ВІРШ 1
сӯта увча
махі-патіс тв атга тат-карма ґархйа
вічінтайанн тма-кта судурман
ахо май нічам анрйа-ват кта
нірґасі брахмаі ґӯха-теджасі
сӯта увча—Сута Ґосвамі сказав; махі-паті — цар; ту — однак; атга — тоді (повернувшись додому); тат — той; карма—вчинок; ґархйам—огидний; вічінтайан—думаючи так; тма-ктам—що сам зробив; су-дурман—дуже пригнічений; ахо—лихо; май—мною; нічам—відразливе; анрйа — дикунське; ват — як; ктам — вчинено; нірґасі — бездоганному; брахмаі — брахмані; ґӯга — величному; теджасі — могутньому.
Сута Ґосвамі сказав: повертаючись додому, цар [Махараджа Парікшіт] думав, що повівся з бездоганним, могутнім брахманою огидно і по-дикунськи. Та думка страшенно гнітила його.
Доброчесний цар дуже картав себе, бо сталося так, що він повівся з бездоганним брахманою недостойно. Для доброчесної людини, як-от цар Парікшіт, таке каяття природне, і воно звільняє відданого від усіх гріхів, вчинених випадково. Відданий з природи не має жодної вади. Якщо відданий випадком вчиняє якийсь гріх, він щиро розкаюється в цьому, і милістю Господа всі ненавмисні гріхи відданого згоряють на вогні каяття.