї ласки можливо позбутися своєї натури? З лабетів Твоєї майі звільнитися надзвичайно складно, і ми всі її в’язні. Любий Господи, ласкаво прости мені мої матеріальні нахили, позбутися яких я не можу. Скарай мене або врятуй — як Твоя ласка.
 

Почувши це, Верховний Бог-Особа, що діяв наче мале людське дитя, так наказав змієві:

— Ти мусиш негайно покинути це місце й вирушити до океану. Йди геть не вагаючись. Забирай своїх нащадків, дружин і все майно. Більше не опоганюй вод Ямуни, не псуй води, що для Моїх корів і пастушків.

По тому Господь проголосив, що наказ, даний Калії, має бути переказаний усім, щоб усі почули його і ніхто більше не боявся чорного змія.
 

Кожен, хто чув оповідь про змія Калію та як його покарано, вже не має боятися лихих змій. Господь також проголосив: «Той, хто викупається у вирві Калії, де купалися Мої друзі-пастушки разом зі Мною, або, тримаючи денний піст, піднесе предкам на сплату борга перед ними води з цієї вирви, звільниться від усіх наслідків гріховних дій». Господь запевнив Калію:

— Ти прийшов сюди зі страху перед Ґарудою, який хотів з’їсти тебе на прекрасній землі біля океану. Але Ґаруда вже ніколи не турбуватиме тебе, бо там, де Я торкався твоїх голів Своїми лотосовими стопами, в тебе на голові лишилися знаки.
 

Господь був вдоволений поведінкою Калії та його дружин. Почувши Його наказ, Калієві дружини одразу піднесли Господеві на вшанування гарне вбрання, квіти, ґірлянди, коштовні оздоби, прикраси, сандалову пасту, лотоси й чудові фрукти. Так вони вдовольнили пана Ґаруди, якого дуже боялися. По тому, виконуючи наказ Господа Крішни, всі вони забралися з вирви в Ямуні.